Хребет Явірник

Яремче - пол. Явір - вдсп. Женецький - Яремче
  • Загальна відстань: 25 км
  • Так вже сі стало, шо Яремче, місце далеко не найавтентичніше і найкрасивіше у горах, є найвідомішим гірським курортом. Дуже часто доводиться чути: «От я їду в Яремче віддихати(с) куда можна було б там піти в гори». Ясне діло, шо людина, що задає такі питання, має не надто великий досвід у гірському туризмі. Але, як це не дивно, мені теж важко було відповісти на це питання, бо завжди як лазив – то не з Яремчі і явно не на пів дня.

    Минулого тижня ми злазили на Хімяк-Синяк, одну з популярних матрасних вершин якраз для підйому з Яремче. Цього тижня виріщив спробувати на міцність Явірник, хребет шо нависає над самим курортом. Скажу зразу – підйом на нього ше легший.

    Значить маршрут починається від залізничного вокзалу. Йдемо по колії наліво, якшо стояти лицем до неї. Там нормальна асфальтована доріжка. За 300 метрів доходимо до залізничного переїзду. Тут є роздоріжжя. Наша дорога – прямо. Або на південний захід, як сказав би Любко. Дорога наліво виводить на головну трасу, направо – в глиб Яремчі. Якшо їхати автомобілем, то їдемо по головній трасі і за 300 метрів після залізничного вокзалу повертаємо направо, а за переїздом – наліво. Інших поворотів куда можна зблудити там не буде.

    За кілька метрів далі по ліву сторону бачимо маркування біло-жовтого кольору з написом 201, йдемо по цій дорозі. Через кілометр опиняємся біля КПП карпатського заповідника. Шляк-баум відкритий, їдемо далі. Тут маркування чомусь змінюється на зелено-біле, хоча відгалужень дороги не було. Тим не менше, дорога перетворюється з асфальтованої на камяну і йде стірмко вгору. Таврія з 5 пасажирами вибирається без проблем. Далі спуск в село. Була б Нива – заїхали б на саму полонину Явір, а наша машина на жаль не проїде. Лишаємо її біля першої хати зправа від дороги і чекаємо Киян, які йшли цей кусок пішки.

    Дорога їм зайняла 40 хв. За цей час ми встигли поїсти і переодітися. Починаємо підйом. Переходимо місток і йдемо зразу стірмко вверх строго на південний-захід. Вже після кількох хвилин село лишається внизу і нам поступово починають відкриватися чи то пак розкриватися гірські хребти. Дорога переходить в траверс що дає змогу нам троха передихнути на підйомі. До речі, якшо зблудите – то треба питатися дорогу на полонину Явір, бо якшо спитаєте на Явірник – то вас не поймуть, адже місцеві в гори не ходять.

    За півтора години неспішного підйому з броциками навантаженими пивом, водами, вогерками та іншими тяжкими речами ми падаємо на Яворі троха перепочити. Перед нами масивна стіна Хребта. Місцями ше видніються груди снігу, правда вже його менше ніж минулий тиждень на Хімяку. Тут в кінці полонини є сарай, якшо турист напився та перетворився з людини на скотину – то може сміло там ночувати. А ми йдемо далі.

    Починається стірмкий підйом на хребет. Стежка добре втоптана, є дерева за які можна чіпатися руками. Досить скоро ліс закінчується і ми розуміємо, шо вже є на порядній висоті. А ось і хвалені Ярком гігантські Цекоти – значить скоро вершина. Так і є. Ховаємося за цекотами від пронизливого вітру і починаємо милуватися навколишніми краєвидами. А милуватися є реально чим.

    Видно Хімяк на фоні Засніжених Говерли та Петроса, Синяк, Довбушанку з Ведмежиком, далеко два горби Сивуль. З іншої сторони хребта в долині видно Яремче, полонину Явір, горбочки навколишніх гір. Ночувати плануємо на перемичці між Явірником і Синяком. Для цього треба пройтися хребтом направо (з тої сторони як ми на нього виходили) приблизно півтора кілометри. Там на одній з вершинок буде встановлений камінь-тур, від ньог почиинається дорога вниз. В слизьку погоду слід бути особливо обережним – цекготи на хребті стають слизькими і легко послизнутися та пошкодити ногу.

    Сказати шо спуск є чимось легший за підйом – неправда. Дівчата вже з нас холодні. Напевно десь про себе шлякують і проклинають ті гори. Але нічо. Доходимо до полонини. Тут зустірчаємо інших туристів. Які піднімаються на Явірник з сторони Женецького водоспаду. На жаль колиба на пеермичці згоріла, так шо намети ми тягнули не даремно. Розкладаємо, готуємо, одним словом стандартний карпатський побут. Під вечір здійнявся пронизливий вітер, стало навіть зимно.

    Ранком прощаємся з Киянами які йдуть далі по Горганах, віддаємо їм всі продукти шоб троха потягали їх по горах і починаємо спуск вниз до Женецького водоспаду пересохлим потіком. Є й інша дорога – через перевал Присліп. Тудою їздять лісовози, але вона вдвічі довша і не цікава. Пересохла річка швидко перетворюється в діючу, приходиться переходити з берега на берег. Місцями видно залишки спиляних дерев а також дорогу якою їх возили вниз. Але це було дуже давно, дорога часто розмита. Цікаво шо зараз ліс повністю відновлений, і не скажеш шо колись тут був лисий горб. Спуск зайняв дві години, це дуже неспішного темпу. Стільки ж були витратили тамті туристи на підйом.

    А ми оглядаємо Женецький водоспад і нормальною асвальтованою дорогою вертаємся назад в Яремче. В сумі були заледве день в Дорозі. Матрас, нічого не скажеш. Зате гарно відпочили на природі.

    Як продовження маршруту ми поїхали в Космач, там якраз мав відбувався етно фестиваль, і Прищавий мав приїхати та сказати «Любі Друзі». Сама дорога туда проходить мальовничими горами. Вїжджаємо в Косів, тут далі на Шешори і ось він – Космач. Купа людей, панків, туристів та поліцаїв. Ходимо все, обзираємо. Місцеві собі пють горівку по кнайпах, туристи на них дивляться як на музейні експонати, фоткають їх, записують на відео, слухають пяні баалчки. І ті і ті тішаться з такого стану речей. Крім стандартного деревяного ширпотребу, шо продається навіть в Криму, є й багато цікавих та унікальних речей народгного побуду, які побачити можна тільки в музеях. Також мені дуже сподобалося саме село, збереглося багато цікавих традиційних хат з гонтою, воринням і всім чим положено. Є в Космачі і місце де вбили Довбуша, і камінь де його хата колись стояла.

    А ми через Яблунів їдемо назад в Коломию і додому. Дорога там препаскудна. Так шо краще вертатися назад в Косів, хоч вдвічі довше, але буде точно швидше, ше й автомобіль збережете. Також в Космач можна попасти якшо йти з Верховини через Сиву Кобилу. Це буде 25 км в межах одноденного переходу.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 5/05/2009
    25 км Івано-Франківська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    Golem