Милятинський гейзер: Олексо, дозволь карати 2

Львів - Жовтанці - Дернів - Кам'янка-Бузька - Старий Милятин - Львів
  • Загальна відстань: 156 км
  • Проматрасивши жарку суботу було вирішено в неділю трішки покататись по цікавих місцях. Про милятинський гейзер чув, читав, але ніяк не доводилось бачити. І кілометраж підходящий. Єдиний мінус для мене – маршрут пролягає 95% по гудрону :) Але для корисно-пізнавальних цілей це не перешкода. Отож рішення прийняте, розробку детальну маршруту відклав на ранок, про що не пошкодував. Справа в тому що зранку, продерши очі, я побачив повідомлення від E-one з посиланням на звіт де крім гейзера додатково можна було відвідати багато чудових місць – старі церкви, старий цвинтар, Кам’янка-Бузьку. Мене це одразу зацікавило і за декілька хвилин намалював маршрут. Виглядало на 140км+. Накачав кросмарки до 60ТРІ для кращого накату:) Зробив собі чудо-тонік: міцний зелений чай + мед + лимонний сік. Так як ніхто не зголосився скласти компанію, їхати мали двоє. Поки збирались з братом, купували воду, налаштовували ЖПС ітд – ледь не стукнула 10та. Пізнувато виїхали…

    Їхалось класно, температура була якраз ідеальна щоб було комфортно коли крутиш. Виїхали на кільцеву і неспішно маслали аж поки не домаслали до потрібної “стартової точки” поза Львовом. Вітер трохи був, місцями поривистий, але на вкручування він впливав не суттєво. На велокомп’ютері було 30км, що було якось не феншуйно: ще нікуди на заїхали а вже 30км позаду. Зупинились, попхали машину горе-водієві в якого були трабли з акумулятором. Зробили зарядку :) Мазанули коліна якимось кремом для надійності. Рушили далі…

    Дорога нічим особливо не радувала, ацвальт і села, легенькі апхільчики і спуски. Поповнили запаси воді в магазині. Нарешті докотились до першої точки. Це був старий цвинтар першої світової війни. Як завжди фотки на гуглмапсі мають абсолютно неправильні координати, що збиває з толку. Але сходи на горбик праворуч дороги явно вказували на потрібне. Оглянули, зробили фотографії.

    Далі дорога нас мала завести до старої церкви чи то костелу, який по опису Бура мав “виднітись здалека при в’їзді в Жовтанці по праву руку”. Проїхали повільно раз, аж до середини села, нічого не видно. Вернулись назад, глянули ще раз – нічого. Вернулись ще раз на початок села, запитали групу місцевих – ніхто нічого не знає. Майже змирились з “фейлом”, але напарник вирішив ще загуглити, можливо в неті є про то згадка. І, о чудо! Виявляється треба звернути направо одразу на початку села і їхати в наступне село по дорозі прямо. Так і зробили. Доїхали до переїзду, за ним вже виднівся храм. Під’їхали, оглянули. Храм почали реставрувати чи то латати і нажаль потрапити в середину нам не вийшло – усі двері були закриті, ходу не було. Тут я помітив, що у мене відкрутився задній ротор і вже ледве тримається… докрутив, добре що то не передній був:) Покрутившись і позазиравши в щілини, рушили назад.

    Наступною крапкою на мапі були одразу 2 місця в селі Дернів: невеличкий костельчик і стара дерев’яна церква 1666 року. До села було надцять кілометрів. Крутилось легко, хоча декілька разів вітер заставляв скидувати зірки:) Ось ми майже біля цілі, поворот з дороги праворуч, залізничний переїзд, і село. Перший костел знаходиться одразу на в’їзді з правого боку. Малоцікава споруда з трохи дивною як для костелу архітектурою. А от наступна цервква знааачно цікавіша. Щоб потрапити до неї слід на початку села повернути наліво (буде виднітись новозбудована церква), одразу перед церквою поворот направо в вузеньку вуличку, потім наліво і побачимо казкових героїв, що залишились від дитсадка. Церква знаходиться у когось прямо на подвір’ї. Стара, дерев’яна, поросша мохом, де-не-де підперта. Краса, але пропадає. оглянули і рушили далі.


    Наступним місцем куди мали потрапити був райцентр Кам’янка-Бузька. Доїхали до нього за лічені хвилини. Правда по дорозі я в н-ний раз міняв положення сідла (кут нахилу і положення на підсідлі) і нарешті-таки підібрав оптимальний варіант:) Місто гарне, досить чисте, одразу відчувається дух провінційного містечка. Людей на вулицях мало, ніхто нікуди не спішить. Подивились на ратушу з стоячим годинником. Далі заїхали до пам’ятника Шевченка, звідти до дуже цікавого і красивого костелу. Споруда доволі велична і висока:) Було якось дуже приємно котитись по цьому містечку, охопило відчуття якогось дивного спокою. Далі поїхали до старої дерев’яної Михайлівської церкви. І знову невдача: вхід закритий на ключ, нікого нема. Обійшли по периметру, сфотографували через паркан і рушили в місцеву Рукавичку. Закупились трохи водою і їжею – пора б і підкріпитись!

    Вирішили поїсти десь без цивілізації в лісі чи в полі. Так, крутячи докотились до наступного села. А в тому селі мала бути стара дерев’яна церква. Правда координати її традиційно у нас були записані “від стелі” :) Нащастя зустріли вуйка на “Україні” з просто феєричною вісімкою на задньому колесі. Він нас завіз майже під саму церкву. Не здивувався що ми їдем зі Львова:) Церква стояла поміж деревами біля річки. Під час оглядин на нас нападали цілі рої комарів які вилітали з боку річки. Тому прийшлось швидко звідти рвати.

    ЗображенняДалі шукали місце де б то попоїсти, заїхали в ліс. Тільки скинули з плечей рюкзаки – аж хмари(!) комарів кинулись згризати лісових гостей:) Не допомогли ні куртка, ні наколінники, ні розведене багаття – гризли у всі щілини, лізли в рот, вуха… Зрозумівши шо пофеншуїти не вдастся було вирішено тікати від тої наглої сволоти, що ми успішно і зробили (навіть не роздягнувшись з курток, аби-як запакувавши наплічники). Виїхали з лісу, з обох боків поле, сіли при дорозі, почали нарешті трапезнічати :) Миті розслабону і феншую… пофеншуїли десь з годинку, підкріпились, рушили далі.

    Залишилось досягнути лише однієї цілі – гейзера. По дорозі на київську трасу вкотре за поїздку переконався що кількість рагулів по селах прямо пропорційно залежить від віддаленості села до більших міст. В “глубінці” к-сть рагуля на квадратний метр значно більша. Вони кричать, свистять, махають, загрозливо виють або дригаються коли бачать велосипедистів ніби побачили інопланетну істоту з хвостом. Таке враження що живем в малоцивілізованих районах Африки. З такими думками докотились до Старого Милятина. Оцінили габарити чайок на в’їзді, звернули в село. В селі спитали п’яного вуйка як до гейзера доїхати. Він відкрив широко очі і сказав шо такого тут нема, тоді я запитав про дорогу до озера. Він спрямував, сказавши шо “там всі купаються”, “там вода цілюща”… Запідозривши неладне рушили в його керунку. Були класні даунхільчики. І от, нарешті ціль поїздки – гейзер. Ще на під’їздах до цього чуда природи з’явилось два відчуття. Перше відчуття це відчуття сильного розчарування змішене трохи з відчуттям огиди до того всього що там відбувалось. А друге відчуття це було трохи дежавю… Алекс в звіті про Синевир дуже чітко описав його: “НАВІЩО? І ЦЕ ВСЕ? ОЛЕКСО, ДОЗВОЛЬ КАРАТИ……” (с) В очах брата я побачив ще більше цього відчуття, адже він переживав таке вперше :Д Повсюду були напівголі тіла, дівяткі, лунав шансончік, високоінтелектуальні бум-цикцики кінця 90тих. Біля людей витав запах перегару а по всій водоймі товклись люди на матрасах. Просочившись до самого гейзера побачили там чергу до нього на обливання. Смерділо сірководнем, хоча комарам це не заважало :) Зробивши 3 кадри, з всієї дурі рванули звідти подалі, на апхіл я влетів за лічені секунди :Д А Бур попереджав… Тепер знаю чому всі звіти про поїздку на гейзер описують поїздки коли ще сніг лежить:)
     Далі запили горе квасом в місцевому магазинчику, поповнили запаси води і рушили на трасу. Сказавши одне одному коротко: “це ппц треш” в’їхали на київську трасу. Далі було нуднюююще вкручування по ній до Львова. 2 рази зупинялись щоб зробити зарядку щоб зник дискомфорт (чому комарі були нереально раді) і з’їсти трохи мармеладу. Було реально нууудно. Так і докотились до кільцевої, далі по ній, гудрон вже сидів в печінках, зустріли знову якихось рагулів на капєйці які п’яні шось кричали з своєї буди на колесах. Далі покотились через Львів апхільчик який виходив на міст на Шевченка на якому вибігла велика вівчарка, довелось частину долати на 2-6 :Д Настрій покращився, втома майже не відчувалось, що було для мене дивно. Так і докотили додому. Останню каплю саморобного чудотоніка випив під під’їздом:)

    Деякі цифри.
    Відстань від дому до дому: 156,28км
    Час в сідлі: 7 год 43хв
    Середня швидкість: 20,23км/год
    Максимальна швидкість: 56,56км/год
    Середній пульс: 128
    Максимальний пульс: 176
    Спалено калорій: 6100

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 15/06/2010
    156 км Львівська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    bramms та deviantus