Куба. Острів Свободи.
Хотілося сонця, хотілося теплого моря, хотілося нових пригод на свіжому, тропічному повтрі. Але не тіки хотілося але й моглося і одного холодного, зимового дня, купую в мережі квиток на сонячну Кубу. Справа декількох хвилин і я – щасливий власник квитка в теплі краї, ще теплий, шойно роздрукований квиток зігріває до самого відльоту. Ніколи до того не мав можливості побувати в настільки теплих краях, в краях де ростуть пальми і не знають шо таке сніг, де найхолодніший місяць січень зі своєю 22-ох градусною температурою вище нуля
Втім бувають і винятки, інколи температура може опускатися до 0 градусів, але мені повезло, я цього на своїй шкірі не відчув.
Країна з більш ніж 11 мільйонним населенням
найбільший острів у карибському регіоні, країна контрастів – яка застигла десь в 50-х, країна запальної музики та відвертих танців, країна яка відома вирощуванням тютюну, своїми сигарами та ромом, країна цукрової тростини, кави, країна червоної землі та таємничих гір і звичайно ж країна пляжів, з їх неймовірно прозорою водою та кораловим піском.
Острів знаходиться всього 140 км від фаст фуд ресторанчиків і величезних торгівельних молів Флоріди, так близько і відночас так далеко. Американцям заборонено відвідувати Кубу. За непослушність, громадянин штатів платить штраф від 4 до 5 тисяч американських долярів. В гамериці здавалося є все – е ні, там неможливо купити кубинські сигари та кубинський ром. Стосовно Куби зі сторони штатів діє повне ембарго, в той же час, кинута на призволяще, колись, радянським союзом країна. В реаліях, країна далека від кліше листівок, але тим не менше заслуговує на пізнання не лише її пляжів та готельних номерів.
В силу різних бюрократичних обставин, і не тільки, в мене було лише 7 днів. Звичайно мало, цього було б навряд чи достатньо, шоб оглянути і насолодитися сповна лише Гаваною – столиця країни і водночас найбільше місто.
Зупинився я неподалік Гавани, на Східних пляжах (Playas del Este) приблизно 20 км від самої столиці. В готелі з тропічною назвою Тропікоко. Дві зірочки, просто і нічого особливого, зі всіма вигодами і навіть холодним повітрям. Але це не місце, яке повинно цікавити найбільше, не там проводився весь вільний час – лише кілька годин на сон. В Гавані встиг побувати 3 рази. Цього вистачило щоб оглянути лише стару частину міста. Місто було засноване ше в 1519 році і стало іспанським ключем до Нового Світу. Місто залишалося перлиною до середини 20 ст з його вишуканими парками, модерновими віллами, красивими камяницями того часу. Відносно легка вдача Гавани притягувала до себе янкі, спокушені приманками казино, мохіто і ще більш гріховною поблажливістю – кімнатами кокаїну, секс виставами та іншими таємними межами латинських особливостей. Мабуть з того часу ( 1950-ті) і залишилася величезна кількість тепер вже ретро автомобілів Shevi, Cadillacs, Studebackers, Chryslers.
Після революції були скинуті памятники тим, хто опинився з неправильної сторони історії, возведені іншим, політкоректним героям, так само як і вулиці міста були перейменовані новими іменами, чи навіть просто цифрами. Останні 4 декади століття були важкими для Гавани, та й мабуть всієї країни. Колись пишне і горде місто занепадає, зявляються цілі райони російських “хрущовок”, місцева архітектура в напів розваленому стані. Але незважаючи на це, місто аж ніяк не втратило своєї історичної цінності.
Не сподівався бачити в місті аж стільки туристів, хмари… після розпаду радянського союзу країна знову почала переорієнтовуватися на туризм. Туристів тут люблять, це один з основних прибутків місцевого населення. Для туристів тут навіть свої гроші, не такі як для місцевих і називаються вони – кубинські конвертовані песо або просто КУКи ( 1$ = 0.84 CUC) , місцеві ж використовують свої песо. Для туристів є і спеціальні магазини, в яких місцевим зовсім не по кишені робити шоппінг. З іншої сторонни, турист навряд чи би знайшов шось цікаве для нього у магазині для місцевих. Багато хто проводить аналогію з радянськм союзом коли були талони для туристів. В найцікавішому районі Гавани – старе місто, для туристів все за КУКи – і оплата за музеї, і морозиво, і пиво, одним словом – любий каприз. Тут і шоколодна фабрика для туристів – так і не встиг туди потрапити. Доречі шоколад на Кубі з розряду дефіцитного продукту, так само як і молоко, картопля… Зате, встиг спробувати живого кубинського пива, яке варять просто в тебе на очах і відразу подають.
Потрапив також до одного з двох улюблених барів відомого американського письменника Ернеста Хемінгуея – Floridita, заодно і спробувати мохіто – один з двох його улюблених коктейлів, той іншив був дайкірі. Ресторан, де він також був частим гостем, так і залишився до сьогоднішніх днів у тому ж вигляді коли його востаннє покидав Хемінгуей. Був і в його садибі, яку придбала для нього його дружина. Хороша дружина була 
Нічого собі такий будиночок, як на той час, з басейном, обсерваторією… Занесло мене і на гаванський музей під відкритим небом – цвинтар. Площею в 57га, для порівняння – Личаківське кладовище займає 40 га. Вражаюче. І просто дуже багато лазив містом. В старому місті досить поширеним є велосипедне таксі, так виглядало шо це в основному для прогулянок містом, використовується туристами – мені совість не дозволяла сідати у таке таксі )) та й в загалі, ходив пішки.
Окремий день був виділений на екскурсію на “далекийзахід Куби, в провінцію Pinar del Rio, а зокрема в долину Vinales. Вражаюча гірська місцина, сильні гори, трохи не зрозумілі, дивні, не є високими, але стрімкі наче стіни. Тут і цікава екскурсія в печеру з катанням на човні.
От ніби і все. Решта часу, між екскурсіями, була присвячена пальмам, кокосам, піску, морю і не тільки…