Де вона, це вона?!.. ну де ж вона!!! де ця стежка!

с.Бистриця - г. Ведмежик - г. Довбушанка - г. Малий Ґорґан - с. Синяк - с. Татарів
  • Загальна відстань: 50 км
  • Все сталося канонічно недбало і непопосово. Було багато варіянтів куди карпатити. Та я пристав на Горгани. Більше від можливостей звідти кудись гайнути далі…та все стало на свої місця згодом Smile.

    Оскільки я по різним причинам відкладав все, то квитка, звісно, я не взяв. Надіявся на лояльність, а даремно, бо ні начальник, який згодом сховавася, ні провідники, що стояли на варті не пустили мене до своїх вагонів. А хлопці поїхали… Ну тоді гавтобусом. Виявилося що він таки ходить, і шофер обісцяв дувезти якраз під раховіз. 1.10 рушили, 4.10 прибули – раховіз, якби їхав – то би тю-тю. Але ремонти якісь, тому і так мені ніц не лишалося, як їхати до Надвірної маршруткою. Хлопаки вже давно вскочили в якийсь гавтобус і були в вже там. Втискуюся зайцем в найближчу, їду з сестрою Алікса Smile, розводимо трохи демагогії.

    В Надвірні вискакую за рано і кришу ще км півтора ду центру. Досвід . Там ігнорує мене маршрутка єдна, але друга радо підвозить до самої Бистриці. Трохи недбало з часом – відрив від хлопців щось біля 3 годин, та щей схід саме в маршрутівці.

    Прибуваю, питаю дорогу і чимчикую до гогтелю туристичного, що за 9 км. Крешу файно, троха грибників є, туристів пару ось і все що трафилося на дорозі. Вже десь 9 година, дзвоню до хлопаків, вони вже кудись вилізли і релаксують. Мдя…Анфі пробує пояснити мені дорогу, не запамятовую і половини, валю просто прямо, карти не встиг друканути. На дорозі трафився один чувак, що сказав «біля старої колиби направо, а потім на ліво і по хребту…». Так і робив. Але дійшовши до роздоріжжя – виявилося нема звязку, і інструкцій ніяких не було, почав досліджувати стежки на факт слідів, – як на зло сухо. Але взяв якийсь шляк і трафив його, потім ще якесь роздоріжжя. Хащі, стежка обривається, знов виринає… Почав думати про соло. А коли добрів до тетради якоїсь, то вже розслабився, побачив цикоти, пубачив гору і думав от так собі піду сам, візьму пару гір високих, а там буде видко. Єдине, що фігово, води майже не стало, тому почав жерти чорниці, тим паче в мене харчів би стало на дні два, не більше. От так собі валив, потім почав дертися через жереп, цикоти, жереп, цикоти, підйом – і …

    …лежить 4 тіла, прохолоджуються і фактують – «о, то ти, шас ще поспимо хвилин 5 і йдемо». Я тут вже думав торба, а вони собі розслабляються вже дві години, шляк би їх трафив. Виявилося, що взяли Медведик, попереду овіяна легендами Довбушанка. Розворушив ті диханні тіла і повалили. Каміння напрягло добряче всіх. Креш тест взуття, сил, і витривалості. Але взяли Довбушанку. На горі – повен штиль, ще такого не видиу. Сонце палило. Розклалися на камінні, трішки вдихнули і помчали далі. Різкий спуск, трохи було стрьомно, сипалося каміння, але все гаразд і помчали далі, до підніжжя Малого Горгану. Спустилися ду річки, файна місцина, тілько дуже мокра. Поки розклалися, – стемніло. Щось я вибився з сил, томі ліг спати без вечері.

    Зрання встав о 9. Думав, що мене лишили, та де там… Ледь підняв їх о 10, і вже по 11 вирушили далі. Темп взяли дуже жвавий. Аж такий, що незчулися, як завалили за 5 км від жаданого перехрестя…повернення. Піджерли і вйо. І зразу вперлися в річку. Роззуватися не фотілося, тому пішов шукати мілкі місця, дехто роззувсяя, дехто міряв глибини, але всі впоралися і побігли далі. Підійшли до колиби, вода і пішов жестяк. Вертікальне лазіння по корінню, потім по камінню, потім по цикотному камінню. Дерлися доста довго, тому дехто добряче вбивсі. Але небо нам відкрилося і почало пуказувати чудеса, ми з Славком си тішили дуже, ду поки не затагло хмаров Синяк. А мо туман…думали і надіялися ми. Піджерли і почимчикували далі.

    І от хмари натягли на нас, а за ними паморось, дощ, тундершторм, туман, і повна срака. Цикоти намокли, каміння слизьке, жереп мокрий. Йти стало дуже важко і небезпечно. Але якось піднялися на той Синяк (була тіорія що од синців він так зветься, бо поки доберешся – не єден собі поцтавиш). Далі почекали групу здоровля(понатирали вже ноги хлопи собі та і просто схарилися) і повалили спускатися до пол.Хомяків.

    От тут всь і почало єнтиресне. Йшли стежков, поки не згубили. Шукали-шукали – не знайшли. Повалили вперед – троха тєжко, вирішили йти по жіпієсу, зокрема на генштабівці був якийсь натяк на стежку. Ну почали вертати на ту стежку, ніч глупа почала накривати. 7 година , а вже ніц не видко – хмара, і то капець як швидко. Вийшли на траверс, пральніше «траверс». Єто являло собою схил Синяка, глупо не прикритий нічим, окрім жерепу, що де-інде виринає не в тєму. І тут нарив вітер. По мокрих штянах так фіговато. А потім і дощ. І виявилося, що до сего то зовсім не була ще срака. І згадалася мені Лімниця, і хотілося вже хоч би туди, бо і то ще здавалося раєм. Потім заключення зробив, – просто то є зараз мене рубає, а тоді було не ліпше, але БУЛО. Хотілося би щось розказати, та якось важко вкласти в слова ці 4 години рубалова на схилах каменів, без ліхтаря, майже в повній темряві, в дощ і вітрюган. Ну бутербродне правило ще, звісно вітер на нас дув. Час як такий ролі взагалі не грав, єдине, що не хотілося – це зупинятися. Ліпше рухатися, хз куди, але рухатися, бо при зупинці починало розтрушувати на ніц. І тут геніальна думка – подзвонити комусь і спитати як нам вибратися. І Славко мене порубав на ніц – «Здорів Васько! Як здоровля! Як си маєш!», ту він ду Джека кажися дзвонив. Та я би вивалив не більше CENSORED. Але втішна новина, нам лишилося ще півтора км до лісу, якщо за 4 год пройшли десь метрів 700, то ще не багато Smile. І, сцобако, на обрії з-за хмар інколи виринає Буковель в прожекторах, як ніби він за метрів 600. То вбивало ще більше. І от схил набрав такого куту, коли каміння суне і на тебе і від тебе. Сил лишилося мало в кого, тому почалися народжуватися здорові думки – лізимо вгору, шукаємо рівне місце і ночуємо. Ліз в гору як Горлум за своєю прейлєстю. Не тре було світла, не тре було мети, просто верх. Правда рухалися діагонально, це зменшувало ризик убить нижче повзучого і зменшило кут.
    Єдріт твою на ліво, стежка, вбита, цикотна, але СТЕЖКА. Це як побачити воду в пустелі, і вона була за якихсь 50 метрів од нас. Але взяли ми її в руки і вже не одпускали, хоча вона пручалася і вислизала, била нас пу ногам і пискам жерепом. Вилізли в ліс. Перше вражіння – мякість покриву. Болото приємне. Далі ще трохи покрулилися в лісі і вибрили на полонину. Там по жіпієсу в повному туманні ледь знайли ту хату. А вона з дровами, лежанками, чаєм (деким омріяним), водою. Розпалили багаття і знову без вечері ліг спати, вже по традиції.

    Зрання збудив якийсь зайда. Відчинив двері і тіп очали од шаленого вітру битися об стінку, ду якої я спав. Доки виліз з мішка – він вже пішов геть. Ну і грець з ним. Зварив собі мівіни, додав квасолі, троха вчорашньої гречки – смакота, тим паче гаряче. Зняв одяг, що був сухий, мокрий порозвішував, приготував чаю. 11 година. Не став хлопців нудити і зарився сам в спальник тай ввімкнув дайдо у вуха. Файно так було лежати, не звично, очі виїдало від диму, душу од щастя, тіло од сухості. Щасливий був одним словом. І так повільно перейшов до ДримбаДаДзига і заснув. 2 година. Наводжу кіпіш. Підганяю всіх. Приходить господар з собаков. Файний такий пес, лагідна Smile. Каже прийшов по плєшки, а їх туту дофіга, ну і загалом перевірити чи все гаразд. Худобу зігнали тиждень назад, на наше щастя. Похвалився кількома грибами, казав, що вернеть згодом. Поки всі зібралися – він дійсно вернувся. Хотіли якось оддячити – та нівкого не було дрібних грошей або взагалі не було (такі собі мажори). Подєкували красно й на тім розійшлися.

    Спуск класний, думаю на ровері десь мона буде спробувати, більше 70% мало би їхатися. Спустилися до траси доста швидко – менше двох годин. Там майже відразу підхватили маршрутівку до Яремче, а там зразу пересіли на хранківську, а там за пів години потяг. Касирша думала, що ми з шашликів їдемо. Прониклися димом ліпше ніж ті шашлики, наівть через щілину каси просочувалося. По гаряшій собаці і в потяг. Я собі почитав ще книжки, послухав музіки поспав, – Львів. Там маршрутки, звісно, вже всі порозїжалися. Тому пішки доміу. Довга якась, задумлива дорога була. Вдома розібрався. Вся хата прониклася Хомяком Smile. Вана і спати. Зрання то все переправ – попровітрував – то трохи запах помірився. Хоча він довго буде як на речах, зрештою як і в мені…

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 28/09/2010
    50 км Івано-Франківська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    bramms, deviantus, hvvi та Unforgiven