Через Кукул на Говерлу

Вороненка - Кукул - Заросляк - Говерла - Лазещина
  • Загальна відстань: 36 км
  • Або як я перестав бути матрасником :)

    Про те, шо я не матрасник я звжди знав . Навіть то того як почав ходити в гори. :) Така вже в мене самооцінка. Але ж треба мати якесь формальне підтвердження, шоб могти самому собі в старості сказати “От я пройшов стільки то за такий то час з таким то броциком. Це вважається багато.”. Нагода зробити це випала мені в минулий понеділок, коли зірвався похід по Мармаросах і я лишився один-однісінький з купою вільного часу і бажанням полізти в гори. А так, як йти самому в гори та ше й в незнайому місцевість принаймні нерозумно, я вирішив пройти добре знайомим маршрутом Вороненка – Під Бердя – Кукул – Форельне госпадарство – Заросляк – Говерла – Козьмещик – Лазещина. Всюди по маршруту є звязок, час від часу попадаються люди, так шо якби шось і сталося, то, принаймні, не довго чекав би допомоги.

    Стартував до Франківська Перемишлянським поїздом в понеділок ввечері. Напевне по причині сваволі польських митників стандартний перемишлянський поїзд замінили на Львів – Чернівці. Він відправляється точно в тій самій годині з точно того самого перону шо і перемишлянський, називається перемишлянський, але, насправді, його подають з Депо пустим і він їде до Франківська без зупинок. Шо, в принципі, і на краще. Як я розумію, той шо їде з Перемишля потім тихенько суне до Чернівців пропускаючи поперед себ всі товарні потяги. Любко колись розказував, шо Вони з Льоліком ходили подібним маршрутом і ночували під Говерлою, а на наступний день вийшли на Вершину. Тому я, розраховуючи на ночівлю, взяв з собою все необхідне причандалля типу Намет, Спальник, Каремат, посуд, хавчик, теплий одяг і тому подібне. Маршрут мені вдалося пройти за світловий день і тому та вся споряга була тільки додатковим вантажем :)

    Слідуючи першому правилу справжнього туриста до Франківська я доїхав пяним. Але тут мене чекало глибоке розчарування. Кіоск з Хот-Богами був закритий! :( Я зрозумів шо це знак. Шо сили природи не хочуть мене бачити в горах і будуть мені всіляко перешкоджати. Як буде видно з подальшої оповіді, так воно і сталося.

    До речі. Їхати в гори не на вихідні а посеред тижня дуже прикольно. В поїзді купа місця і ніхто нікуди не пхається. В раховозі крім мене була ше тільки група пацанів з пацанками, які їхали в гори з кульками Hugo Boss повними матрасів :) І все. Так шо спав я міцно і аж до самої Ворохти, шо для сну в раховозі зовсім нехарактерно :). В Ворохті туман. Ніц не видно далі перону і вище вивіски на вокзалі. ОТ тобі і маєш, шо означає не поїв хот-богів. Прийдеться йти по компасу і ніц крім власних капців не видіти. Вилажу в Вороненці пів 7 ранку. Туман і не думає зникати. Але, знаючи мінливу чорногірську погоду, тішу себе думкою шо всьо сі мине і буде гарний день. Біля тунелю дорога звертає наліво і починається підйом. Маршрут дуже підходить для початківців. Дорога веде аж до самого Кукула. Збитися неможливо.

    Через пів години ходу вибираюся на маленьку галявину де мене чекає перша за цей день винагорода. Тепер Туман клубочиться нижче і в яскравому ранковому сонячному промінні видно Хімяк, Синяк і Довбушанку. Скидаю броцика і пів години милуюся цим фантастичним видовищем. Здається шо достатньо ступити пару кроків вниз і ти опинишся в Морі. В білому фантастичному морі Соляриса, яке безперервно бурлить і міняє свій вигляд. Гірські вершини, шо наполовину сховані під водою, насправді є тулубами древніх риб, які не захотіли покадати цього місця коли вода відступала і залишилися тут назавжди. З часом природа сховала їх від людей вкривши каміннями і лісами. Але і тепер вони продовжують плавати, розсікаючи плавниками білі пасма туману.

    Далі дорога йде через ліс і за якихось пів години виходить на першу вершину Під Бердя. Туман зник повністю. Видно Чорногірський хребет з Говерлою і Петросом, Свидовецький Хребет з Близницями, Медвежик, Довбушанку, Синяк і Хімяк. Всім рекомендую побувати на цьому місці. В Карпатах не так і багато місць, звідки було б настільки чітко видно Говерлу і Петрос. Обидві вершини як на долоні. Неозброїним оком можна розгледіти колиби на схилах, капличку на Петросі і Хрест на Говерлі. Враження краєвиди справлюять просто неймовірне. Коричнево-Зелені схили яскраво контрастують з синім безхмарним небом. На півдорозі між горами Під Бердя і Кукул розкладаю каремат і падаю снідати. Ловлю сеье на думці, шо не часто приходиться мати сніданок з Виглядом на Чорногору :)

    На Кукулі був в 11. Говерла відійшла троха в бік і стало видно решту вершин аж до Вухатого каменя і може Попа-Івана в кінці. Але я на рахунок цього не впевнений. Афени(бурівки для прикарпаття і чорниці для немісцевих) вже дозріли, тому роблю зупинку і зо пів години пасусі на вкритих чудо-кущами схилах Кукула. Скажу чесно – в сто раз смачніше ніж купити в місті назбирані. Це як мед. Прямо з соти в вулику не то шо з банки :)

    З Кукула є дві дороги. Одна йде направо прямо під Говерлу, а інша спускається до дороги Ворохта – Заросляк. Місцеві жителі порекомендували прямо на Говерлу не йти, бо ту дорогу зараз позавалювало буреломом. Йду вниз до дороги. І правду кажуть, шо на Кукул – це велосипедний маршрут. Чого вартує тільки спуск. Гарна, рівна, втоптана коровами, практично без поворотів і каміння дорога веде на сам низ ген аж до Прута. Велосипедом би зїхав і не замітив. Але пішки та ще й з Броциком це займає годину часу і купу сил. Виходжу біля Форельного господарства. Місцевий гуцул каже шо до Заросляка чотири км. Згадую прикіл про “Гуцульський кілометр”, особливу одиницю вимірювання. Насправді по карті до Заросляка не манше 8км :)

    Дорога до Заросляка достатньо нудна. Зліва-справа ліс, стовпи з дротом. Сонце пече немилосердно. Це друге випробування після туману. Час від часу туди сюди проїжджають якісь автомобілі. Люди на мене дивляться як на мавпу з зоопарку. А й справді, за цілий день я не зустрів жодного туриста з Броциком. От і дивляться на мене як на придурка. Їм в машині нема сил на такій жарі сидіти , а цей ше й кудись пішки йде. :) Приходиться часто пити воду з Прута, що не приносить особливого задоволення. Бо, по правді кажучи, вода в Пруті дуже прутнева :) На Кукулі була набагато смічніша. Десь вже після 2 літри від прутневої води хотілося блювати. :(

    В другій пополудні доходжу до Заросляка. Картина стандартна. Будки з пивом і солодкими водами, купи сміття і машин з туристами, де- не-де намети. Падаю правіше від моста і першим ділом лізу у Воду. Втомлене тіло хоче прохолоди :) Люди, що спускаються з Говерли, здивовано поглядають в мій бік. Для них вода захолодна і в ній ніхто не купається. Гарно помившись можна і пообідати. Хліб з Салом був на сніданок. Тому на обід тепер готую собі Сало з Хлібом… і сардинами. Ну і як я міг втриматися шоб не випити пива :)

    Гарно відпочивши рушаю на Говерлу. Розумію, шо маршрут практично пройдено і всю спорягу я ніс даремно. Можна було йти з малюсіньким легосіньким броциком. На Говерлу вирішую йти через Говерляну. Це якшо в лісі за Заросляком повернути направо. Це рішення я прийняв виключно з міркувань власної безпеки. Адже якби та купа народу, шо піднімалася, побачила чувака з важким Броциком який їх ще й одного за іншим обганяє, то вони могли б це сприйняти як образу їх власного достоїнства і закидати мене камінням. Це звісно жарт. Насправді ліва дорога хоч і легша та коротша, але нею я вже ходив двічі. ТОму і взявся за праву, яка йде через Говерляну. Як це не дивно, зустрічаю сімю одеситів. Вони тєжко пихтячи пробують здолати досить крутий, майже вертикальний підйом на Говерляну. Виявляється вони заблукали і пішли не тудою :) Виходжу на Говерляну. Хлопчисько пасе тут корови. Місцина достатньо рівна і велика. І чого це досі тут не додумалися зробити майданчик для гелікоптера ? :) Ото була б атракція, катати людей по горах.

    В пєтій годині був на Говерлі. Всі саме спускалися і згодом там лишився тілько я, Вершина і купи сміття. Зате які фантачтичні краєвиди. ШОсь подібне я бачив зимою, але тепер то взагалі капець. Обсерваторію на Попі Івані видно і без бінокля, а в бінокль можна вікна рахувати. З захопленням споглядаю Кукул, оцінюючи пройдений шлях. Мармароси, з яких вже сунуться хмари. Петрос, Свидовець і Горгани. Кожна гора інакша, особлива. Легенький вітерець ліниво розчісує клуби трави внизу. Зверху здається шо то якіськудлаті живі істоти причаїлися на схилах Чорногори. В ямці з невітряної сторони стелю каремат і лягаю троха подрімати і дати ногам спочинок. Але фіг там. Через пів години мене починає засипати піском і глино. Це здійнявся Вітер. Причому такий шо ледве на ногах можеш встояти. Хто був в горах той знає. Зпаковуюся і помаленьку спускаюся. Спуск пролягає через відкриті ділянки аж до зарослів ялівцю. Місцями приходиться спиратися на палицю і так навприсідки повзти. Інакше не годен, здуває. Це третє випробування природою за день. Тяжко і повільно, але ось вже і вибрався на плато перед Говерлою. ІМХО: Говерла з цієї сторони найкрасивіша.

    Поки дійшов до Козьмещика, коліна боліли так, ніби цілий день їхав на Велосипеді Україна під гору :) Була вже десь 9 година. В Козьмещику нарід окупував всі вільні ділянки простору, шо ніде і каремат розстелити. Одна компанія, шо складалася з Львівянина, Коломийки, Киянина і Одеситки побачивши мене запрошують випити з ними пива. Шоб я і відмовлявся? Таде, ніколи. :) Якраз і нозям відпочинок. Як вони мені потім пояснили, їх привабила моя футболка “Смерть Москалям”. Я їм детально пояснимв де і як її робив, розказав шо з нею через КПП пропускають безкоштовно а всі місцеві жителі одразу ж показують правильну дорогу :) Вони, виявляється, також піднімалися на Говерлу. Але без Броциків. На мою пропозицію піднятися на Петрос відповіли(дослівно): “Дякуємо. Нам Говерли без наплічників надовго вистачить” :). От такі то туристи.

    Рушаю до Лазещини. По дорозі зустрічаю групу туристів з броциками і з усією спорягою. Аж душа зраділа, перші рідні душі за весь день. Розпитую хто такі і звідки йдуть. Виявляється вони з Сокаля, пройшлися по всій Чорногорі. Знаходимо спільних знайомих з пятої гуртяги. Розказую їм про цей сайт. Запрошую зробити мандрівки разом. В Лазещині на КПП їх чекав бус, а я йду далі. Дорога з КПП на “вокзал” супроводжувалася рясним карпатським дощем, який надув той вітер. Четверте і останнє випробування погодою за день.

    На пероні крім мене стояв тільки один місцевмй житель. Він розповів мені куда ходить по гриби, як зараз (а була пів 11) сісти на поїзд, шоб спати аж до ЛЬвова, а не чекати до 3 години і про воду в Квасах, шо її за раз можна випити більше як Пива :) Мотаю це все на ус і планую наступну мандрівку в Кваси.

    Приїжджає поїзд зі Львова на Рахів. І справді, провідник за 3 рубля погодився завезти мене до Рахова в купейному вагоні. Начальник поїзда виписав мені квиток до ЛЬвова і я, підстеливши під свій зад аж 2 матраси(бо їхав в Купе один), влігся спати. Була 12 година. В найгіршому випадку, якшо начальник поїзда не захоче виписати Вам квиток, можна зійти в 12 в Рахові, швиденько купити квиток і знову ж таки влягтися спати. Поїзд в Рахові стоїть півтора години. Перезмінка. Тому перед тим, як йти по квиток, треба домовитися з провідникм шоб він впустив назад, перед тим розказавши йому скільки ти пройшов за день. :) Шоб не чекати зайву годину наи пероні. В любому випадку це краще ніж кукати в будці без світла і тепла під гордою назвою “Вокзал” в Лазещині аж до 3 ночі.

    Приїхавши до Львова оцінив маршрут. По карті десь 36 км, 16 годин в дорозі разом з перепочинками. Офігенні вигляди з Кукула і з Чорногори. При бажанні можна після спуску з Кукула впасти десь з наметами біля річки. Тоді похід вийде дводенним, що є більш бажано для менш підготовлених туристів. Фоток не маю, бо, як на зло, всі фотіки включно з моїм виявилися або позиченими, або комусь потрібними. Але нічо страшного. Головне що лишилося в спогадах. Плюс є стимул вернутися перефоткати ту всю красу.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 25/07/2007
    36 км Івано-Франківська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    Golem