Горгани

Осмолода - пол. Плісце - хр.Паренки - Попадя - Коретвина - різарня - пол. Боревка - Ігровець - Висока - Матагів - Осмолода
  • Загальна відстань: 60 км
  • Памятаю, що приїхала додому, закінчивши роботу, за півтори години до відправки поїзда. Памятаю, що часу було мало, як і сумнівів- це так просто, коли знаєш, де тобі треба бути.

    Осмолода починається з Калуша – там, де з потяга пересідаєш в маршрутку, щоб продовжити пересування розбитим ковбойським транспортом – дорогою помічаючи
    що сонце вже встало і потрохи місто оживає і з ним оживають навколишні городи і стовби люди, які їдуть вранці на роботу або з неї повертаються людей в кєпках на зупинках і базарах, які жують сємкі, тією ж рукою тримаючи телефон і цигарку; жіночок,які щось продають і купують, старших жіночок з вервичками ; жіночок віку невизначеного, малих пете-ушників, юну субкультуру

    Знову нагрібають якісь флешбеки – то, як ми їхали в Осмолоду з Франківська на роверах – ті 80км “калдобінами” дружнім кагалом, кидали транспорт у Віктора і вилазили в гори палити вогні на полонині Плісце, запиваючи тернопільску сировялену польським

    шампанським (бо там полюблябть зависати інтернаціональні громадяни); то, як минали Осмолоду на Горганах Рейс (завжди вночі, завжди, як додому, часто – як друге дихання)

    то, як перша моя гора (виявляється) була Грофа і лізли ми на неї 3 дні і ніхто не знав тоді, де ця Осмолода, шо таке Горгани і хто така Грофа.

    (І, коли я хочу зрозуміти людей, які “зависають” від захвату, підіймаючи на горку в Буковелі, згадую свої 16років і відчуття, коли з Грофи відкрилося півсвіту )

    Але маршрутка привозить туди, де за кілька сот метрів закінчується дорога, а починається кусок “транскарпаського” шляху, яким тепер так активно звозять ліс

    Горгани ще настільки покриті таємницями – від лінії Арпади, Брусиловської дороги, шанців Першої світової, кордонів неістуючих вже держав до шару артилерійських гільз, німецьких військових цвинтарів і уламків літаків в нетрях Аршиці.

    І так, плавно, Горгани з найдикішого місця, де був шанс зберегтися тим нещасним тваринкам, що ховаються від людей і лісовозної техніки, перетворюються в острівці, де-не-де позбавлені людського втручання.
    (Я тільки за -маркування, прополювання жерепу і тд і тп, але ж люди добрі! здається мені, що тільки жереп і рятує ті гори від навали сміття і шашличників.)

    І, поки ти ще ходиш верхами, задерши високо голову, бачиш небо,

    швидкість хмар і вітру, зміну погоди, і можна робити вигляд, наче внизу нічого не відбувається

    Такими темпами за 50 років тут буде друга Death Valley.
    І ти йдеш, дещо розчаровано помішуюючи болото між важкої лісовозної техніки- чим вище, тим краще.

    Тож підібравшись на пол.Плісце, рушаємо на Паренки і через хребет – на Попадю,
    В уяву закрадаються візії на тему борщу

    Включаються нюхово- смакові галюцинаціїSmile
    Але нас так просто не візьмеш, особливо, коли починається дощ з градом.
    Дощ з сонцем міняються так стрімко, що тут, поруч вже сухо, а за кілька десятків метрів періщить злива.
    А за спиною вже веселка.

    Називаю гору Попадю українськими пірамідами: симетричні лінії шанців часів 1св. – титанічна праця людей, які спорудили усі ці камяні лабіринти в людський ріст (з величезних брил)

    за великою Попадею – наш перший привал. Потомлені з дороги, сполоснуті дощем і градом, голодні, в потемках беремся розкладати намет, аж тут прийшов нєжданчік

    Спершу (по доброті душевній) шукала для нього печенька, а потім зрозуміла, що ця пташка сама може нас зїсти – короче, ми відбивались, як могли – найгірше те, шо не було куди іти поночі шукати нового місця. Прийшлось поборотись за життєвий простір (спершу влаштувавши гостю фото-сесію).

    Вранці пташка атакувала кігтями і крилами тент. Короче, побудка ше та. Я собі так думаю, в наших горах рідко зустрінеш яку дику тваринку, тому цей тетерук вижив. Кажуть, в Карпатах їх залишилось 300одиниць?
    +1 Smile
    Добре, що він попався нам в 1 день і ми не були голодні дуже. Далі траплялись хіба плазуни і жабиSad А води там катма – допили ту, що донесли, а вранці згубили годину часу в пошуках джерела …Топили сніг.

    Так і не пішли перевіряти прохідність території в сторону Німецького перевалу і старого кордону (може якось при нагоді). Рушаємо далі по маркуванню на Коретвину і вниз, в долину. На снігу десь губимо стежку і “зрізаєм” через жереп…мати рідна, видно, забули вже, по-чому нині сосна альпійська – мовчу про штани/каремати/писки – чуть скальпи не погубилиSmile

    Гори горами, а вчитися треба. “Народна архітектура Бойківщини” замість “Як приручити ведмедя трекінговою палкою” Б.Грілза. Того разу нам часто траплялись різні звірі і плазуни.

    Спустившись на 800 м над рм, стартуєм пів 5 вечора на пол. Боревку (1400). До Боревки 4 години і 10км проходять вже трохи “на зубах”, але рятують неймовірної краси стежки і схили, покриті ковдрою моху і підсвічені мяким світлом заходу сонця.

    Піднялись на Боревку з останніми променями сонця. Тут вже проблем з водою і тетеруками не було – поруч ціла річка, а пташки тихо і сумирно сиділи в кущах. Не дивно, але Боревка вся стоптана і сходжена.
    Взагалі особливо кайфово було те, що за весь час не зустріли жодної людини. Ні на Плісці, ні на хребті, ніде. Було добре мати час нарешті побути з собою, поговорити, щось там напланувати на майбутнє і нічого не забути (як в хаосі буднів). Поки йдеш,немає ніяких зайвих шумів, відволікаючих факторів – тільки ти і твоя хвиля.
    Але є справді одне таке місце – де накриває дивне відчуття: починаєш згадувати все і всіх, з ким в той час хочеться поговорити, помовчати ну чи просто побути поруч. Звичайно,для гостроти відчуттів, це місце без покриття мережіSmile
    Короче, все хороше треба робити вчасно, щоб потім не шкодувати і не шукати потрібних слів.
    А вранці прокинулась в теплому сонячному лісі, дістала каремат і пішла досипати надворі, поки заварювався чай. Вода там має солодкий смак. Потім спакувались, взали рюкзак і потопали на Ігровець – того разу була добра погода і , відповідно, класна панорама на всі 360. Ігровець – це не вершина, а футбольне полеSmile
    Поки ми там собі тусячили, якраз в тій годині у львові стартонув Велопарад

    а далі вже спуск в сторону Матагова, мимо запаху сосен, майже кримських пейзажів, до мисливської хатки, а там вже і перших людей зустріли, а там вже болючий для колін серпантин спуску, за бортом +27, шукаєш очима річку внизу. Чуєш її, булькаєш туди, студиш ступні і голову, збігаєш поспіхом останні метри- привіт, знову Осмолода!

    Дорога, маршрутка, асвальт, перші краплі дошу, маршрутка. яка ніколи не приїде, подумки повертаюсь назад, звідки явно зарано…
    Застопили хлопців, що їхали в Луганськ на заробітки, в бусі найшлось вільне місце. А далі дорога, розмови про книжки, театр, історію(!)- і дома.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 17/05/2012
    60 км Івано-Франківська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    Globetrotter та Hulihanka