Гора Корж, урочище Новаківське

Сколе - г. Параска - Верхнє Синьовидне
03/05/2008
45

Учасники мандрівки:

Korguk, Golem та Kvitka

Як тільки у Львові організовують якісь масові гулянки слід одразу ж втікати з нього якнайдалі, найкраще в гори. Не має значення чи це “день Незалежності”, чи “день Конституції”, чи “день Львовачи ше якийсь “день– картина завжди однакова. Пяні натовпи і компанії снувигають туди-сюди, ріки нечистот з підїздів, заблокований рух, шум, гамір і взагалі якась нездорова атмосфера. І питання навіть не в музиці. Більше того, часто запрошують дуже цікавих виконавців. Але хіба буде, наприклад, Чубай співати інтимну лірику перед площею людей? Для цього слід йти на відповідні заходи з зовсім іншою атмосферою! Одним словом треба тікати зі Львова якнайдалі, шо ми успішно робимо вже протягом декількох років.

Цього року Любко з Льоликом заздадлегідь склали “План Мармаросса”, Глобальний з ЕОБ осідлали коней, а ми(Коржик, Квітка, Юра, Бодун Марічка і Я) рушили штурмом на Параску, святкувати Коржика ДН.

На моє превелике здивування електричка була забита туристами, які також не захотіли слухати “Натаху”і “Двічі в одну річку не насреш”. Що ж, приємно. Глобальний з ЕОБ по черзі вітають Коржика, від чого той робиться ше шасливішим.

Приїжджаємо в Сколе. Пропускаємо поперед себе зо три групи туристів, які також йдуть в напрямку Параски; шоб під ногами не путалися. Який то кайф, після зимового походу, йти тією ж дорогою влітку. Не треба задирати аж до пояса ноги, повзти навкарачки, нікуди не провалюєшся, рухаєшся ну просто з реактивною швидкістю! Ми з Коржикофігіємо від того, шо памятаємо кожне повалене дерево, кожну цікавинку на маршруті, кожен скрут і кожну галявину. А були тут всього один раз! Не зчулися – як видерлися на Хребет, добряче полежавши під ним на карематах :). Видно саму Параску, всі проміжні вершини, радіорелейну станцію! Не до порівняння з тими двадцятьма метрами видимості взимку. Думаю, маючи таку видимість тоді нам не прийшлося б брати штурмом кожну вершину, витрачаючи на це дорогоцінний час і сили, а йшли б траверсом. І ми б тоді вийшли. Але як було так було. Плануємо на цю зиму повторити сходження, на цей раз вже зі снігоступами.

Дорога по Хребту плавно йде то вгору, то вниз, роблячи мандрівку розвагою. З обох сторін Хребта розкинулися захоплюючі краєвиди Сколівських Бескидів. Час від часу накрапає дощ, освіжаючи і висвітлюючи кольори. Видно Перекоп, Кремінь, шлях на село Майдан, в якому ми вже побували, але на велосипедах і зовсім з іншого кінця Бескидів. Якшо йти звідси по азімуту до Росохача, то шлях в 30км зайняв би не менше трьох днів. Повна відсутність доріг і стежок(крім звірячих, звісно), мінімум десять крутих вершин на дорозі а також мальовничі переливи гір роблять це місце ідеальним для відлюдного існування на одинці з природою.

Привалюємся на обід на Тимковому Верху, там же де і зимою. Поруч проходить двоє москалів. “Агов хлопці, а чи всі мають подарунок Коржику?! Ше є можливість виправити. :) А заодно і освіжити маркування маршруту червоним кольором”.

P1010419Добре попоївши Параска далася нам без особливих зусиль. Тобто не так :). Попоїли ми а не Параска, і Параска це гора, а не дівчина, для тих хто почав читати креатив одразу з цього місця. :) На вершині ше лежить місцями сніг. Хрест повалений стихією. Робимо тривалу фотосесію, медитуємо на навколишні пейзажі. Гори парують, димлять клубочаться і завертаються. Вдалині видно поселення людей, ше дальше гігінське зміїне тіло Стрия. Внизу зліва невеликі галявини, ті шо ближче до села – з сінокосами і колибами. Бінокль дозволяє перенестися подумки туди, за десятки кілометрів, побачити шо там є і чим живуть люди. Так проходить не менше години.

Падати на ночівлю вирішуємо десь внизу, але не біля самого водоспаду. Туда тільки з Параски пішло три групи, а з Синьовидного ше більше. Спускаємся вниз до перемички і попри струмок йдемо зигзагами по схилу. Важкі броцики наповнені провіантом і привітальними товарами нестримно тягнуть вниз. Деколи приходиться зачіпатися руками за дерева, деколи проїжджаєш зо два метри на боці.

Через годину спуску струмок перетворився на річку і стало можливим йти його долиною час від часу переходячи з берега на берег. Деколи, коли річка звужується, приходиться вибиратися на крутий берег, застосовуючи мотузки і мязову силу друзів. Чуйка підказує шо скоро має бути галявина, яку ми бачили з вершини. Так і є, в місці де наша річка, шо стікає майже з самої вершини Параски вливається в іншу, більшу, річку, знаходиться забута людьми галявина. Залишки їх діяльності майже поглинула природа, дорога вже кілька років неїжджена і поросла травою. Замість вийти до водоспаду ми пішли паралельною дорогою, але ні скільки про це не шкодуємо.

Галявина оточена з усіх сторін горами, які виокремлюють, означують навколишній простір, роблять його твоїм приватним. В міру велика, почуваєш себе як на затишному подвірї. Рівна, зразу збоку тече річка, є плавний спуск до води. Над галявиною височить безіменна вершина, з якої відкриваються чудові краєвиди на навколишні гори. Ідеальне місце для стоянки. Його вирішено назвати “Урочище Новаківськеа гору “Корж”, все в честь іменинника.

Розбиваємо табір …………………. готуємо їсти ……………………… вручаємо подарунки ………….щастя здоровя………………………між першою і другою………………………… давай ше одну…………………………………………………………….файні ковбаски ………………тепер твоя черга………………………………………………. давай ше по одній………………………………………………….ах лента за лентою ………………………………………………….шкода нема Любка, ніхто всіх слів не памятає……………………………….. ну все, ми йдем спати ……………………………….. берем фляшку і на гору ……………………………………я вам так скажу ………… а де наш табр ………………… тссс, шоб їх не побудити…………………………………….то не я, то собака

Окрема мова про собаку, Барбоса Бескидського.Він до нас ше в Сколе пристав, зразу на початку підйому, пропустивши перед собою ті всі групи. Певно відчув позитивну енергетику, яка йшла від наших чарівних дівчат. І йшов з нами попереду аж до табору. Їсти не брав, бігав собі навколо шось з землі виколупував. Вночі охороняв нас, на когось гавкав і гарчав. А ранком стягнув порєдний шмат сала :) . За нашу дводенну мандрівку ми всі. Його дуже полюбили.

Мальовничий Карпатський Ранок. Галявина заповнена хмарами, сяють зеленню дерева, особлива легкість і запах повітря. Все навколо чисте і свіже, ніби за ніч створене наново. Прокидаємся з свіжими силами в тілі і прозорістю в думках. Кожен рухається в своє задоволення, у тільки йому властивому темпі. Ніхто нікуди не поспішає, не підганяє іншого. Так готуємо сніданок. Закінчуємо з чаями, кавами і вітальними виробами пакуємося і рушаємо в дорогу. 12 година, Друге правило справжнього туриста не порушене.

DSC09333За кілометр шлях впирається в широку повноводну річку. Саме вона захищає урочище Новаківське від людських зазіхань. Хто босим, в кого взуття високе а кому вже пофіг:- переправляємся на інший берег. Барбос аж скавучить, але в руки не йде. З великими труднощами він все таки перескакує на інший берег і наздоганяє нас, які вже встигли пустити за ним сльозу.

Дорога до цивілізації пролягає широкою долиною між двома гірськими утвореннями. Ми всі аж завмираємо від захоплення. Величезні відкриті рівні галявини, поодинокі покручені дерева, акуратна і мягенька зелена трава під ногами, де-не-де мох.

P1010462Гори переливаються чотирьма кольорами весни: білим, темнозеленим, чорним і світло-салатовим. Ці кольори розмиваються густими потоками тягучої енергії, яка парує з глибин лісу в небо.Весна прекрасна пора, час народження життя, яке своєю красотою даруватиме радість людям аж до зими. Як і все новонароджене воно прекрасне в своїй довірливості і незахищеності, період росту і розвитку. Як і маленьке немовля, гори в цей час кожен день трішки інші, ніж у попередній, весь час змінюються. Скоро прийде жарке літо і вкриє все це грубо-зеленою шкарлупою, наступить період зрілості, період сили гір, період готування до зими. Сюрреалістичний пейзаж доповнюється покрученою грунтовою дорогою, яка веде нас в прекрасне невідоме.

На трасу в Синьовидному вийшли десь о 5. Барбос з нами! Сідаємо в маршрутку, він лишається, напевно піде вже інший похід з іншими людьми. Ось хто справжній турист, хто любить гори більше ніж комфорт будки і поживні собачі корми. Прощаємся з ним і впираємся поглядом в шиби вікон. Цікава все таки назва – Синьовидне. Тут видно одні синяки живуть, причому є верхнє а є нижнє Синьовидне :). І Перкалаба співає, шо “Сині гори то не містооооооууооо!”

Страшенно задоволені та трішки втомлені вертаємся домів. Всім дуже сподобалося, ніхто не жалкує. Пройшли в сумі десь 35км, шо не так вже і зле. Дуже всім дякую за компанію і допомогу, особлива подяка Пляцку за ідею та нашим дівчатам, які подавали нам приклад та надихали йти вперід. Цей похід мені запамятається надовго!

Залишити відповідь