Мій перший похід

Гута - Сивулі - Гута
22/07/2006
26

Учасники мандрівки:

jack

У свій перший гірський похід я пішов відносно пізно. Це відбулось 22 – 23 липня 2006 року, на той час я вже закінчив університет (всілякі там туристичні гуртки і походи з вчителями я не рахую , бо у них завжди був керівник який за тебе все вирішував : )

Звідки і у кого виникла ідея сходити в самостійний похід вже не пригадую, але це точно було спільне бажання трьох “чайників” : я, мій двоюрідний брат (кличка “Малий” 🙂 і студентський колєга Васьок. Всі ми були голі, босі й простоволосі. Тож хто де міг і як міг почали діставати, купувати необхідне спорядження для походу. Так як моя малою Батьківщиною є Богородчанщина то “найкрутішою” горою в Карпатах для її жителів є Сивуля :), туди ми й спланували наш маршрут .

Дізнались розклад руху автобусів, першим рейсом дістались Гути і направлені місцевими жителями попрямували у незвідані краї0_d97a7_2ab189f0_XXL

Спочатку йде широка дорога, тож жодних труднощів із орієнтуванням немає

Для навігації ми мали доісторичну мапу Горган і путівник Собашка 🙂

Малий позичив десь величезну палатку. Її, ми звичайно, несли в руках, по черзі 🙂

Йдемо, милуємся навколишньою красою, нові для нас краєвиди , все вражає, купа емоцій, ми молоді, здорові, усміхнені й веселі 🙂

Далі починається класика жанру 🙂 Раптово чудова літня погода зникає і починається страшенна злива із градом. Десь в лісі зустрічаємо групу туристів у клейонці і шльопанцях, вид у них такий як у французів у 1812 році. А дощ й град лупить дальше (такий град я в своєму житті бачив дуже рідко). Але ми молоді, здорові і вже не усміхнені 🙂

Загубили потрібну нам стежку, заблукали . Зайшли в якийсь ліс, вечоріє, правда дощ майже припинився. Треба ночувати (нагадаю, що це наша перша ночівля в горах 🙂 Ми одні посеред лісу, темнота, все промокло і т. д. Але ми молоді, здорові і далі по тексту 🙂

Розкладаємо наш намет (навіть боюсь собі згадати скільки він важив 🙂

0_d9789_7a270987_XXLСвятий обов’язок кожного – сфотографуватись біля палатки.

Васьок розвів вогнище і ми влаштовуємо ритуальне просушування одягу. Далі були “охотнічо-риболовні” історії біля вогню, вечеря і сон.

Ранок нас порадував гарною погодою. Так як ми залізли в якусь дупу, то йдемо по компасу 🙂 Вийшли на якусь вирубку і побачили нашу ціль (тут, замість того щоб повернути праворуч ми звернули наліво і знову зайшли в дупу, правда ще більшу ніж попередня )

Стає зрозуміло, що стежку на гору ми вже не знайдемо. Бачимо (через совєцький залізний бінокль) стовп на вершині гори. Вирішуємо йти по принципу бачу ціль – не бачу перешкод

Крізь трави, кущі “прориваємся” до вершини. Дальше відбувається наше перше знайомство із непролазним жерепом (у народі ще його називають мордохльост)0_d978d_f582dc4_XXL

Боротьба із хащами йде вперта. Сили покидають (добре, що ми молоді і сил в нас огого : )

Малий починає здаватись. Каже щось типу залишайте мене тут а на зворотній дорозі заберете. Ми йому популярно (із нецензурними слівцями) пояснюємо, що назад нізаякі гроші не підемо цим напрямком.Нарешті добираємось до перших полян із цекотами (кам’яні розсипи вкриті лишайниками). Довго тут “зависаємо” бо вперше бачимо таке чудо.

Кам’яні поляни додають нам сил та швидкості у русі вперед.Останній перепочинок перед вершиною

Нарешті вилізаємо (у прямому розумінні цього слова) на вершину Сивулі (Малої). Тут зустрічаємо німецькомовну групу туристів які дивляться на нас із великими очима (я так зрозумів, що вони не зрозуміли звідки ми вилізли : ) і крутять пальцями біля голови . Ще тут є пластуни які побачивши нас починають молитву, може співпало так 🙂 Але це лірика , головне ми на вершині . Ураааа!0_d97a5_579ea823_XXL

Переводимо подих, щось піджираємо. Починає накрапати дощ, спускємся донизу по людській стежці (навіть маркування якесь було). На пол.Рущині вже конкретно обідаємо, купаємось.

А далі на Гуту.Наштовхуємось на наслідки сходу лавини чи вітровалу, що значно уповільнює наш рух.Але ми молоді, здорові 🙂 і бажання дістатись швидше додому до мами додає нам сил. Ось і село. Дзівок додому і нас забирає автівкою тато Малого.

Через вікна автомобіля кидаємо прощальний погляд на далекі гори. Кожен розуміє, що цей похід для нього точно не останній і тепер починається нове життя із новими мандрівками, пригодами, знайомствами та враженнями (з того часу всі учасники цього походу “захворіли” гірською хворобою). Спогади про цей похід залишаються свіжимим і через роки і підтверджується правило “Походы – это н…

Залишити відповідь