Боржава і хр.Бескид

Воловець - г. Темнатик - Скотарське - хр. Бескид - Опорець - Славське
  • Загальна відстань: 70 км
  • …Декілька грам хорошого вина скрасили і доповнили цей надзвичайний день, можна сказати цілу добу. Тіло дає про себе знати і хоче відпочинку.

    Позаду пошук автомийки(цілодобова за Левандівським мостом на право,з вул.Городоцька), брудний, заліплений болотом ровер, зла і не добра провідниця адесского поезда :twisted: , довге холодне чеканння на поїзд, квитки в останні секунди, купа болота, хащ, доріг і стежок, каміння і трави, захід сонця , рожеві хмари, місяць що заступає на зміну сонцю, болото, гарячі, жовті кольори осені під осіннім сонцем, чаювання та блукання у Воловці, спуск з Темнатика, ходіння і велоштовхання ровера на висоті 1500м, посеред хмар і туману, секундний схід сонця, і довга важка дорога від жд ст.ВОЛОВЕЦЬ до підніжжя Боржави в тумані і повній темряві, а ще зорі, багато зірочок які в місті не побачиш, тиша, шум струмків…..

    №99 доставив нас до ст. Воловець). Метою було зустріти сонце що сходить, в районі г.Стій, чи ВВ. Точної дороги не знали, їхали в їх напрямку).Ранок видався туманним та свіжим, так як можна було бачити лише те що під носом без орієнтирів на місцевості обрали дорогу і згодом стежку яка начебто мала нас вивести на гору.

    З навігації був компас, який важко назвати таким і карта 2км, все говорило само за себе -буде весело. Їхали ми їхали і заїхали-дорога яка закінчилась в струмку і потой бік ніяких слідів, обабіч стрімкі непролазні стіни. Вертаємось назад до того місця де надибали чийсь табір, грюкаєм пустою тарою, щоб нагло не вломлюватись в намет)), потривожили сон людям зате вони нас скерували на правильний шлях(не той шо вам спадає на думку))), яке їх було здивування, що ми на роверах).

    Ще трохи блукання і довга хрестна дорога розпочалась, темно, жарко, вгору, ровер, важкий, рюкзак, жарко, повалені стовбури і так зо дві години. Сіріє, за деревами вже видніється небо, що не може не тішити, але гора є гора, по закінченню лісу ще має бути полонина , чорниці, і вже потім хребет чи вершина.

    З того всього стежку ми згубили і ломились навпростець по чорницях, по брусницях(дуже смакувало) тупо в гору, на зустріч новому дню. Відчуття якесь таке неймовірне, коли 3 години темряви перетворюються на краєвиди з рожевим небом на сході і голубим безхмарним з іншої сторони.

    Йдеш , біжиш, чимдуш, якомога вище щоб охопити ще більше, важко втриматись щоб не дістати фотоапарат, а ще ваще його сховати, з одного боку втрачаються чудові миттєвості на велоштовхання на гору, з другого боку там має бути краще. Не то кинути той ровер і бігти , не то сісти і милуватись.

    Кілька кроків зз-а гори з-закарпаття приплив легенький туман-хмари, легко волоклись і зачіплялись за хребет, крутились, розвіювались, кудись зникали, і знову появлялись. Неймовірний ранок важкого дня.
    Далі затянуло ще більше, ще густіше, іноді можна було побачити що там на горизонті і куди йти далі. А далі вгору і вгору, ягоди ставали все менш цікавими, хмари пливли нікуди не поспішаючи а ми як прокляті тянули, переставляли, пхали, волокли,несли ті ровери, нашо вони нам тут здались, якого……відпочинок)

    Хотілось одного, щоб те риже і тепле показало свою морду і заодно все навкруги.Одної миті ми опинились вище хмар, було видно їх пухкі, мякі вершечки, від біло-білого до слабо рожевого і сірого відтінків, в низу виднівся Воловець…..емоції переповняли і виходили з вигуками захвату.

    Їхати все таки по хребту та ще й з попутнім вітром можливо і реально). Був привальчик з перекусом в очікуванні як то кажуть-з моря погоди), рухались в напрямку Темнатика, стало розпогоджуватись і разом з тим виднітись наслідки осені на схилах гір. Пройшовши такий шмат ми і досі цього не бачили а тут….

    При поривах вітру листя обсипається в одну мить і летить….так як конфеті на новий рік, одразу і багато, поодинокі листочки підхоплюються висхідними потоками і піднімаються високо вгору політати…
    Милування і сидіння на горі, роздуми про соє, про все і про нічого конкретно… усвідомлення своєї мізерності і незначимості тут посеред гір, посеред стихії…

    Пішо-велосипедний спуск до межі трав і лісу, і перегони по маркованому 15 маршруту поміж дерев, гілок, каменюк.
    На висоті відчуваєш і бачиш , що осінь прийшла, зїхавши до низу на зелені луги, коли світить сонце, видніються ромашки думається що це весна, якщо не літо.
    Часу багато, обїхали мало, чекати довго…На Славськ їдем своїм ходом. Перевал, спуск ….вниз і в низ….та ще й в ту сторону що їхав поїзд, а їхав він на Закарпаття, НЕ ТУДИ.)

    Не туди то не туди, часу вдосталь. Розпитуєм як маєм їхати, половина опитаних і не знають взагалі що так можна їхати як ми хочемо. На карті є дорога через Скотарське-Опорець-Лавочне та там не написано скільки кілометрів і кілограм болота припадає на 1см квадратний! Досліджено і доказано – ХВАТИТЬ УСІМ!

    Матрас на Боржаві забувся і здавався найматраснішим з усіх в порівнянні з тим що на нас чекало. Близько 30-35км на дві з гаком години, для нас молодих енергійних- тюю, приїзжаємо в Славськ і в улюблену Мукачівську, та краса потребує жертв, а краса природи мабуть і немалих тішили свої голови такою думкою.

    В районі Скотарського, якщо їхати жд є тунель і мабуть ті що його прокладали зробили правельніше, аніж пертися серпантинами по розбитій лісовозами дорогами , місцями з коліями по пояс, і по втулки в рідкій жижі.

    Доки не скупали ланцюги в багні доти ми ще їхали, з буксуванням з різкими маневрами, потім було шкода жилізо тай болото ставало вязкішим і їхати довелось перейменувати на йти-пхаючи).

    Місцями ровери вели по одній колії, самі йшли іншою менш болотянішою, що за маячня більш-менш,коли по вуха в болоті це вже не грає ролі, і особливої уваги не придаєш. Місцями було важко витянути ті два колеса обліплених болотом і прикрашених листям дьоргаючи і за руль і за раму було ЖЕСТЬоко).

    Ще в ранці подумав собі що добре було б і захід побачити, так воно і сталось, і захід і сутінки і навіть місяць. Ми розуміли що ніяка мукачівська нам і не світить, що добре було б вибратись засвітла.

    Чай випитий, вода теж, їсти є але не хочеться, а от пити…все що навкруги тече-тече з глиняним забарвленням, дорога поки що одна але все ще на верх.
    Ура, перевал, стало сухіше, обмив ланцюг у воді з калюжі, масло тефлонове, для дощової погоди все таки тримається, тому їхалось мягко незважаючи ні на що. Та й в більшості треба було гальмувати, таких умов не витримали навіть дискові гальма, суміш болота, води, і сил тертяя робили свою справу, гальмівні ручки з кожним кілометром провалювались все блище в сторону руля, в Славську вони вперались до упору щоб мож було зупинитись.

    Те що перевал це добре і це одне, але це не значить що по той бік болот нема)))). Зїхали ми на рівень нище, а там вже декілька доріг навкруги осінь гори місяць, і омріяний захід)))))

    На наше щастя недалеко йшли якісь місцеві людиська і стали нашим договказом, а так хто зна де нас треба було шукати б.
    Нас навернули троха назад, непримітна стежка йшла попід гору наліво якщо спускатись, до с.Опорець. Але на швидкості і без гальм її помітити не знаючи про її існування і своє місце позиціювання нереально.
    Туди то туди, яка нам вже різниця.
    Ще декілька км карколомних спусків, падінь і в полоні ночі ми вїхали в Опорець, заболочені, ой замучені, спраглі і підкацяблі.

    Добрі люди дали нам води(хоча могла бути і кава , нам було не до цього, нам до Львова треба!!!) по над нами в той час прокотився потяг на Київ на який ми планували сіти.
    Опорець-Славськ- це ідеально рівна, пристосована, швидкісна дорога —тому що після проїханого саме так і здаватиметься.

    Вечеря, чекання, каса, пакування, сон, Львів, мийка, ласка і смаска і як нчого і не було їду чистим ровером нічними вулицями домів.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 12/10/2008
    70 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    _BuR_ та Hulihanka