Бачити Пікуя

Біласовиця - г.Пікуй - Біласовиця
  • Загальна відстань: 16 км
  • …Повертаючись о 2й ночі з Карпат на в’їзді у Львів промайнула думка: невже все це відбулось зі мною? Невже я побувала в раю?…

    Ніч перед тим – збирання до 3 ночі, питання о 2 ночі від Славка чи я наробила вже канапок))) 3 години сну, і тут вже дзвонить Андрій, мовляв вже чекає)) ранкова пробіжка-розминка по снігу до його машини, трамбуємся і вйо!!! Виявляється шо Пляцок зматрасив і після найтмеднес нікуди вже не поїхав(логічно), тому їдемо вчотирьох! Цікаві факти випливають вже по ходу – типу шо наш водій вперше взимку за кермом і взагалі тіки тиждень як купив авто)))нічо, насправді цього помітно не було! Водій в нас був супер!: ) але екстрім ше весь попереду!)) дорога видалась короткою, завдяки гарній компанії і розповідями хто куди і як лазив по горах і всяке таке подібне)) хто про шо – а ми як завжди про своє)

    З кожним десятком км в горах і на дорозі прибавлялось все більше і більше снігу, ну , думаєм, непогано так! І погодка вроді розвиднюється! (Забігаючи наперед – як і пророкував Андрій, вітер і сніг і всьо найстрашніше вже давно там чекало на нас)))
    Звірська машина! завезла нас снігами, сільськими горбами у Білу Совицю) Друге авто спізнюється, вдівають ланцюги на колеса і т.д. Не дочекались їх! Останні приготування, бахіли, термоси з чаєм, маски, палки і хто чим багатий! Рушаємо! Снігу з 20см, гарно, йдемо собі спокійненько, Славко ніби знає дорогу, навіть якесь дерево впізнав)!)) за кілька хвилин розуміємо, що пора витягати карту, компас…Андрій задає маршрут на Захід) час-від-часу Андрій єхидно питає Славка чи впізнає він дерева?))ги! йдемо напряму, лісами, снігами)десь там на заході нас чекає Пікуй) а снігу все більше і більше!!! Ааа!!! Мене вже просто криє від радості, нарешті дочекалась! Півроку чекала і тут стіііііільки снігу!!!!!!!ах!!! кричу шо я в раю!!! Фоткаємо, тішимося як малі діти, а сніг падає і падає…а ми роздягаємся і роздягаємся, пекельно тепло нам від підйому) Славко вже згадує шо непогано б ковбаси якої з’їсти))) хіхі! Ну а ми премо вгору!

    Плавні переходи лісу у галявини, стежок у ліси… ялинки, які прогинаються під важкезною масою снігу, цікаві форми гілля, оповитого морозними брилками снігу))) а снігу вже по коліно, але пухкеееесенький…..ааааааааааа!!!

    Хтось п’є Кока-колу)))хтось їсть сніг! Вар’яцтво!))) ліземо далі! Проходимо останній лісок і попереду нескінченний схил, де-не-де розкидані заметені снігом до вершечку ялинки, таке чудернацьке єдине дерево посеред галявини, вдалині хрест (до якого хтось хотів збігати)))) ), снігу вже набагато вище коліна, хлопці торують нам шлях, вітром здуває одну з двох карт…ааа, бігом за нею!!! Зловили! Швидкість пересування мінімальна, задоволення – максимальне!!!!! Ще ж ніхто не знає що буде далі! ; )

    А далі нас чекав стрімкий підйом поміж ялинок, де ми навіть знайшли багацько слідів якогось звіра, зайця мабуть! Снігу вже настільки багато, що йти практично нереально, ноги провалюються повністю!!! Але ми щасливі!!! ми бачимо навколо себе таку казку!!!нам настільки добре на душі, що не звертається увага ні на які погодні умови чи незручності! Хлопаки йдуть попереду, розгрібаючи руками сніг, втрамбовуючи глибокі сліди, ми за ними! (ще раз величезна подяка за таку роботу, без вас ми б там пропали!!!) На годинниках вже стрілки показують 15год, ніби скоро темніє, а вершини ще й не видно! Але хочемо добратись туди, такий же шлях вже здолали! Чуємо дуже-дуже далеко чиїсь голоси, намагаємось відгукнутись, але нас не чують…ніби якісь люди вдалині…але хто-зна! Видимість нуль, по приборах не їдемо, бо їх і нема) (звісно окрім компаса)! не знаю хто як, але тут вітер і повільна швидкість пересування таки ввели мене в змерзлячу кому, рук не чую, ноги вже мокрі і задубівши! Ще кілька метрів до хребта, а я відчуваю що все, на тому радість минула і я здаюсь…вмить страшна агресія на все і на себе в тому числі (ненавиджу, коли зі мною таке трапляється, але буває…).

    Нарешті хребет! Все біле довкола, вітер здійняв сніг і і перемішав з туманними хмарами, навіть не видно де та вершина Пікуя! Халепа…компас показує одне, хлопаки кажуть шо мабуть то в іншу сторону…ми розгублені! Мною аж трясе від холоду, я сідаю і кажу шо все, не йду вже нікуди далі…хай залишають мене… Тут хочу подякувати теж хлопакам за підтримку і підбадьорювання, насправді це було помічним! Ще кілька ковтків чаю і кавальчик чоколяди дають енергії просуватися далі! Ще декілька метрів вгору у невідомому керунку і таки вирішуємо одностайно, що невідомо куди йти і вже вечоріє і пора вертатись! Кілька метрів вертаємося назад….і тут….аааааааааааааа!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!з-за ялинок вилазять такі мертві тіла моїх друзяк – з лижами і бордами за спиною!!!)))ура!

    Гарячі обійми, крики радості шо нарешті зустрілися і шо не все так зле!!! В тому божевіллі й досі не розумію хто і як – але якось хтось показав де вершина і рушаємо вже в складі 9 осіб вгору! Йдемо, ліземо на пузі, знову йдемо! Ах! Видовище неймовірне!!! (а в мене немов відкрилось друге дихання!!! Повернулася віра в себе!)) ) і ще трішки і … о! тааааааакккк!!!! Ми на вершині такого грізного Пікуя!!!! Крики радості! фото, фото і ще фото на пам’ять! Звісно ніяких краєвидів не бачимо, видимість нуль! Поспішаємо! Хто вдіває борди, хто лижі, хто чайок сьорбає! 5хв і ми розбігаємось!!! Дорога вниз – вар’яцтво повне! До нас приєднується 5-й пішохід))) весело збігаємо, часом всідаємся прямо у витоптані нами траншеї снігу і шалено з’їжджаємо по кілька метрів немов на санках вниз!)) вже набагато легше і простіше! Вже тепло і радісно! хоч і в черевиках аж хлюпає вода, але у потужній атмосфері, яка панує у нашій банді, забуваєш про все! І той сніг!!! !ааа!!!! майже метр снігу!!! вже швидко темніє, витягаємо ліхтарики, спішимося донизу! Адже лижебордери скоро будуть внизу! Перебігаємо кілька разів річечку навпомацки! Весело!))) така дика природа! Ах! Ми перші йдемо тою цілиною цієї зими!!!

    …попереду з’являються ліхтарі у селі…на жаль, гори лишаються за нашими спинами…далі з півгодини на перевдягання, поїдання канапок, і всяких смакот)) Пакуємся у машину і веземо нашого 5го пішехода на Львів (дівчинка не встигає на поїзд у київ, ги, але потім таки встигла)) )!а 4-х лижеборжерів так і не дочекалися, ніч надворі! Вони загубилися і насправді забіжу наперед – ще 2 години блукали тими лісами, хтось із травмою вже, хтось просто у паніці! Врешті з допомогою GPS вибрались! А я вічний мандрівник )- покинула свою банду у Сколе, приєднавшись там згодом до банди тих своїх психів-лижників-бордерів!))) була то вже майже 12 ночі) останні 100км до Львова, у машині панували шалені емоції, розповіді, враження! Кожна з компаній пережила це по-своєму, кожен з нас відчув щось для себе! Врешті, як ті горобці, притулившись один до одного, задрімали…хтось у когось на колінах, хтось у когось на плечі…)))це було неймовірно! І я таки побувала в раю…
    p.s.такого позитиву я не отримувала вже давно! Всім учасникам дякую за компанію, супер-настрій, підтримку, допомогу і за все все все!!!! Ми молодці!!!

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 24/11/2008
    16 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    Golem, Netka та Unforgiven