Плісце гарне місЦе

Осмолода - Плісце - Паренки - Плісце - Ґрофа - Плісце - Осмолода
  • Загальна відстань: 40 км
  • ….ось і повернувся(лися)

    сподіваюсь і у вас такий же чудовий настрій, або ж будемо його піднімати)
    За вікном нещадно, оббиваючи підвіконня падає дощ…та що там дощ, та Львів з його непогодною кармою, коли у думках ці,ті, схили, вершини, присипані білою пудрою, обмальовані кольорами осені, повз які пливе туман, густий, прозорий, світліший, густіший, швидкий, завислий у повітрі…а шум потоку чого вартий…поміж цнотливого зимового ранку.
    Гори манять до себе, кожного по своєму…і це не пояснити, зрозуміє лише той хто розуміє))
    Це чудовий АНТИ-все, анти:-депресант, поганий настрій…..і водночас це якась мабуть уже залежність, не пройшло й місяця часу як уже знову хочеться, знову це передчуття, бажання, фантазії))) раніше це були одноденні, тепер же ж три дні, майже чотири і так не хочеться збиратися, їхати …

    Здавалось погода не обіцяла нічого хорошого…але, як ууже писав-головне бажання та надія, ну і трохи везіння, чи що?)

    Готуючись до найгіршого-надійся на краще!
    Вкотре переконуюсь у цьому.
    Дорога як завжди нелегка і цікава, 21:30 604 потяг Львів-Чернівці(загальнюсінький вагон) до Калуша, в якому чотири години на порожньому, холодному, твердому жд та автовокзалах, 07:45 маршрутка Калуш-Осмолода (тут не памятаю, куняння і спання на задніх сидіннях явище веселе якщо весело, і не дуже якщо хочеться спати)….годинка одинадцята видніються гориии, виглядаєш у вікно і там і тут, щоб вгледіти більший шмат)))…:”приїхали, Осмоооо-ло-дааа”-гукнув водій, нарешті,подумалось,на вихід).

    Трохи синього неба, трохи хмар, ще більше снігу, білого, талого, з болотом, кашею…з листям…
    Нам на Плісце www.karpaty.com.ua/gps/data/126.html

    Кількість снігу починає вражати, багато молодих деревець, ялинок просто придавлена купами снігу.
    Перший перекус, одягання бахілів, і споглядання, вдихання…
    Добре йти стежкою, а коли це стежка зимою, та ще й протоптана, йти втричі краще, це ми зрозуміли з
    [info]mine_ja11
    коли наздогнали групу коломийців з 5 чоловік,які вже вагались , що їм робити , чи то йти далі чи повертатись.

    Тоді все й почалось, нетронутий сніг висотою, чи то глибиною в метр півтора, пухкий і провалистий, під вагою твоєю та рюкзака зовсім не слухняний, так і норовить забрати до себе), щось подібне коли йдеш по пояс у воді, борсаєшся, провалюєшся ще глибше, лізеш рачки, хапаєшся за гіляки, розгрібаєш руками, колінами, крок за кроком, позаду жарти, сміх, змінюєшся, стаєш позаду, відпочиваєш…це до кладки ч/з потік(де встановлений хрест), а дальше лише вгору, вище, і крутіше, від маркера до маркера, шукаючи на горизонті бодай щось, що нагадує хату, колибу, дах…а її нема, те що влітку займає 20хв ходу, ми йшли мало не годину півтора. Місцями здається просто неможливо просуватись далі…якась безпорадність.

    Верхівка(там де зазвичай ставлять квітку), жовто-блакитний стяг, ураааа, ще трохи і ми дома, позаду чути вигуки захоплення, і бажання розцілувати всі двері і замки, випити чаю, запалити пічку… в у сіх радість у очах, і усмішка від вуха до вуха.
    Ці двісті метрів-щось неймовірне, коли от от, але ще так далеко, коли вже простягаєш руку щоб схопитись за поручень, стати на сходинку і….ще крок, ще пів…розумієш ті ситуаціїї, коли читаєш про нещасні випадки, коли людям залишалось кількадесятків метрів, до якоїсь точки А, яка могла стати ниточкою рятівницею, і сидячи на дивані думаєш, та що там, та як же так, а додати сюди погану видимість, виснаження-моральне і фізичне, тоді все по іншому.

    Дрова, чай, тепло,знайомство, зустріч з
    Василями,вечеря, зоряне небо,-4,в очікуванні сходу сонця…

    Після сніданку наступного дня, вибралися все таки в сніги,
    як говорилося “свіжий сніжок потоптати”.Було його неменше, якщо не більше, ми з Славком майстрували снігоступи по Грілзу, впринципі йти можна, але потрібно придумати щось із кріпленням до ніг, одним словом наші дівайси так і залишились на подвірї), ми ж подалися на г.Паренки. Так як це була радіалка мало б бути легше, але пробратися крізь тонни снігу, годі, місцями його стільки що йшли просто по верхівях жерепу, на чотирьох, на трьох, з палками, які повністю ховалися під сніговою ковдрою(1м.45см!),

    вершина здавалась недосяжною, але навдивовиж доступною,не такі як інші, те що бачиш те і є вершина))).

    Озираючись навкруги – захоплює дух, ось гори, зима, хмари, саме сюди ти їхав, щоб бути тут, щоб стояти, падати, грузнути, барахкатись, мерзнути, пітніти саме тут, бачити обмерзлі гілки, шишки, їсти сніг, дихати на повні груди, фотографувати, і звичайно ж “горрриииии!!!))”НАСОЛОДЖУВАТИСЬ:

    Крайні десятки метрів – це було, щось, зафірнований сніг, нарешті може тебе тримати, з обережністю стаєш, крок за кроком, підкрадаючись наближаєшся до мети….і…..ейфорія….


    Піднімався туман, погода сказала нам досить),але й на тогму спасибі, дійшли до притулку, і затягнуло все довкола, далі дрова, розпалювання, розвішування, чай, ще трохи чаю, ще чай з лимоном, мятою, запах диму…вітання Тарасу8), тепла душевна атмосфера(Жан Маре та його друзі, одни м словом 😆 )

    Наступний день-був день туману і молока, але ж ти у Горах!, нє?
    Було весело, було файно)….
    А сни які, справжні карпатські, народжені здоровим сном, на свіжому повітрі….мммм, не памятаю коли востаннє їх снилося стільки.
    Дякую, всім, і тобі, що дав раду дочитати)

    ще щось буде)

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 21/10/2009
    40 км Івано-Франківська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    _BuR_, Unforgiven та jack