кАНУСяки або пригоди трьох Василів і Любка

Осмолода - г. Малий Канусяк - г. Великий Канусяк - Осмолода
24/01/2015
10

Учасники мандрівки:

hvvi, Lubko та Vasyl Letsyn

У далекі часи минувшини, ми, із розкритими писками слухали розповіді бувалих про неприступні та незвідані горганські вершини Канусяків. Відбувалось це зазвичай на полонині Плісце звідки їх можна розгледіти у всій красі, що й додавало своєї неповторної та міфічної аури.

Наші несміливі запитання про те, чи можна туди піднятись наштовхувались на бурний регіт та пояснення, що Канусяки то напевно наступні по складності вершини після К2 у світі 🙂

Летіли роки і ми мріяли, що колись станемо тими Колумбами які відкриють для себе ці карпатські вершини (звичайно, що на Канусяки ходили люди ще з часів палеоліту напевно 🙂 але для нас це була така собі терра інкогніта). І от настав початок 2015 року і ми з твердими намірами рушили у сторону Канусяків.

Попередній план був підніматись із долини Котельця на сідло між вершинами Великого та Малого Канусяків, а звідти вже робити радіалки на верх. Спускатись планували в іншу сторону, в напрямку Різарні. Але так як трохи схалявили і під’їхали машиною то змушені були повертатись до неї ж.

Початок маршруту проходить крізь лавинні завали та буреломи.

Часто звірялись з картою та навігаторами (на чотирьох чоловік у нас було три жпс , три компаси і альтиметр : ) , але все рівно ми трохи зблудили).

 

Якимось чудом вилізли на крутий схил (як пізніше з’ясувалось, Великого Канусяка), яким трохи по естремальному й піднімались у напрямку сідла між двома вершинами.

Далі скинули нелегкі, а добре таловані їжею рюкзаки і почвалали радіалочкою на Великий Канусяк. Початок був обнадійливий, але тільки вибралися з лісу, як одразу почали провалювати у сніг, а потім і в жереп, з якого було доволі важко вилізти. Але таки дібралися вершини і си дуже зраділи. Дехто вирішив зігрітися, хтось фоткати, хтось просто насичувався проробленою роботою помноженою на красу. Знизу тихо повзали хмари, згори добряче дуло. Довго затримуватися не варто було, бо вже темніло, а нам ще треба ще таборитися.

Спускалися вже провіреною стежкою доволі швидко. Таки віднайшли броцики та почвалали на сідло між Канусяками. Досвід не проп’єш – швиденько дрова, сніг натопити, поставити їсти – прийшов час зменшувати вагу рюкзаків. Вечір пройшов швидко і закралася ніч, повна смачностей, рибальських та мисливських історій.

А на ранок нас чекав ще один Канусяк, вже Малий. Сильно особливого ніц не було. Підйом по цекотам, місцями було дуже слизько. А вже ближче до вершини було вдосталь жерепу, але це не завадило організувати змагання в першості здолання вершини.

Спуск до табору, збори, траверс Канусяка. Далі по компасу ломилися до машини. Вже стежки практично не було. Спокійно спустилися і поїхали домів. Якось ніби особливо чогось не було. Але була класна компанія, розмови (багато), смачне їдло (багато) і купа вражень від terra incognito.

 

Залишити відповідь