по-під Сивульськими стежками
коли після першої ночівлі відсіялося троха “саамих слаабих звєн” Very Happy, нас лишилося приблизно цванціхь, рушили до наступного місця святкування – стая під Боярином.
але насамперед ватро зазначити, що порівняно з тамтим роком, йшлося набагааато легше: там де ми торік повзли цілий день – тепер дві-три години, і то прогулянковим темпом. тож Ґавор траверснули безпроблем – насправді там є досить чітка стежка, але я її торік згубив під грубезними снігами.
отож досить швидко доскакали до стаї і знов почалася колибна круговерть – лізти в ліс за патиками різати рубати варити наливати випивати палити ватру танцювати співати, і т. д. аж до 2 ночі. чому? а тому що компанія дещо “рафінувалася” (див. перший абзац)
рано знов то саме: відхід домів всіх хто кудись спішить. Казав же один отець: “Дмитре, не спіши” Cool
отже, лишилося нас семеро. зібралися і рушили “червоним” “східно-карпатським” маршрутом на Рущину. і вже під Коротканом почалися пригоди: стежку досить сильно завалило, очевидно під час жовтневих снігопадів коріння не втрималося ще незамерзлого ґрунту і дерева як доміно попадали зверху вниз – так шо ні перелізти ні обійти. досить часу втратили там.
набиралася висота, снігу ставало чимраз більше і сухішого, брав мороз, словом, потрапили у справжню зиму. маркування на деревах надійно прикривали креслаті гілляки під натиском снгу – отже йшли “по приладах”. буквально ледь-ледь відхилилися на північний захід і зарилися в смереко-жерепове криволісся на схилі Негрової. досить сил забрало борсання в жерепах. до Пекла припленталися вже як смеркалося. майже на автопілоті перетнули Рущину і впали табором там само як тоді. зварили 10 (десять!) пакетів гречки (по паспорту 1 пакет = 2 порції) на сімох і то всьо втоптали ше з двома тушонками, всякими іншими ніштячками і майанезіком )).
зважаючи на вечірнє зоряне небо сподівалися шо мож буде спостерігати Схід з вершини. але коли задзеленькав будильник, виявилося шо паде сніг (а отже – товста хмара) – забили лізти на Сивулю вже, відклали до ранку.
цього дня буде кілька промахів у планування часу і т.п., ну і треба . надолужувати проматрацені в перші дні кілометри, тому він виявився найбільш бляшаним і виснажливим.
поки зварили чаю, поки його висьорбали – то на штурм Сивулі рушили аж об 11-ій. Нашим звичним шляхом – “червоною” стежкою вверх а тоді вище лісу траверзом Малої Сивулі на пн.зх. але і тут не обійшлося без блуду. В певний момент я зрозумів, що ми проскочили сідловину між Сивулями – так мені здалося бо схил спочатку трохи ліг, там де гіпотетично мала би бути сідловина, а тоді різко почав стрімкішати. Тут я засумнівався в доцільності продовжувати штурм, бо сходження заради галочки мене мало цікавило а ризикувати групою в таких умовах (нульова видимість, крижаний вітер при 100% вологості) я особливого не мав бажання. Але дякуючи учасникам, як досвідченим – за підтримку, так і новачкам – за відвагу і цілеспрямованість – таки продовжили маршрут, різко змінивши курс на пн.сх і досить швидко вийшли на знайоме ребро Сивулі, звідси до вершини вже пару десятків метрів лишилося Smile вилазимо, обіймаємся, жеремо смаколики, фотографуємся (ух там Олекса має моцну панораму зліпити!).
на спуску по своїх слідах зустрічаємо велику групу, “Ви вкурсі що Ви на Велику Сивулю йдете?” – питаю, їхній керівник здивовано: “а зачєм нам на бальшую, єслі мьі на малінькую сабралісь?” – “а навіщо вам малінькая єслі баальшая єсть?” – відповідаю Very Happy, пояснюю про наші нафігаційні “маньоври” і на тому розходимось.
сходження в нас забрало ~2,5 години (1,5 на підйом і 1 на спуск) дорогоцінного часу, але мусимо ше пожерти. топимо сніг, варимо рис. мороз від позавчора постійно посилюється, пальники відмовляються адекватно горіти, часто-періодично розігріваємо балони над полум’ям, обід вариться вкрай мляво. за цей час добряче змерзаємо. нарешті жерем і виходимо.
коли покидаємо Рущину в напрямку Гути, вже смеркається. і так в тємряві шкандибаємо тих цванціхь з копійками кільометріу, ситуяйція з дорогою як і всюди – повінь забрала. валить сніг, створюючи, з одного боку, зазковий краєвид, але з другого – зумовлює намокання одягу і відповідно – передчасне змерзання, ще враховуючи вже відчутне виснаження і помірне але впевнене бажання чогось поїсти. тут дуже дівчат рятують хімзахистові калоші – ставши по коліно у воду нога залишається відносно сухою Wink
десь до 11-ї ночі доплентуємся до Гути, насилу змушуєм дівчат танцювати, щоб остаточно не позамерзали. жеремо замерзлий лимон – такий він має зовсім інший смак і головне – втамовує спрагу.
невдовзі прилітає (інакше не скажеш, зважаючи на скажену ожеледь, притрушену свіжим сніжком) богорОдчєнский бус (“їхав автоообус – їхааав” (с)Перкалаба, між іншим, також білий, також мерседес і також спринтер Smile). і невдовзі вже дивуємся в теплій хаті, яке ж то життє насправді прекрасне! Smile
щиро сподіваюся що всі задоволені, щиро прошу пробачення за певні незручності, щиро дякую всім: абсолютно кожен суттєво доклався до долання цього непростого шляху, який вимагав окрім фізичних також і вольових зусиль, тверезої свідомості, взаємопомочі і довіри.
ДЯКУЮ!