Мармароси *24
“Може почуємо як ревуть олені?” – напередодні цікавився Павло. Натомість чули як гуде “бджолиний рій” – це 9-ро “велобджіл” на злій резині мчались вниз до Діловго. Там влізли в “вулик” з прикордонниками звідки зуміли винести цінний трофей – папірець з мокрою печаткою – наш амулет, що оберігав нас від прикордонних “трутнів” 🙂
“А давай ми не підем вздовж Білого(потоку) – не будем мочити ноги” – якось сказав Любко. “Ну давай!” – ось так ми і вирішили внести деякі корективи в підйомі на ПІМ :). Тож замість їзди по дорозі почали класичний піший підйом ще з самого низу. Навчений минулою подорожжю вирішив не “придумувати велосипед” і не прокладати трек самому по мапах а взяти чужий готовий трек. З самого низу намічалось 1,5 км набору висоти. Йшли дорогою аж до застави де трек показав зійти на малопримітну стежку – я тоді насторожився. Хоч і небагато але єбінів ми застали – форсували ліс між двома паралельними дорогами… Останні пару метрів до дороги реально продирались скрізь зарості. Це була найважча ділянка за весь маршрут.
Віддихались і поїхали до серпантину. Повний місяць ледве пробивався через затянуте хмарами небо. Але час від часу зірки вселяли надію. Час вже піджимав і почало сіріти. Саме тоді помітили що ПІМ окутий хмарою.
надія що хмари “тонкі” і зверху буде щось видно гріла нас з середини і штовхала нас на вершину. на мить вдалось побачити що “все почалось”
йшли в хмарі поки не почали вже спускатись з хребта.
Нажаль і цього разу хмари приховали всі краєвиди Мармарос 🙁 чим нижче опускались ти кращою ставала погода, почало світити сонечко, потеплішало, розсмоктались хмари і проглядався наш маршрут, сотню-дві метрів вниз, ще сотню-дві вверх – такі Мармароси. Підйоми затяжні – тому економим сили і йдемо пішки
Щоб вийти на ПІМ ми набрали 1,5ки висоти, на все решта(аж до Ворохти) ще 1,6км. Чим далі на Схід тим гори більше ставали пологішими, а за Стогом в сторону Чивчина хребет взагалі майже весь рівний
Ще в потягу почув ідею про “два ПопИ”. Але маршрутик виявився зовсім не матрасним – тому на ПІЧ вже ніхто не рвався :). Як і на ПІМі на ПІЧ сиділа хмара цілий день.
Дорога вже стала кращою, стали швидше їхати
якось зупинились поїсти чорниць – я ще таких великих не бачив – десь з копійку в розрізі. Ціла “банда” стояла і наминала жменями ці ягоди. Кущі були доволі високі – до 50 см та і ягода дещо відрізнялась від звичного смаку. Підозрюю що це не були звичайні чорниці – можливо то була “голубіка” 😕
вже під кінець дня добрались до серпантину в Шибене.
стрімкий спуск, відчуття швидкості та море адреналіну окупило всю поїздку. Далі крутили роздовбаною дорогою до асфальту, а потім неспіша до Ворохти. Місяць світив так що можна було їхати без ліхтарів. Перевал після Мармарос сприйнявся як гірка з дитячого майданчику :). З перевалу старались не гнати щоб сильно не мерзнути. Хоч і не їхав швидко але був би на машині – то б прокатав на капоті коників :shoked:. Лише в останній момент побачив за поворотом чорний силует посеред дороги – хз що коні робили посеред ночі на дорозі біля лісу.
Відео від Нестора