Боржава сімейна

Воловець - Плай - Воловець
  • Загальна відстань: 20 км
  • Ми вже дуже давно планували сходити кудись в гори з малою. А то тільки й робили що матрасили то по морям то по Яремчам то по Сколям. Та все ніяк зорі не ставали, коли був час не було погоди, коли була погода не було часу. І тут якраз стало в нагоді свято нашої умовної незалежності. 3 вихідних дні сонячної погоди. Вирішили ми таки вибратись. А куди йти рішення просте було. Боржава, один з моїх найбільш улюблених хребтів, і по красі і по доступності. Хоча насправді на Боржаву ми толком не попали.

    Електричку ми успішно проспали, тому вирішили їхати автом, до Воловця. Якраз на початку маршруту живе мій одногрупник в якого ми лишили авто.

    Підйом почався весело. Через спеку зняли доці штані, і хотіли вдягнути шорти, та воно в нас любітєльніца походити наголяса, то від шортів категорично відмовлялась, так і йшла всю дорогу в трусах Smile

    Ми приїхали у Воловець на півгодини пізніше ніж електричка, тому нас ще наздоганяли туристи з електрички, які мабуть закупляли провіант.

    На першій гірці мала зголодніла, тож сіли на перекус, після якого вона вже не дуже хотіла йти. Нам туди, на межу лісу та вирубки. А потім туди на межу лісу і трави, ліворуч вгорі.

    Поки йшли другий підйом, мала заснула. І це все протягом першої години з того моменту як ми відійшли від авто. Зайшли в ліс, де була тінь, поклали малу на карімат, а Оксана полізла в кущі по ожину, якої там дуже багато було, зразу при дорозі.

    Ну але мала швидко проснулась, і давай наминати. Потім покрутила головою і каже, “Тут нема грибів, не посадили”. І пішли далі. Краєвиди часом дуже підпсовані вирубками

    А ще подорозі зустрічаємо купу ящірок, а коли вертались назад, в 100 метрах від місця де був намет побачили гадюку. Сонце пече, тому кожна колода у затінку використовується за призначенням. Звідси починається частина шляху через ліс, без краєвидів.

    Нарешті доходимо до джерела з дуже прохолодною і смачною водою. А малу цікавить будь що мокре, і особливо замочити туди руки)))).

    І от ми вже на верху, коло сироварні. Народу трохи є. Скльки ж рюкзаків бачили ті стіни. Я хвилин 40 шукав місце під намет, оскільки коло сироварні був справжній аншлаг. Врешті поставили на старій закинутій дорозі, в 20ти метрах від пари з Києва. Ну і так щоб був якийсь краєвид. Отаборились ми година шоста, і до заходу сонця лишалось ще 2,5 години.

    Поки туди сюди, приготували їсти. Легенький теплий вітерець гарно обдував. Але чим нижче було сонце ти вітерець слабшав. І все ж таки я більше люблю гори на початку літа, в червні, коли вони насичено зелені, а не випалені сонцем до жовтого.
    Жовтий колір нагадує, що природа скоро лягає спати.

    Місяць дуже швидко з’явився і швидко зник. Крізь димку видно Пікуй.

    Згодом настав повний штиль. І в повітря піднялись ескадрилії дуже маленьких чорних мушок. Ці зарази так гризли, особливо за черепок. Залазили в волосся і пробували догризтись до моцку. То дівчата спочатку просто кутались.

    Чесно кажучи ті мушки так набридали, що небуло куди діватись. Був варіант розвести вогнище, але мені було влом йти по дрова, та і не хотілось нове місце для багаття на траві робити. Тому ми сказали сонцю Надобраніч, і полізли перед 9тою в намет.

    Цілу ніч я спав в самих трусах на спальнику. Було дуже тепло. Мабуть найтепліша в наметі ніч за все літо, і до того ж найвисокогірніша. Оскільки лягли рано то вже по 7ій я проснувся і нудився.

    А потім відкрив намет і побачив таке. І як казав один дядечко з Росії, “І настроєніє улучшаєтся”)) Над нами пливе корабель сироварня. Погода ідеальна. Потім вилазить моє чудо, в якого теж настроєніє улучшаєтся. А за нею і наша хранительниця домашнього затишку. Чудовий початок недільного ранку. І сніданок в 100 раз смачніший.

    Поснідали, і неспішно почали збирати речі. Доця була дуже зайнята надуванням бульок, он як ноги склала. Так десь в 10тій ми рушили назад.

    Малій дуже сподобалосьс сидіти на шиї коли в мене позаду висить наплічник. Бізнес-клас… Спуск був значно швидшим, хоч по дорозі ми і далі не могли відірватись від ожини.

    Ще до гори мала трохи йшла сама, десь відсотків 15 шляху мабйть пройшла, вже донизу, йщла значно меньше, оскільки швидкість вже була більша. Вже внизу нас наздогнало багато туристів, і всі дкже нам дивувались. Хоча насправді знаю купу людей хто ще з меньшими дітьми ходить в гори, але все одно мабуть це ще екзотика.

    Всього ми пройшли біля 18-20 км, і якщо середньому матрацу підйом до сироварні займає до 3-х година нам зайняв 5,5 годин, то це все одно хороший результат. Бо в одного з учасників нашої команди був наплічник зі спорягою і провіантом на 3ох, в другого учасника ноги довжиною 40 см, а в третього учасника другий учасник. Назад ми йшли близько 2,5 годин, але Оксана умудрилась назбирати велику чабарку ожини, яку ми ще досі(через 3 дні) їмо вдома. Підсумовуючи скажу що мені дуже сподобалось. Сподобалось те що ми провели всі разом стільки часу на свіжому карпатському повітрі. Сподобалось те що перше що я зранку побачив вставши з ліжка, не унітаз і не холодильник, і не кухня, і не коридор, а гори і небо зєднані лінією горизонту. Те що дитина яка в дома не охоче їсть свіжі ягоди, в горах топтала їх за дві щоки.

    І насправді я шкодую лише про одну річ. Що літо вже закінчується, і такої нагоди вже не випаде цього року.

    З.І. Ми самі придумуємо собі рамки. Мабуть для того щоб виходити за них було дуже і дуже приємно.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 24/08/2012
    20 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    Diak