До колиби під Яйком

Правич - Мшана - хата під Яйком - Яйко Ілемьске - Довге поле - Мшана - Правицький кордон
24/12/2016
24

Учасники мандрівки:

hvvi та Ostapko

Після довгого простою захотілося пригод передноворічних. Остап, Ромко, Брат і я вирішили сповнитися настроєм снігу і зимових свят. Довго планували маршрут, то сніги, то тундершторми, то снігоступи і так далі. Врешті було остаточне рішення мало бути прийняте в дорозі. І хоча їжі було на днів 4, маршрут був скорочений на 2, про все детальніше далі…

Отже дорога ранкова була спокійна, розмірена і з передчуттям чогось високого. Тому не зчулися як домчалися до Мислівки, там пумаленько поїхали на Правич. Заникали автівку, піджерли добре і рушили на Мшану. Оскільки я пізно лягав та їхав за кермом, мене трохи почало вирубувати, тому перед самим підйомом хлопці вирішили зробити перекус, а я солодко поспав 10 хв. Цього було достатньо, щоб моя баратейка перезарядилася і я був повен сил і наснаги.

Швиденько виповзли на Мшану, зустріли Павла там, котрий сказав, що снігу на Горгані вище яйок. А ми свого часу хотіли піти на Аршицю, втішилися як діти. Перекусили, поніжилися на сонечку і поперли шукати траверс. Повернули тупо ГПС, тобто знайшли приблизні координати, побачили поличку і пішли. Снігу було вище пояса місцями, особливо на відкритій місцевості. Трохи було страшнувато лавинними жолобами йти, але ми їх швиденько проходили повзком, бо йти по жерепу, що провалювався було майже не можливо. Загалом задача була проста, приблизно не тікати далеко від треку і шукати залишки стежини. Остання дуже часто вислизала, але ми її завше віднаходили.

Так доповзли до основного підйому до хатки. Остап почав здавати позиції, перегріватися, роздягатися, вдягатися, одним словом топтали сніг перші зазвичай без нього. Добре ще недалечко лишилося, тим не менш останні метри всім важко давалися. І ось вона заповітна колиба.

Швидка програма заготівлі дров, прибирання, готування чогось смачного, нє, гарячого. І ще не прийшла темрява, а ми вже повлягалися на лежак і розказували різні мисливські історії, готуючись до сну, а це була годинка 6 вечора. Але о 8 годині Ромко перекладаючи тіло на інший бік помітив вогень на стриху біля димоходу. Чиє взуття було найближче, той рушив на порятунок, – доблесний пожежник Остап завзято бігав по сніг і лазив на стрих. Після пів години ніби все вщухло, і ми полягали спати. Але тільки-но вимкнули ліхтарики – помітили жар в перекритті. Тож довелося знову процедуру повторювати. Далі всі спали як ісусики.

На ранок всі були щасливі, що вижили, а ще бо нажерлися як кабани на забій. Тож йти не дуже хотілося, але звалу не було, почали топтати не мілкі сніги. Трохи повзали, трохи ламалися напролом. Але таки доплелися до початку підйому на цекотах. І от тут нас накрив вітер. Ну як вітер, штормовий такий, файний. В хлопців поздирав рейнкавери, мій ледь висів і я думав, що його втратив. На вершині не було як святкувати і фоткатися. Тому дуже мобільно попрямували вниз.

Спочатку йшли по ГПС, але сніжинки так фігачили в обличчя, що я на кілька хвилин втратив зір, просто бачив біле світло і не міг розрізнити ніц, тому йшли просто вниз, де менше дуло. Коли зір трохи повернувся почали більш-менш триматися стежки, хоча це було важко у жерепі. Перший піт-стоп. Гарячий чай, кислі писки і шалене бажання всіх погрітися у колибі, чи принаймні де-небудь, де менше дує. Тому пішли далі. Йти було трохи важко, ну як трохи, добре важко, але в лісі стало легше, а там вже і Довге поле, а от і спуск.

Добряче піджерли і вирішили, що треба мчати до машини, бо її до завтра може замести, що не виїдемо. Тому швиденько і з піснею мчали назад. Швидко спадали набрані висоти, пумало приходило усвідомлення прожитого. Далі перебирання, авто, тепло, шлях домів, приємна втома, повний рюкзак харчів, що мали жертися десь далі. Щастя що повільно розтікається і залишає плями не/усвідомлення змісту жиздні…

1 коментар

  1. тіко не правець а ПрАвич, бо правець то слабість така паскудна, а пОтік с-поміж Ілемських Яйка і Ґорґана – то є Правич. і кордон, відповідно – правИцький.

Залишити відповідь