Пікуй сметанковий, ой, світанковий

Сянки - Нижнє Висоцьке - Верхнє Висоцьке - Верхнє Гусине - г. Пікуй - хр. Букюська полонина - Ужок - Сянки
  • Загальна відстань: 90 км
  • Краєм ока у відпустці піймав оклик про Пікуй. Та якось не думав про це, бо б довелося ламати всі плани, які і так були переломані. Але загадковим чином доля довела мне ду Львова і поряд зі всіма справами я поспів на завітну електричку…
    Там було досить весело, гамірно, насичено. Та, зрештою, як і завше, але дещо повз мене – і це мене тішило. Закутався і робив дещо марні спроби поспати – веселий компресор все більше хотів нагадати про своє існування. Однорукий «півець» все наспівував про своє нелегке дитинство. Ця пісня глибоко вразила Алекса, що йому додавало наснаги у важкі хвилини.

    Але час минув і ми успішно дислокувалися у Сянках. Взяли слід і помчали. Стало дещо прохолодно, вітряно і цікаво. Швидкість відчувалася лише холодом, бо фара світила досить тьмяно, але в цьому і був плюс. Гори вдарили по нас своїм рельєфом і ставало крутити все важче. Звісно, це асфальт, але ду холоду додався туман що осідав вологою по всьому байку, гельмі. Весело скапувало не лише з носа, а й з вище переліченого. Трохи хололо в коліна, тому відібрав у напарника наколінки і трохи якогось скипидару і си тішив.
    Далі з’їзд і закінчення рештків асфальту. Я весело помчав по тому, що найближче смахувало на дорогу. Але м’ята трава йшла важко і вбивала мої сили. Тому далі, зачекавши масу, пішли пішки шукати дороги на найвище, звісно не прямо. Але втрафили на дорогу і пумалу поїхали, принаймі наш дуєт. Потім зачекали основу, потім відсталих і рушили.

    Пумалу накривало світлом і дедалі ближче запалювалося. А їхати було невзмогу і ду самої вершини я тупо пхав свого коняку. Було важко, але на те і розраховував. Дібрався вершини, окрім колег зустрів шквальний, пронизливий і холодний вітер. Але те все пумалу ховалося за красою сходу, досвітніх вогнів, тому я просто тішився всім цим, що не опишеш. Далі зібралися підкріпитися, мене дйсно почав проймати холод, Скиталець запропонував свої резервні штані, та і всі не могли на мене дивитися без жалю – тому нагло почали мене вдягати. Рушили далі…

    І от ми добираємся по хребті до місця старту. Їхати важко, у зв’язку зі втоптаними стежками, що рясно всіяні камінням. Потім повен релакс – сонце, обійми гір, тихий шепіт вітру, я незчув як занурився у кольороли сну. Потім всі вирішили добити хребет, та ми з Алексом наперекір відмовилися і лишилися далі у обіймах вічного і теплого, мотивуючи вказати дорогу відстаючим, які, як виявилося згодом, успішно спустилися у Яблуньку. Тому вірішили трохи подаунхілити, а не дертися вгору вкотре…

    І от вітер і адреналін вдарили, летиш і обдумуєш шляхи. Долі секунди пролітають у обертах. Каміння, болото, спуски, дерева, гілля, обриви, колії…і все це на шаленостях. Було чудово, спустилися в Либохору, поспиталися дороги, нам ткнули на дві вершини і сказали, що нам туди. Коли сі спустили в село – не стало ясно куди їхать, попитали вкотре дороги і рушили далі дряпатися вгору. Коли вилізли – виявилося, що то далеко не останній наш підйом. Знову спуск. Питаємося куди нам прямувати. Той самий напрям на дві вершини, але тіко ми до них наближаємося – вони нагло ховаються за перевалами. Піднімаємося по всякому гівні, м’яко-прямо кажучи. Задовбуємося і тупо лягаємо відпочивати, пумалу проходимо у себе, підкріпляємося і далі підіймаємося незвіданими нами полонинами. І тільки завиднілися ті дві цицьки, як нам прояснилося, що тре проїхати ще одну балку, проїхали Карпатським, і знову підйом, здавалося що останній, хе…

    Дещо втомилися і вирішили постібаця з колег по пригодам. Вдалося на славу, підкріпилися і в путь, доїхали до того бюсту і посіялися у виборі напрямку, бо кожен нам говорив щось інше. Набридли пошуки і ми тупо поломилися ліворуч в обхід. Хащі, хащі, потім натрафили на занедбану КК трасу, що виявилася досить складною і цікавою, потім зійшли з марок на якісь людські сліди, які повіялися і ми дерлися хащами в пошуках дороги. Все більше приходило в голову глузду і розуміння повної Ж. Але відступати не фотілося і ми ломили далі, допоки не натрафили на сліди машин і з надією почали спускатися, дорога переходила у річку, то в гноївку, – цивлізація, радісно подумали ми. Їхали вулицьов і жодної живої душі, щоби спитать де ми. Потім натрафили на бабуську, яка сказала, що ми втрафили в Ужок і до Сянок кулометри 3. ВРЯТОВАНІ, подумали зарано ми, бо нас чекав, як потім з’ясувалося, 500 метровий підйом. Але з горем видряпалися, втрьох – ду нас доєднався Юрко. КПП, дорога, останній підйом, шальоний спуск, Сянки, гамазин, підкріплення, веселощі, нарешті, електричка, релаксація, багато розмов ні про що, дурості, хороше. Все.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 20/09/2009
    90 км Львівська область UA
    Отримати напрямок