На вершину звіра (хоч і Хом’яка)
Дійшли руки написати декілька рядків про одноденку (01.06.2008р.) по маршруту який описаний у одному із вітчизняних журналів.
Місця ці мені знайомі до болю (у 2007 році проходили по маршруту з.с.Татарів – г.Хом’як – г.Синяк – г.Малий Горган – г.Добушанка – пер.Столи – Буковель і добряче попотіли на «антицелюлітному» підйомчику до пол.Хомяків).
Планувалось участь у даній задумці чотирьох (за два дні до виїзду), трьох (за день до виїзду), двох (день Ч). Всі плавно з’їхали від перспективи посмажитись на сонечку. Залишилось двоє самих стійких бійців : я і Юля. Враховуючи, що для Юлі це був перший вихід у гори (по такій нагоді вона навіть придбала броцака )– мало бути весело.
04.00 год – від писклявого лемету мого будильника підриваюсь на ноги і з гупаючим серцем не можу зрозуміти де я є. Все нормально. Я дома. Жарю єйці які успішно знищую, наливаю у пляшку вару, закидаю маленький броцачок на пличі і шурую по Юлю.
04.45 год – сиджу на лавочці під будинком і чекаю другого учасника мандрівки. Виходить Юля (з вікна її квартири «Щасливої дороги» нам бажає її мама) з новим рюкзаком в повній амуніції із словами «Васька, я сі змучила» – маючи на увазі крутий спуск з четвертого поверху. Тут моє серце тьохнуло. Воно відчувало шо буде не солодко. Нога за ногов ми чимчикуєм до вокзала у Станіславові.
05. 20 год – рушіємо буковельським пижиком до повороту на Поляницю. По дорозі водій тричі сходив попити кави (Надвірна, Яремча, Делятин) залишаючи пасажирів на поталу магнітолі в якій по колу лунали пісні з одного диску. Репертуар аудіо диску («Нє пластмасовая любофь», «Я буду, буду самов яркою звіздов» і т.п.) засів мені в голові і цілий день супроводжував по мальовничих місцинах.
07. 20 год – вихід на промарковану стежку, що якраз і виведе на невелику полонину Бараня — під саму вершину Хом’яка. Стежка серпантином набирає висоту дозволяючи нам милуватись засніженим Петросом. Юлі починає ставати важко йти і я забираю її рюкзак на свою «грудь».
Приблизно через півтора години виходимо на полонину (на деяких картах – урочище) Бараня. Тут місце стоянки групи туристів та купи сміття. Між Баранею та пол.Хомяків набираємо води на вмиваємся холодною водою із джерельця. Виходимо до пол.Хомяків, робимо легкий перекус і вперед на штурм вершини. Посеред дороги я забембався нести два рюкзаки і замаскував один у джерепі. У Юлі з’явились навички альпініста і вона як завзята скалелазка почала дертись по цекотах залишаючи мене пихтіти далеко внизу. На вершині нас зустрічає статуя Богоматері та купа матрацників і двоє собак.
Помилувавшись навколишніми краєвидами спускаємось вниз. Трохи дали маху і спустились іншою стежкою (легшою) до Барані. Знову талуємо до пол.Хомяків звідки я знову біжу до половини Хомяка по рюкзак. Юля в той час відпочиває на полонині і вмудряється пробити трекінговою палицею сідачку.
Пообідавши і попивши пивка рушаємо крутою стежкою до Женецького водоспаду. Нам поталанило і біля водоспаду людей майже не було. Помилувавшись Гуком рушаємо до Татарова повз дачу Ющенка. По дорозі зустрічаємо натовпи матрацників які здійснюють хадж до водоспаду Гук. Перейшовши підвісну кладку через Прут виходимо до автобусної зупинки де зразу ж сідаємо на бус до Яремчі. У Яремчі традиційно – холодне пивко і раховоз!
Результатом мандрівки є хороший заряд позитиву перед важким робочим тижднем, крепатура на три дні, залучення до лав туристів ще одного учасника та розвідка підходів на Явірник і нових маршрутів по цих мальовничих місцинах.