Навколо Боржави
Так трапилось, що було непереборне бажання відвідати гори, поматрасити, погрітись на сонечку (адже з 24го обіцяли дощі), і цьому непереборному бажанню ніщо не передшкоджало реалізуватись.
Вранці в мукачівці були присутні я, Хвві, та ще один незнайомець на Кубі. Погомоніли про життя-буття, як виявилось і він їхав до Лавочного, але там ми розїзджались в різні сторони, ми через перевал до Воловця, а він невідомими мені маршрутами на трасу, а далі до Стрия. Сподіваюсь доїхав без пригод.
До слова про мукачівку, багажні квитанції не брали, а пообіцяли провідниці що спакуєм ровери. В результаті поставили їх в тамбурі і накрили велочохлом Smile.
Лавочне нас зустріло з однієї сторони сонечком, з іншої опасними хмарами, які не віщували ніц доброго. Помало покотились в сторону перевалу, далі на 1-1, 1-3 почали вкручувати на нього, місцями дорога доволі розбита…але МТБ для того і призначений Smile . При підйомі відкривається краєвид на будівельний майданчик тунелю, роботи там ведуться сірйозні, але поки що це тільки підготовчий етап, тобто сам тунель ще не копають.
Підйом ригнули доволі бодренько, так як нас підбадьорював несильний дощик і страшні темні хмари, супруводжував він нас і на спуску. Спуск цікавий з легким натяком на екстрім Smile, по дорозі туди сюди петляє потічок який треба постійно пересікати. Далі дорога перетворилась в болотяне місиво яке залишили за собою лісовози, місцями можна обїздити збоку, місцями треба напролом. Душа стомлена унилістю асфальтових доріг раділа, шматки болота летіли, одним словом ляпота Smile .
Далі трохи бетонки, трохи твердих грунтовок, в бескиді натяки на ацвальт, а за ним нормальний ацвальт аж до самого Воловця. Там швидкі закупи, і далі в путь, в напрямку Вовчого. Недалеко за Воловцем на полянці робимо привал, дощку нема, сонце світить, лежимо балдіємо…часу вагон, тому спішити нема куди.
Через пів годинки таки розпрощались з тим місцем і покрутили. Феншуйні там місця, повна відсутність цивілізації, дороги доволі пристойні, як на таку глуш.
На одному з переїздів автор цього звіту нехіло навернувся. Повірити що там можна впасти насправді доволі важко, і не повірв би, якби не ліг там сам. Лежу, чую біль в коліні, локті і долоні…вставати ніфіга не хочеться, але прикинувши що поїзд може надійти доволі швидко, вирішив забрати своє тєло і свого коня звідти Smile. Аналіз події встановив, що переднє колесо знесло в бік на виступі обмежувача для рейси. В котре мене відвідала думка, що аптечку треба брати завжди…але її звісно ж не було Sad.
Зализавши рани, поїхали далі, а далі нас чекала наперед відома перешкода, і звали її Латориця.
Варіантів було не багато, або дертись вверх на колію, і переходити по ній, або переходити річку по ній самій…без вагань обрали другий варіант Smile. Загалом води не багато, трохи вище коліна, хоча були і глибші місця. Водичка приємно освіжає нижні кінцівки, тому далі крутилось особливо приємно, так рази 4 побувавши в Латориці, докручуємо до Вовчого, і попри спільну домовленість “Давай не жарити”, жарили…бо жарилось Smile. Так як після Вовчого болота не передбачались, то відмиваємось, і крутимо до Сваляви жиби поїсти). Далі була їжа, лежання на березі річки, потяг і дорога додому.
Підсумки:
-задум побувати в горах і поматрасити реалізовано;
-маршрут дуже феншуйний і не буде надто складним навіть для новачків (хоча новачки теж різні буваютьSmile);
-зробили з Хвві висновок, що трохи замалий кілометраж получився, в Сваляві відчувалось що ще кілометрів 30-50 і було б саме то, але так як не хотілось гвалувати покоцане коліно, тому коректив не вносили.
Конєц…