Петрос

Лазещина - г.Петрос - Лазещина
  • Загальна відстань: 35 км
  • Як і планувалосі рушили мсти в цю суботу на Петрос. Ми – це я і Коржик. Більше бажаючих не знайшлосі. Певно минулих вихідних всі так навідпочивалисі шо ше не годні кудись лізти знову. Та й погоду прогнозували не ухти яку – дощ з грозою.

    Добиралисі стандартно. Споатку взєли квитки на поїзд Пшемисль-Чернівці. Кіко їжджу тип поїздом але такого ужосу ше мсти не видів. Все настільки обідрано, обстругано і понищено – Індія зі своїми поїздатими поїздами ховається. :) На щисті ця мука тривала недовго і Ось ми вже у Франику.

    Тут чекаємо на Раховоза. Часу більше години, тому йдемо виконувати священний ритуал – їсти Ход-Доги. В нашій кумпанії якось так сі завело, шо як тіки ми в Франику на вокзалі, одразу ж йдемо по ті Ход-Доги, шо продаютьсі навпроти входу. Це вже стало якимось магічним ритуалом, поклоніння і приношення жертви морському богу порта Франківськ, через яким ми мандруємо на інший світ гір. Інакше не можна, бо чекатиме нас біда по дорозі у вигляді або поламаного Раховоза, або проспаної станції.

    Крім цілодобових Ход-Догів на вокзалі одразу ж кидається в очі табличка з написом “Проїзд на велосипеді по перону заборонено”. Певно порєдно допекли джалізничникам своїми стрибками з перону на перон і через рухомий локомотив стрітери , шо аж спеціяльну табличку на них повішали :)

    Оспіваний на Карпатських форумах старенький раховоз здається фешенебельним лайнером в порівнянні з Чернівецьким загальним вагоном. Гарно вмощуємсі на лавках і засинаємо. Як це не дивно, але взимку в Раховозі значно тепліше, ніж влітку. Певно від тертя об снігові потоки корпус раховоза нагрівається, і тому туристи так не мерзнуть, як літом. Коржик мусів аж куртку надівати.

    Підїжджаємо до Лазещини. Густий туман-смог стоїть якраз на рівні димоходів хат, через що починаєш сумніватися в його природньому походженні. Ну нічо, Справжній турист боїться тільки шоб горівки хватило :) В Лазещині, також, злазить група студентів які направляються на Петрос, але, на противагу нам, гімалайською системою сходження з розбиттям базового табору в колибах під Козьмещиком. Обганяємо їх і рушаємо в сторону КПП. Чуваку на КПП, видно, дуже сподобаласі моя футболка “Смерть Москалям”, через що він нас пропустив безкоштовно на теритооію заповідного парку.

    По дорозі до Козьмещика зустрічаємо ше одних матолків. Пару старших людей в гумаках ведуть зграю малих дітей в кросівках на Говерлу. Причому самі там ше жодного разу не були!!! На питання шо будете робити як дощ чи туман відповідають що “Скажем дітям шо то Говерла і підемо назад”. :) Біля Козьмещика звертаємо направо і беремо курс на колиби що на півдорозі до перемички. Там плануємо поснідати. На мій превеликий жаль і розчарування Коржик починає поступово надувати матрас, через шо під колибою ми були аж в 8. Вислухавши тираду на тему куди я так гоню, чи маю я розум і давай вертаємся назад бо зараз буде дощ приступаємо до сніданку.:)

    І дійсно, тільки закінчили їсти як починає падати дощ. Зважаючи на багаточисельні просьби трудящих мас :) скидаю швідкість і ми помаленьку чимчикуємо в сторону перемички. Дощ все посилюється і посилюється. Але ж справжньому туристу жоден дощ не страшний. Бо він в поході власним теплом висушує одяг швидше як дощ його мочить :)

    Підходимо до перемички. І хоч Коржик має сферичну форму і не має жодних шпилястих виступів він категорично відмовляється йти далі зсилаючись на те, шо його грім побє. Компроміс знаходимо в тому, що він лишаєтьсявнизу під Петросом в колибах, а я йду на гору і спускаюся вниз і ми разом вертаємся. Це дещо попсувало наші плани, бо ми планували з Петроса піти попри Шешул на Кваси. Але нічо.

    В 10 я на перемичці. Дощ починає стихати і вдається зробити багато красивих фоток. На сам Петрос підіймаюсі за 40 хв вталованою стежкою. Каміння дуже слизьке і тому стараюсі на нього не ставати, аби шось си не поломити.

    З вершини Петроса бачу повністю всю Чорногору, Мармароси, Свидовець і дві Близниці, Довбушанку, Синяк і Хімяк. Але то є кайф. Ліпше від любого наркотика. Дуже зафартило шо весь туман розвіяло. На горі наблюдаю велич карпатського вітру. Металевий хрест зкрутило і зігнуло аж під саму землю. І жадного Пшека чи матраса в солдатських берцах з Кульком Hugo Boss і квадратовою сумкою, в якій крім горівки і вогерків в скляній банці ше є коц і подушка.

    Спуск вниз по мокрій глині і слизьких каменях виявивсі нічим не легшим ніж підйом, а може навіть і тєжчий. На одному зі схилів, з якого видно колиби, медитую на власні спогади. Коли справляли Любка день-народження зимою в тих колибах і я дививсі на велич Петроса знизу. І думав “який він великий”. А тепер дивлюсі на колиби зверху і думаю “які вони маленькі”.

    Коржика в колибах гарно нагодували, напоїли і посадили коло грубки сушити матрас. Як зувиділи ше й мене, то одразу ж налили і розпитали шо там і як. Розказую про хрест і зірвану баню в каплички. Я був гірко розчарованим видом тих колиб. Коли ми ше в них були штири місяці тому, в них ше можна було жити. А тепер робітники змушені були всьо відновлювати, так його понищили.

    12 година. Неспішачи шпацеруємо вниз. Дивуємся, чого коли брати з туристів гроші за вхід то тут заповідник, а коли вирубувати дерева і вивозити побутове сміття, яке потім водою змивається на дорогу – то ні :) В Лазещині попиваючи пиво в одному з місцевмх барів відчуваємо апофеоз екзистенції снобізму і глобалізму. Дизель до Франківська їде за десіть пєта. На вокзалі знайомимсі з єншими туристами, які саме лазили по Чорногорі. Вони, як виявляється, мене знають. Вчилися зі мнов в школі. Хоча я, на жаль, їх геть чисто позабував. Роки…

    За приємною розмовою і ексклюзивними пиріжками, шо за якими в чергу стає весь потяг, доїжджеємо до Франківська. До речі, на правах інформації а не реклами. Пиріжки тепер продаватися будуть не в поїзді, а в Лазежині коло оранжового бару біля колії. Будете – попробуйте обовязково.

    В Франківську пересідаємо на Ковельськей потяг і вже в 12 ві ЛЬвові. Як результат – 35км, 1 день, купа вражень і фоток, а ткож корисного досвіду шо не промокає хіба що листове залізо. Бо за цілий день на дощі промокли і мембранні куртки, і матьорезні вібрами.

    Великою перевагою одноденного походу столо те, шо ми йшли практично без вантажу відчуваючи всю лекгість, з якою тільки можна ходити по Горах. Під кінець дєкую силам природи шо нас шляк не трафив і грім не побив. Ход-доги помогли ;)

    Оцінити і написати огляд

    35 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    Golem та Korguk