Лемківська ватра

Львів - Давидів - Звенигород - Болотна - Бережани - Підгайці - Монастериськ - Озеряни - Зарваниця - Тернопіль
09/08/2010
273

Учасники мандрівки:

hvvi та Lubko

Все дійсно, було спонтанно, для мене, і коли я повідомив про свої наміри Люпкові – вже було 2 година арнку суботи, чи то пак ночі, тому він теж був не готовий. Але це все справи десяті і відривши плівки середньоформатної ми ринули у дорогу. Вона йшла доволі файно. Незчулися як 50 км позаду. Простори знайомі, але більш зелені, більш швидкі і все-рівно цікаві. Шоломинь, Звенигород…нас почав наздоганяти дощтк, але подумавши, і він знав над чим, він нас полишив у спокої.

Шкрябалися ми далі, доповзли до Свіржа і, як казав Юрко – НАПРАВО!. Тут нас радушно зустріли гамерикансі гірки, вниз-верх тай вгору. І так аж до Іванців, там далі більш спокійно і мальовничо, збоку купа ставів і річка, ми дуже хотіли скупаця, та щось воно все було камишне або брудне. І коли вже от-от хотіли обволожитися, дорога пішла подалі од річки. Шайбівка, но комент, хіба що початок Тернопільської області, з якої ми вже не виїжджали цілих два дні. Купа ацьких підйомів, спека, вимотувало не на жарт. Лялося з нас дай дорогу. Але якось ми пумало вкручували, на одометрі мелькнуло 100 – файно йдемо. І ось Бережани.

_MG_7719
Здавалося, з початків, ну звичайний райцентр, але вїхавши в центр – опиняєшся в міні-Львові, і це більше схоже на Львів ніж Жовква: австріяцька добротна бруківка, площа Ринок, хоча трішки не з класичними прямими кутами вулиць, але це більше викликано рельєфом, ратуша, годинник майже вірно йде і баламкає, вірменська церква, закапелки, замок, що мені не сподобався, окрім кількох орнаментів стін, що полишив час руйнування.Мені сподобалося там, не те щоб шаленів і фотів туди ще раз, а як добротний спогад.

Дорога стелилася далі і час дещо піджимав, та й хмарки набігали. Дощ почав накрапати все певніший. Вкрили броцики, а самі лишилися повітреобдуйні. Ацький неочікувано-затяжний підйом, на якому хотілося викласти пів обіду з Бережан. Але витримали це свавіля йорганізму впевнено. Ну і помчали далі знайомо-горбистою дорогою. Дощ все сильнішав, місцями періщив чи то град, чи то шквали, все грізніше гарчав Перун, та й ближче. І коли в голову почали закрадатися думки про звчиайне матрасне часопроводження, чи то пак часовбивання, біля книг і фільмів – тобто почала накривати розпука, як ми вїхали у Підгайці. _MG_7763

Враз сонце визирнуло з-за маленького вічка хмар, вже дещо вечірнє, приємне, жадане і радісне. Вчасніше це не могло навіть бути. Ніц сильно ми там не видивляли, але в око просто таки вдарив здаровенний (нео)готичний храм, подеколи діючий. Я був враджений сильно ним, хотілося звідати його більше, але він був зачиненитй, та і часу було не так багато.

Чвалали далі, вже не таким великим гентузіазмом, але вперід і вгору. Ну вже сили почали мене полишати, Любка певно також, тому вирішили не їхати до Монастириська, а заїхати в Голгочу, до родини Люпцьової, ну і там наїлися, помилися ну і поспали як дитята.

День другий

файно почався, хоча вночі була гроза – ранок сонячний. Поснідавши і подєкувавши рушили далі, сонце знову почало дошкуляти. Але кільометр за кільометром добралися до Монастириська, там відїхали трохи за місто – ось тобі і фестини. Пробралися крізь гущу людей поближче до сцени, думаємо де припаркуватися, аж ось виринає з натовпу Улька.

Я неочікував ні на мить такого розвороту подій. Вся нарядна така, вишивці, капелюсі, коралях. Видають хіпуватість хіба туристичні сандалі. Ну звісно вона дуже зраділа, та й ми були також такі, бо з обох сторін нікого тут більше не було знайомого(принаймі не стріли). Пригостилися, познимкували, почудувалися троха і пора їхати назад, чи то пак далі вперед…

_MG_7862
_MG_7786

Ну щоб щось сцупер цікаве було по шляху, – важко сказати. Було знову купа простору, зеленави, ячменю, неба, сонця, солоности. Їхали собі пумалу по Тернопіллю на Тернопіль. Були в Зарваниці – ніц цікавого не зовидив – жорстоко наї… мене людиськи що говорили про цю Мекку, – звичайний туристичний прихисток, комерційного кштибу. Хіба деревлєна церква, яка майоріла високо над всім цим кодлом туристів мене манила. Поїли і рушили далі. Ну і валили так майже не передихаючи до Тернополя, правда я ще за км 40 до него здох наніц, але діватися було нікуди, та і голос подавати було тупо, бо Любко звісно би пучав мене жаліть.

І ось Тернопіль, дуже давно в ньому був, ще дитям, він мені зразу сподобав, щей куски бруківки є. Потім він повівся попід йозером, я скіко води в місті не видив, ховаєця навіть Кієв. І купа людей, якихсь спокійних, доладних. Звісно сидить і вештаєця купа курв і бичок, куди без них, та і гопніків-паклюжників теж фатало, але вони якось меркли не кремпуючи. Поряд пропливав пуроплав з роззявами. Приємно стало. Далі площі, не широкі вулиці, вокзал. Клапоть такий малий, а я вже хотів туди повернутися. А, ще по парку шаруділи ранні вісники осені…ніжно нагадуючи приємність подвійну :)

Ліпіздричка, хоча Люпко гостинно запрошував до себе на душ енд кофі :), я відмовив, спакувавсі, шоколяд, залишки сухфруктів, мед, вода, сон, білет, сон, Задвіря, зміннна місця на більш просторе, сон, Підбірці, Підзамче, Львів…

Статистика
Віддаль: 273
Середня 20,2
Максимальна 56,5
Час в дорозі 13:31
Набір висоти: ~3000

Висновків як таких нема, просто варто не статичніти, хоть і натер деякі місцини ду крові :), але пирємно мені надзвичайно, спокійна така приємність, дещо незвична, не переповнююча, звичайна така наповнююча приємність, що плавно десь там в мені переброджує у цівку щастя…

Залишити відповідь