Гайдамацькі мотиви

Сміла - Кам'янка - Холодний Яр - хутір Буда - Суботів - Чигирин - Орбіта - Світловодськ - Кременчук - Шушвалівка - Бугаївка - Іркліїв
  • Загальна відстань: 350 км
  • ПовідомленняНаписане: вівторок серпня 21, 2012 1:05 pm Тема повідомлення: Гайдамацькі мотиви Відповісти цитуючи
    Оскільки, через ряд обставин, запланована поїздка до Білорусі накрилась великою ногою, було вирішено перенести маршрут у дєбрі вітчизняні.

    А ще скажу про прогнози погоди. Вони мені нагадують інтернет-гороскопи – завтра Луна зайде в сузір*я Нептуна, відкриються тільки три чакри і тому цілий тиждень буде йти дощ. Отакої… І всі вазони, як один, відмовились їхати і залишились сидіти вдома.

    А ми з кумом, не боячись прогнозів, поїхали шукати гайдамацької звитяги. Маршрутик цей я планував уже давно і от прийшла пора втілювати його в життя.

    Отож. Не пройшло і пів дня, як дизель-експрес Умань-Черкаси промчав 120 кілометрів і привіз нас до міста Сміла. Звідти ми вже своїм ходом попрямували до Кам*янки – міста в якому збирались декабристи, а також приїжджали жити Пушкін і Чайковський. Там з цього приводу є музей-садиба, який ми і відвідали. А ще там, в мальовничому каньйоні, тече річка Тясмин, але на те часу вже не було, нас чекав овіяний легендами Холодний Яр, до якого треба було ще добряче крутити.

    Холодним називається яр, до якого сходяться п*ять глибоких ярів, порослих лісом. Загальна їх довжина близько 250 км. На їх території розташовані більше двох десятків сіл і хуторів. Кожен з ярів мав свою назву і призначення – в одному повстанці виготовляли зброю, в іншому проводили склики і т.д. А ще там розташовані Мотронинський жіночий монастир, в церкві якого гайдамаки освячували зброю, залишки скіфських городищ, оточені височезними земляними валами, кургани, а також таємничі печери, якими повстанці переходили з одного яру в інший. Біля хутора Буда росте 1000-літній дуб, біля якого збиралися бунтівники Залізняка. Там є ще купа всяких цікавостей, тому можна сміливо робити окремий тур до Холодного Яру. Дуже специфічне місце і дуже специфічна атмосфера. А похмурі чорні хмари ще посилювали ефект.

    Не доїжджаючи до монастиря є вказівник до пам*ятника партизанам та залишкам скіфських валів. Чудове місце для табору, там є столи і лавки. Воду можна набрати в монастирі або в джерелі Святого Онуфрія, що перед входом до монастиря. За потреби можна заночувати в самому монастирі, варто просто попроситись. Ще один кемпінг (більш цивілізований) знаходиться нижче по дорозі від монастиря, біля монастирського ставу.

    Чесно скажу – ночувати в Холодному Яру трохи тойво, стрьомно… А ліс вночі такий темний, що мій хвальоний Петцл більше нагадував світло від свічки… Кумів, доречі, теж.

    Ось так закінчився день перший. Накрутили ми всього 75 км, зате побачили купу цікавого і отримали море вражень.

    Метою дня другого була інша козацька столиця – Чигирин.

    Туди ми і вирушили. Але покинувши яр Холодний, дорога прямує в інші яри, вже безіменні, але від того не менш напрягучі (в плані вкручування вверх). По дорозі зустрічається багато курганів. В селі Суботів відвідали славнозвісну церкву, зображену на п*ятигривневій банкноті ))) Насправді відома вона тим, що була збудована, а згодом в ній і поховали самого Богдана Хмельницького. За церквою ще є музей-городище.

    В Чигирині ми відвідали музей археології (вхід – 3 грн.!!! – варто піти хоча б для підтримки українських музеїв), хоча там гарно і цікаво. Потім поїхали на Богданову гору, де відновлено частину історичної фортеці, яка була на цьому місці, а також величезний пам*ятник козакам. З гори відкривається панорама на Чигирин. Спустившись донизу, потрапили в центральний сквер, в якому розташовані музей козацтва, а поряд проводяться роботи по відбудові маєтку Хмельницького.

    Далі наш маршрут прямував до недобудованої/зруйнованої Чигиринської АЕС та міста-супутника біля неї. Їдемо по бетонці, назустріч їде дядько на «Україні». Кричу йому на ходу: «Ми на Орбіту потрапимо?», – а він відповідає: «Так, прямо по цій дорозі». Тільки в Чигирині таке зрозуміють…

    Орбіта – це поселення енергетиків, яке виросло біля будмайданчика майбутньої АЕС. Потім від проекту АЕС відмовилися, а про поселення «забули». Тому більшість жителів його покинула. На даний момент там залишились покинутими два дев*ятиповерхових будинки (малосімейного типу) та об*єкти інфраструктури (універмаг, магазин з рестораном та обслуговуючі будівлі). Жителі, які залишились, переселились у два п*ятиповерхових будинки. Саме поселення розташоване в чудовому сосновому лісі, кілометра за два від Кременчуцького водосховища. Доречі, всі будинки в гарному стані і вимагають лише косметичного ремонту. Отож якщо комусь треба квартира, є великий вибір… і всього 10 км від Чигирина.

    Ну а з Орбіти ми направили своїх коней на саму станцію.

    Ще на під’їздах видніються масштаби будівництва: ціла сітка бетонних доріг і майданчиків, насипів, безліч недобудованих/зруйнованих приміщень та залізобетонних виробів, труб і траншей. Дивлячись на те все розумієш – наша убога держава ніколи такого будівництва не потягне. Зате зруйнувати – це по-нашому. Що ми власне і застали на місці АЕС, від якої залишилась труба, адмінкорпус та купи розкришеного бетону. Якась «фірма» то все викупила і організувала видобуток заліза з бетону.

    Ночували ми на березі водосховища, біля джерела, з якого жителі Орбіти возять питну воду. Тут у нас була чудо-пічка, яка кип*ятила казан води за лічені хвилини. А ще комарі… просто відбірні! Кілометраж знову матрасний – 70.

    Зранку повернувся пофоткати АЕС і застав купу мужиків з кувалдами – добивають звіра.

    Ну а далі було ригалово з 10-градусними підйомами і поганим асфальтом, майже до самого Світловодська. Одразу згадались прокляті серпантини Криму. Але то вже таке…. В Світловодську гарні дівчата. Причому дуже багато. Хоча саме місто виглядає недоглянутим. Фото на фоні Кременчуцької ГЕС (доречі, там форкатись не можна) і ми вже на лівобережній Україні. Далі були купання, шорттрек через поля і ліса до м.Градизьк і обід зі спогляданням риболовного атракціону. Потім шматок вузької траси Кременчук-Золотоноша, де нас ледь не покатало автобусом і кантрі-райд по селам в пошуках прибережної дороги. Нам у цьому допомогла місцева дівчинка на скрипучому «Салюті», яка запропонувала провести нас крізь павутину сільських вулиць, за що її велика подяка.

    Після села Шушвалівка бетонка від краю водосховища заходить у цілу систему ставків для вирощування риби. Всі дороги насипні і всі кудись розходяться. Всього один паварот нє туда… а вже починає сутеніти і комарики активізувались…. Нарешті виїхали в якесь село, яке – не знаю. Табличка на держ. установі каже Бугаївка, карта – є таке село. Але час ставати на ночівлю, восьма година, а ми десь посеред села, на розі 5-ти доріг. Методом консенсусу (кумові не сподобався один напрямок, мені інший) ми вгадали правильну дорогу і вже за пару хвилин воювали з особливо злими і недружніми місцевими комарами на місці табору. За день – 115 км.

    Зранку ми знову вирулили на набережну дорогу.

    В тих місцях особливо гарна як в плані пейзажів, так і дорожнього покриття. Покинувши Полтавську область знову повертаємось на вчорашню трасу, але на Черкащині вона значно ширша і рівніша, і нею крутимо до села Іркліїв де затарюємось продуктами і кукурудзяними паличками. І вже вкотре вертаємось на набережну насипну дорогу вздовж моря.

     

    Там ми зупинилися на покупатися. Шикарний піщаний пляж, море за горизонт, тиша і раптом…. шось дебело бахнуло. Кум тут же висунув теорію про мисливців на качок, але як виявилось, то крякнуло моє заднє колесо. На скатові вилізла грижа і перетерла камеру, а запасну я завтикав… Дві години пройшло в потугах залатати пробоїну і дві години вона не латалася. Поки я не плюнув на неї, взяв коня в руки, а рюкзак на плечі і потопав пішки. Кум помчав вперед шукати в глухому хуторі камеру на 26 з престою…

    Ну я так йшов, ішов, пройшов аж кілометра півтора, а попереду ще 15. Нє, думаю, так діла не буде… тридцята спроба може бути вдалою. І таки да, надулось! Я на радощах доганяю кума, хвилин на 10 ми потрапляєм в дощ, який по теорії прогнозів теоретиків Гідрометцентру мав мачіть нас увесь похід, і ми доїжджаємо до зупинки місцевого ковбойського поїзда, який завтра нас має промчати по насипу через усе водосховище до Черкас. Відчувши розслабуху, колесо моє здулося знов і було невблаганним. На табір падаєм в чудовому сосновому лісі, одразу за зупинкою. Вночі прокидаюся від страшного реву, думав на нас падає літак. Кумові привидівся танк. А то був звичайний пасажирський поїзд. Ніколи не думав, що вони так гарчать… Це і був наш фініш. Далі нас ще чекали 7 годин торчу в дизелі, пиріжки з яблуками і циганка-гадалка.

    Ну от, в принципі, і весь сказ. Накрутили ми в загальному 350 км за три з половиною чистих ходових дня. Надивилися місцевих красот, взнали невідомі і повторили відомі факти історії, відкрили для себе ще один кусочок України, а також довели, що прогнози, то штука дуже не прогнозована.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 21/08/2012
    350 км Черкаська область UA
    Отримати напрямок