Боржава-тріо едішин)

Воловець - г. Плай - г. Великий Верх - г. Стій - Вовчий - Свалява
  • Загальна відстань: 44 км
  • Інколи дуже хочеться повторити свої мандрівки. Щоб зрозуміти, що змінилося, а що лишилося. І в тобі, і в горах, і в людях…

    Хоча поїздка планувалася як масова, але люде стали жутко інертні, пересвідчуюся не вперше. Та зрештом сформувалася мала, збита вже часом компанія. Тому дорога в мукачівці була вельми швидка і захоплююча. Переважали історії із тролейбусними штангами, від чого ми надривали животи. У Воловці дозакупи і жадана свобода…

    Виїхавши вже на перший малий пагорб і полишивши соціум поринули у простір. Дуже дивно, але саме простору бракує в місті. Якась незрозумілість і тиснява… Але тут все інакше. І коли простір застелений каляровим килимом запахів, слонце і хмари вимальовують цікаві ехвекти, а на горизонті 3д шпальори – важко якось то описати, бо навіть відчуваєці то якось незрозуміло, але напевне знаєш – жадано.

    Попри всі побоювання погода була відмінна. Болото було хіба в звично болотяних місцях, там де воно і завше було. І коли я дещо відривався від хлопців, то вони мене завше знаходили на полянах суниць, де я файно підпасався. На підйомі нас як памнятників взули два лосі, що тренилися. Було дещо деморалізуюче, коли ти вкручуєш 5-6 і думаєш про некрологи, а тебе на морозі бодрячком взувають. “Тепер ясно чого мене на КГ обходять і я не в призах” – сидів і заїдав горе alex.

    І деморалізація далася взнаки, вже не чекаючи нікого я вирішив валити до джерела. Звісно не так як в старі часи, але за годину підйому я таки передумав багато чого. Зокрема і про електропривід))). Пів підйому вже майже повністю вирубано, хоч то і сумно, але збоку є краєвид і їхати від того приємніше. Джерело для мене дещо сакральне, як писав Прохасько – кожен мусить мати джерело, з як якого має наповнюватися енергією, поки старчить до наступного разу. І вода ця смачнюща і доладна. Скитальцю підйом видався не з простих. Каже втратив форму, хоча вже біля сироварні справно налиґував бутерброди, запиваючи жовтою, незрозумілою нам рідиною.

    Метеостанцію вирішено траверсувати. Я щось завше дерся на неї, але файно було звідати нові простори, цікаву стежину, нові краєвиди…

    Над нами почали формуватися хмари, при чому чорні, при тому зі всяких мухуїв. То харило, тому довго не засиджувалися: чекали скитальця перекушували і помаленько доходили до траверсу ВВ. По дорозі дивне видиво було – дві корови, не часто бачив на такій висоті корівSmile.

    Вже видершись на перемичку відкривається той жаданий простір в повній мірі. Розтинаєш його, а ще запахи цвітіння чорниць. Такий концентрований і п’янкий. Задурманювало голову наніц. А ще спуски, віражі, каміння, швидкість, заноси… Одним словом НАРЕШТІ.

    Ось сидимо під Стоєм і вкотре знимкую хребтик Боржави, його чудові відроги і градієнти. І розумію, що це не набридає, що кожен раз унікальний, це мені подобається, ilikeit. По часу вже не встигали на Стій, та і не прагнули, вже нафоткалися, а вершина давалася нам не раз. Тому далі вниз, вниз, вниз…нехай Бог благословляє.

    І минувши кілька петель я таки вмудрився файно лягти. І так файно ліг, а байку було сумно самому і він приліг поруч, пригорнувся до мене трішки… І ось що з того вийшло.

    Скиталець, простіть нас, але ми ігоїсти, бо якби ми спустилися традиційним шляхом, то точно би встигли на мукачіву. Але ми вирішили таки їхати новими просторами. Важко, знову, то описати. Але спуск цей куди захопливіший, технічніший, цікавіший, різнобарвний і, і…
    Н у просто офігенний. А далі вже майже рівна дорога до Вовчого, з купою озерець на дорозі, щебенем, виснагою… Ми таки старалися вспіти, встигнути, не спізнитися на ту трикляту мукачівку. Хоч і вже наші щасливі обличчя, та і тіла загалом були геть замурзані, хоч вже ноги не крутили, сонце парило, і дорога така дорога… Все більше запізнюючися розумів, що максимум поцілуємо облизня, ой, хвоста електрички. Майже так і було – 4 хв запізнилися.

    Після нелегкого кільканадцяти кілометрового марафону скиталець ліг на пероні і сказав, що ніякий ровир мити не буде, що нікуди йти не буде, ну десь таке значення було тих слів, які він сказав Smile.

    Але вже трішки попивши жаданого вишевого соку малим темпом поїхав на Латорицю. І був вельми щасливий…

    А далі немов на награній, безвідмовно приємній схемі: шоколадниця, їсти, смачно, файно, посидіти, покайфувати, погомоніти на цікаві теми розмірів і змісту життя, пакування, дорога, музика, спека, вагон, майже сон, майже Львів, Львів, спокійне місто, липи, голос Юрка по тиші вулиць, доміу, душ,поїсти, попити і старатися заснути, перетравивши кілотони світла, аршини простору…

    І сидячи далеко і, здавалося, далебі цього всього ти не тут, робота йде мимоволі, в тілі ниє майже приємна крепатура, очі відмовляються втуплювати в монітор, часто їх протираєш, щоб зрозуміти, де сон, а де реальність…

    1 огляд

    1. То була дійсно повна кольорів мандрівка!

      Варто повторити, але спуск у Вовчий виглядає ліпше, бо їдеться і через хащі не тре дертися.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 09/06/2013
    44 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    alex, hvvi та skytalec