Крим травневий 3 + 2: частина 2

Владиславівка - Феодосія - Підгірне - Звездопад Воспоминаний - Коктебель - Судак - Морське - Привітне - Карабі-Яйла - Сімферополь
  • Загальна відстань: 255 км
  • 03/05 | День 5 – на південь Криму

    Владиславівка – Феодосія – Підгірне – “Клімуха” – Звездопад Воспоминаний – Нанікове – Коктебель  56 = 4:30 @ 12.5 середня

    Ранок у “Домі Бінетто”: збирання, доварювання вівсянки на кухні господарів (у нашій закінчився газ у балоні), кумедні спроби досушити попрані речі кімнатним вентилятором. По 8-ій прощаємося з господарями, доволі швидко вже на вокзалі.

    Виявилося, що Керч-Джанкой має і загальні сидячі вагоні, і плацкарт. Якимось макаром знаходиться bike-friendly провідник, що пускає нас у свій вагон навіть з незапакованими велосипедами, допомагає вантажитися. В результаті займаємо фактично три плацкатних купе і подумуємо, скільки ж то з нас здере грошенят. На щастя взяв помірно по 30 грн з кожного, враховуючи ровери.

    У потязі вранці приємно та прохолодно. Доки решта групи кимарить, я надолужую пропущене з нотатками за останні 1-1.5 дні. Підхав перед десантуванням у Владиславівці і погнали. Дуже швидко залетіли у Феодосію. На набережній та центральних вуличках доволі симпатично.

    Генуезька фортеця Кафа: доки Алекс, Вова та Аліса фоткають, ми з Христею відпочиваєм у затінку і мимохіть підслуховуємо шматок екскурсії.

    Затарившись трохи у магазині, починаємо підніматися спочатку вуличкою, а потім вже і стежкою вгору до хребта Тепе-Оба.

    Під час одного з апхілів у мене щось жорстоко клацає у касеті/перекидці – отримую фікс Shocked. Перша думка – все, приїхали… Алекс і Вова допомагають розібратися. Виявилося, що то поламався пластиковий обмежувач, а одна його частинка міцно застрягла між касетою і втулкою, породивши фіксовість. На щастя Алексу вдалося ту пластмаску якось видлубати і поїхали, точніше пішли далі у стрімкий підйом. Подер ногу об якись колючий кущ.

    Винагородою за підйом стала приємна грунтовка у лісі та гарненькі краєвиди в бік моря.

    Щоправда спершу ми поїхали не в той бік, в результаті поцілувавши клямку воріт військової частини під охороною. Рушили у протилежний (праворуч), де нас чекали затяжні підйоми – пихтимо, спекотно. Нагорі нас чекали радіолокаційні кулі.

    Також Алекс ще десь обабіч знайшов конденсатор вологи Зібольда:

    Знаки не дають забути про потребу оглядати руки-ноги на предмет кліщів наших менших:

    Алекс звертає з дороги трохи вбік, полюючи за черговим геокешом, ми гуськом за ним, і тут відкривається супер-краєвид на двоякірну бухту і селище Орджонікідзе:

    Христі цей краєвид ще мабуть запам’ятався синцем на плечі від мого SPD-шипа: вона якось дуже впритик під’їхала і я нехотячи вдарив її ногою, коли дуже розмашисто перекидав ногу через сідло та баул, злазячи з велосипеда. Дуже незручно і прикро Confused.

    Проїжджаючи якісь дачі спускаємося в бік траси, проїжджаємо нею зовсім трішки і ось знову грунтовка, яка в певний момент губиться у полі. Проте швидко віднаходимо її нитку і поспішаємо вперед, бо ловимо себе на тому, що проїхали дуже і дуже мало за цей день.

    Попереду видніються Звездопад Воспоминаний та навколишні гори:

    Стрімкий сцикотнуватий даунхільчик у Підгірне. Перекус коло джерела з доволі смачною водичкою. З якогось “Москвича” лунає drum&bass o_O.

    Знову звертаємо з основної дороги. Затяжний підйом у бік Клімухи, в районі якої вже здалля бачили купу різних літунів. Коли ми там проїжджали, то вони вже збиралися. На деяких машинах кумедні калхози для перевезення парапланів.

    Підйом до Звездопаду Воспоминаний на горі Коклюк викликає неоднозначні емоції, але “yes, we’ll make it!” Smile Невеликий перепочинок, фотки біля тої ротонди з 3-ма колонами.

    Помилувалися трохи панорамними краєвидами навколо.

    Боїмося стрімкого спуску і вже готові везти велосипеди у руках, але тут виявляється, що трохи далі є менш похилий підйом/спуск, тож без пригод скочуємося з нього. Далі більше – стрімкий грунтово-кам’янистий спуск в бік села Нанікове. Вова в одному місці гепнувся, втративши керування на одному з поворотів (ІМХО все через його впертість їхати у напівсліках) та в результаті добряче подерши лікоть. Далі ще стрімкіше, коли їхав останнім, то в повітрі відчувався стійкий запах палених колодок, що ще більше додавало адреналіну.

    Вже у селі при спуску, їдучи за Христею. не зауважив одно рівчака і якось інстинктивно рвонувся робити банні-хоп, зовсім забувши про баул з палаткою позаду. І таки перелетів, на свій подив. На перший погляд ніби без наслідків. Вечоріє, виїжджаємо на дорогу, дочікуємось дівчат.

    Після 8-ої вечора ми в Коктебелі. Цікавий момент заходу сонця за горами.

    Трохи повагавшись, чи їхати ще у темряві, таки вирішуємо шукати місце та падати на ночівлю у Коктебелі. Забиваємося у крайній лівий кут бруднуватого камєянистого пляжу, де таких як ми ще кілька палаток. Алекс перемовляється з однією групою велосипедистів з палатками. Ті трохи лякають, що багато тут ходить усіляких уночі, також деколи хтось полюбляє вночі розважатися, кидаючи з гори в намети каміння…

    Якось насторожено та поспіхом розбиваємо табір, переживаючи за ночівлю у цьому місці. Але спокійна морська гладь, місячна доріжка та вогні Коктебелю трохи заспокоюють.

    Щоправда з міста допізна доволі гучно гамселить музика. Настрою в той вечір у мене щось не було, бо далі розбирала застуда Sad. Спати.

    04/05 | День 6 – Перевально-поломочно-фіксально-затримувальний

    Коктебель – Судак – Морське. Основна група: 68.5 км, backpacker: 93 км = 6 год.

    Ніч на пляжі коло Коктебелю минула без пригод.Намети, до речі, розбили під зсувонебезбечними схилами.

    На спуску після першого підйому помічаю, що заднє колесо якось перекособочилося. Зупиняюся подивитися – поламався болт, яким багажник кріпиться до пера знизу. Ось і вилізли наслідки вчорашнього стрибка через рівчак Sad. Поламався дуже прикро – впритик до площини рами, так що за нього нічим і не вхопишся…

    На заправці кажуть, що найближчий автомеханік у Коктебелі. Знімаєм багажник і я повертаюся назад з надією, що авось допоможуть. Проходить ще трохи часу, доки знаходжу СТО (дякуючи таксистам, а то всі решта у Коктебелі не місцеві). Там мене зустрічає толковий дядечко, вислуховує проблему, але каже, що не ризикуватиме братися за таку роботу – надто великий ризик пошкодити раму. Каже хіба щось пробувати колхозити і то без гарантій. Ще невдало спробував знайти іншого механіка.

    Підупадаю духом, мозок вже пропрацьовує варіанти дострокового завершення подорожі та евакуації в Сімферополь до родичів, щоб не затримувати групу. Проте Алекс не здається і каже купити металевих хомутів, а також взяти якусь у майстра якусь непотрібну камеру. Доки я з цим усім маявся і повертався, наші вже встигли зварити суп і поїсти. Зауважу, що місце подивитися до поломки я вибрав не найгірше: коло автозаправки, де був туалет з водою, також недалеко знайшовся і магазин.

    Доки їм залишений для мене суп, ідеї Алекса матеріалізуються в ось такий колхоз, що дозволяє мені акуратно їхати далі (принаймні асфальтом) з полегшеним баулом. Алексу низький уклін за допомогу – сам би таке навряд чи придумав і замутив.

    У Щебетівці Алекс якимось дивом помічає господарський магазин, у якому докуповуємо додатковий хомут, аби ще надійніше зафіксувати багажник. Докуповуємо води і риг-риг жим-хим на перевал у бік Судака. Спекотно і важко…

    Почуваюся незручно, що настільки затримав групу, а також, що тепер Алексу постійно самому треба везти палатку, а Христі великий важкий баул.

    Тим часом гори навколо постійно видозмінюються у бік збільшення.

    Спуск до Судака. Оглядини фортеці та заїзд у Новий Світ відміняються за браком часу.

    Проїхалися набережною, поїли в “Столовой по-домашнему”, скупнулися швиденько, докупили дещо в магазині і далі в путь. Сонце вже почало заходити, то хоч стало прохолодніше. Проте перевальчиків ніхто не відміняв.

    Докрутили до Морського, почало смеркатися, вирішили там і заночувати. Стрьомнуватий спуск на пляж, напрягалися з роверами. Зате сам пляж доволі непоганий.

    Навколо ще кілька наметів та якісь місцеві, рибалки, а також аквалангісти з ліхтариками у темряві ловили крабів. Удалині пропливали кораблі. Спокійно і гарно.

    Аліса відрубалася, як тільки потрапила у палатку. Трохи почали переживати з приводу перевтоми і залишків сил на підйом в гори.

    На вечерю вдався дуже смачний рис з тушонкою – респект Алексу і Христі. Застуда ніби відступила (мабуть завдяки спеці та активному потовиділенню на перевалах).

    Довгенько ще сиділи, бо було нехолодно. Обговорили варіанти, як мені краще їхати до Сімферополя. Вклалися десь аж о 23:30.

    05/05 | День 7 – бувай, backpacker

    група: Морське – Привітне – Карабі-Яйла
    backpacker: Морське – Рибаче – Сонячногірське – Алушта – Ангарський перевал (83 км за 6:25)

    Зібралися доволі оперативно і вирушили по 8-ій. Забрав палатку Вови і Аліси, щоб не тягнули зайвого в гори – вони 4-ро мали б влізтися в Алексову 3+1.

    На перевалі перетинаємся з якимись матрасно-прогулянковими дядінками і тьотіньками. Нічого не віщувало біди, але тут на одному зі спусків дядечко по-дурному підрізав Алісу, обганяючи по зовнішньому радіусу на вході в поворот. Як наслідок добряче падіння, побитий лікоть і подряпини на бедрі Sad. Христя ретельно обробляє рани, незважаючи на віднєкування постраждавшої. Аліса ніби ОК тримається, їдем далі.

    І ось вже поворот на Привітне, де наші шляхи розходяться: мені (через проблеми з багажником) асфальтом на Алушту і Сімферополь, групі – дертися на Карабі-Яйла.

    Решта моєї поїздки – видряпування на перевали (7-8 км/год) та спусків серпантинами. Збився з ліку тих підйомів, чим далі тим більше повороти та серпантини нагадують один одного.

    Коло 12-ої зупинився перекусити та скупатися у Рибачому. Сонце нещадно пече, так що по камінню на пляжі аж болісно босоніж ходити (таке гаряче). Зате водичка у морі просто супер.

    Затоптав тиндир з кефіром. Тут ще якись дядечко розговорився зі мною на навколороверово-подорожувальні теми. Відчуваю, що спалив руки – болісно пече Confused.

    З численними перепочинками на підйомах таки зарулив в Алушту, покрутився там трохи у центрі та на набережній. Виглядає, що якраз закінчилися якісь змагання – назустріч їде купа даунхільщиків.

    Офф-топік: до речі, як недавно дізнався, на алуштинській набережній, виявляється, є безкоштовний Wi-Fi Cool.

    Знайшов зупинку міжміського тролейбуса, але стрілила думка таки спробувати рвонути в Сімферополь власним ходом. Стратанув коло 18-ої вже за кілька кілометрів почав розуміти, що переоцінив сили – крутилося на перевал дуже тяжко, незважаючи на підбадьорювання інших велосипедистів, що спускалися назустріч в бік Алушти.

    Вечоріє і тут дзвінок від брата-кузена, що він за мною може без проблем виїхати і забрати машиною, щоб я не крутив допізна у доволі інтенсивному трафіку. Домовилися зустрітися на перевалі, на який я таки викрутив – Ангарський перевал (752 м). Дочекався брата з його дружиною, повантажили велосипед нагору на кріплення і швиденько вже у Сімферополі, де мене чекала зустріч з родичами, смачнюща вечеря, душ і сон у ліжечку. Ось так завершилася моя велоподорож фактично евакуацією Smile.

    Телефонував ще ввечері нашим: деруться в гори, майже виконали заплановане, не долізши хіба 100м набору висоти.

    Сподіваюся Алекс ще допише про гірську частину в Карабі-Яйла, а після цього спробуємо підбити підсумки та зробити висновки на майбутнє.

     

    Отже розпрощавшись з Ігорем закупили провіант в Привітному і рушили вверх. Згідно треку нам треба було зїхати з основної дороги яка вела на перевал і проїхати повз численні виноградники. Недовго їхалось – з хорошої грунтовки трек повів на залишки від старої дороги.

    Хотілось би розказати що трек підйому на Карабі з Привітного я найшов в інтернеті – раз група дітей піднялась знач і ми це зробим. Правда я не врахував факту що діти були зі спортивної школи та і похід в них був 2-ї категорії складності… Rolling Eyes
    Дороги на картах не співпадали з реальністю – тому рекомендую пошукати легшого шляху нагору.

    Підйом у стилі “тяни-штовхай” тільки під палючим сонцем. Після виходу на траверсну дорогу поїхали поповнити запаси води до Суук-Су(т/с Чегинітра) – там заклеїв дірку яку “заробив” під час штовхання Confused.

    Вечоріло – було два варіанти – або залишитись на ночівлю біля джерела або продовжити підйом через перевал Великі Ворота. Послухались Алісу і потопали далі. Місцями тішила можливість їхати – але чим далі тим крутіший підйом і знову тяни-штовхай. Стрімко почало темніти – зупинились на галявинці поруч з лісом.

    Підйом добряче вимучив але зате випала нагода вперше посидіти біля вогнища Very Happy. Знову посмакували тушонкою від Онісс – досить якісна, шкода що в нас такої не бачив(хіба в шкляних банках в Ашані)…

    06/05 | День 8 – Карабі: перезавантаження

    На диво зранку нічого не боліло Smile швиденько зібрались і в путь. Вкотре ловлю себе на думці що нам дуууже повезло з погодою – все узбережжя затянуте густими хмарами а тут сонячно і гарно Smile

    Попереду фінішний апхільчик… не очікували побачити сніг при такий спеці Shocked, ще пару кроків і ми вже на самому плато

    Сьогодні нам нікуди спішити – так що котимось неспішачи, милуємось красотами. На плато ціла мережа доріг, коні пасуться табунами, поля квітів і багато входів в печери. Пересікаємось з іншими пішими і вело групами. Так з однією їхали поруч але після чергового спуску побачили що група зупинилась – наздогнав їхнього “медика” і повідомив про можливе падіння. Хоч і наші кінцеві точки збігались – так ми їх більше і не зустріли Sad

    З плато зїхали в ліс на дорогу що веде до Генеральського

    Біля джерела зупинились на обід де провели релаксуючи ще майже три години. Час сплинув непомітно Rolling Eyes. Їхалось в лісі легко – переважно вниз, то дорогою то сінглтреком. Зупинились на ночівлю на виїзді з лісу. Накрутили лише 26 матрасних кілометрів Rolling Eyes

    07/05 | День 9 – На Сімферополь!

    На сьогодні в нас знову матрас – до Сімферополя рукою подати – якихось 30км. Серйозних апхілів не передбачається, лише треба скинути з 600 метрів висоти Twisted Evil . Спуск з яйли доволі пологий, правда багато щебеню то ж трохи “кидає” при гальмуванні. Натрапляєм на чергові памятники партизанам, чергові вело групи.
    Прощаємось з горами і котимось до Іванівки.

    Обідали вже в Сімферополі – правда довго не могли найти кафешку з майданчиком на вулиці. В “Парусі” було смачно. Потім невелика екскурсія містом, ботанічним садом і пошуки місця ночівлі. Ігора родичі порекомендували зупинитись на Сімферопольському водосховищі. Прям на водосховищі найшли ще один геокеш. На жаль скупатись нам не вдалось – з табличок виявилось що це водосховище питної води: купатись та розпалювати вогнище поруч суворо заборонено! Ну раз поруч не можна то розпалили дещо далі Razz, посмажили баварських ковбасок під пивко, винце з сирком…ех… того вечора ми добряче відсвяткували закінчення активної частини покатушки.

    на одометрі 68км – майже половина то все по місту…

    08/05 | День 10 – бувай Крим

    Цього дня ще більше розматраснічались – встали о 8-ій. До потяга ще 5 годин і 10км. Поснідали в кафешці Єва і покотились на вокзал де окрім соціалістів зустрілись з “виглаженим” Ігорем Cool

    25 годин потягу і ми вже дома

    урряяя таваріщі!!!

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 03/05/2012