В Микуличин через полонину Сиголка

Шешори - Космач - пол.Сиголка - хр.г.Ліснів - Микуличин - Яремча - Делятин - Яблунів - Шешори
04/08/2007
118

Учасники мандрівки:

Globetrotter

Під час відпочинку на Косівщині випала нагода пройти маршрут, описаний в 4 числі часопису Карпати за 2007 рік, але в протилежному напрямку, з Космача до Микуличина, дещо його змодернізувавши, перетворивши на коло з початком в селі Шешори, далі Космач, гори Гордя, Гордя-Добротівська, Чорний Погар, Ліснів, село Микуличин, Яремче, Делятин, Яблунів і фініш в Шешорах. Кілометрів передбачалося майже 120, тому мандрівка з пішої стала роверовою. Стартував 30 липня, о 10 ранку, день видався ясний, але не спекотний, як попередні, тому видавалося, що до вечора доберуся до Микуличина і намету не брав, тільки спальник. А дарма. Про це згодом, а зараз, весело крутячи колеса селом Прокурава, зустрів ще одного шукача пригод. Ним оказався Валентин Мороз, син відомого історика-дисидента Валентина Мороза, який теж ішов “д’ гОрі”, але пішки. Обговорили цікаві для нас теми, а далі рушили кожен у свій бік. Пройшов в Космачі камінь на місці загибелі Олекси Довбуша, минув крайню хату №250 на вулиці Ісаєва (яка живуча комуна!) і поліз вгору, в ліс. Несподіваний дощ дещо остудив мої оптимістичні плани. Довелося затриматися в напів – зруйнованій хатинці. Через годину рушив далі. Дорога поступово перетворилася на стежинку, всіяну кам’яними брилами. Про їзду не було і мови. Треба було вже самому допомагату роверку долати перешкоди. Оказалося, що маршрут, намальований в Ozi вивів мене на полонину Пожеретул, а не на Мунчелик, як рекомендував журнал. Але це не біда. P7316047Тут ці дві дороги сходяться, тому далі піде все по плану.
Гори Гордя (1479м) та Гордя-Добротівська (1357м) подолані легко, якщо не зважати на дощ з градом, що загнав під ялинку і змусив накритися плівкою. Плівка допомагала слабо, струмки стікали на руки, ноги, вітер охолоджував мокре тіло, тому вирішив за краще грітися за допомогою руху, ніж мерзнути під плівкою. Майже кожен горб, або роздоріжжя на цій дорозі відзначені капличкою, або хрестом. Хрести різні, як і каплички – дерев’яні, металеві, кам’яні. Одна капличка була повністю алюмінієва і така, що могло там і двоє людей сховатися від негоди. Правда, не думаю, що це найкращий варіант на випадок грози. Біля іншої каплички лежала каменюка з вирізьбленим оком і гуцульською сентенцією: “Все минеси. Боже око – ни минеси. Василь” Такий собі хлопський фільозоф. Коли минав полонину Під Гордьою, мене вже починало теліпати від холоду, але на відкритому просторі ніякого захисту не було, тому вихід один – вперід. Незадовго звук дзвіночків на шиях корів вселив надію, що побачу людей. Гнаний вітром і негодою я добрався до полонини Сиголка, тієї самої, де навесні ночували автори вже згадуваної статті, а пастухи Михайло та Іван (нехай Бог дасть їм здоров’я) щиро запропонували погрітися і переночувати. Поки пастухи заганяли і доїли худобу, я сушив мокрі речі і розглядався по стаї (колиба). Мені вперше довелося безпосередньо спостерігати життя на полонині. Вогнище палиться на долівці, а дим виходить через двері, або через отвори в стрісі. Все довкола: стіни, одяг, постіль чорне від сажі і просочене димом.
P7316060

Після того, як молоко було злите у величезний казан, де буде варитися з додатком закваски і перетворюватися на будз (предтеча бриндзи), всі сіли вечеряти. Вечеря, як не важко догадатися, складалася з молока, хліба, будзу і вурди (ще один вид сиру).
Солодкий сон переривався шумом дощу, що лапотів цілу ніч, але на ранок розпогодилося і зажевріла слаба надія, що мети своєї я таки досягну. І не вір після цього народній мудрості, пам’ятаєте: “Все минеси …”
Пастухи о 5 взялися до роботи, а я після легкого сніданку рушив в дорогу. Їхати, хоч і болотом, але в сухому одязі було райською насолодою, тому після Чорного Погара (1247м) та декількох полонин я траверсував останню гору на маршруті – гору Ліснів (1257м). Далі був лише спуск аж до самого Микуличина. Дорога, як для Карпат, була в досить пристойному стані, тому вдалося P7316033гарно розігнатися, що викликало неабиякий захват і заздрість в групки піших туристів, які пихтіли під гору. До місця буде сказано: “Хочеш возитися – бери і возися!”
Доречі, дорога від Сиголки до Микуличина промаркована картинками з зображенням ровериста, тому задум проїхати цей маршрут на ровері був, на жаль, не оригінальним, проте тішить , що заблудитися на ньому важко, хоча роздоріжжя на шляху трапляються часто.
В Шешори повернувся автомобільними дорогами через Яремче, Яблунів і о 15 обідав вдома.
Підсумки такі: першого дня проїхав – 34 км, другого – 84. Всього 118. З них
бездоріжжям – 51. Середня швидкість – 11,6 км/год.

P7316061

Залишити відповідь