Україна-Польща-Словаччина-Україна

Хирів - Kroscienko - Ustrzyki Dolne - Olszanica - Lesko - Szczawne - Komancza - Medziaborce - Stropkov - Giraltovce - Lipniky - Presov - Kosice - Secovce - Michalovce - Малі Солменці - Ужгород
  • Загальна відстань: 372 км
  • Десь за пару тижнів до самої поїздки склав маршрут на gpsies, прорахував відстані, набори висот і вирішив поїхати власне по цьому маршруту. Цікавим для мене він для мене перше за все тому що пролягав по Лемківщині, прекрасний край з мальовничими горами, лісами, старими церквами і не тільки. Туди варто хоча б раз поїхати, після чого буде туди тягнути постійно, ну і крім того там походить моя родина по мамі. Сім’ю якої в 1946 році примусово депортували до України. Загалом з території Польщі з 1944 по 1946рр депортували 482 109 осіб, українців які були автохтонами на цій території.
    Лірика лірикою))
    Почався маршрут з добирання на поїзді Київ – Трускавець (049к) на який ми сіли в 4,55 на головному вокзалі. Ціна за проїзд до Самбора вийшла 48грн, їхати троха більше години, а сума рівноцінна половині повного квитка з Києва. Відразу по приїзду (06,15) мала бути ще одна пересадка, а саме на електричку, яка мала відправитися в 6,25 на Хирів. Але як виявилося дані які я шукав щодо цієї пересадки були застарі, в 7.40 з Самбора їхала не електричка, а два плацкартні вагони, ціна до Хирова біля 7грн. Приїжає той поїзд рівно за годину.
    З Хирова власне і починається маршрут. До границі докотилися досить швидко, споглядаючи краєвиди місцевих сіл, а дивитися є на що). Кордон думав перетнемо швидко, але прикордонник нас зупинив, привітався, сказав шо треба почекати, і він нас покличе. Щоб перетнути кордон треба обов’язково їхати в якомусь бусі чи авто, тут немає ні пішохідного ні вело переходу, але така собі комбінація з підсадкою цілком нормальна і реальна. Сказав шо ми не перші і не останні хто так перетинає кордон. Чекали ми вроді як годину, трафік був слабенький з обох боків. Погранець попросив якихось наших хлопців які їхали пустим бусом взяти одного, відповідно я і сів, а мій друг Павло лишився чекати. Сів він буквально за мною, а сам перетин тривав не більше 20-30хв. Так що сміло можна пробувати перетинати дане місце, але з розрахунком що треба буде чекати, в залежності чи хтось захоче взяти зі собою. Тому їхати великими велогрупами певно буде проблематично.
    Першим містечком по дорозі були Устрики Дольні, в місті зупинилися перекусти за одно і глянули на зліт байкерів.

    По плану мали першу ночівлю в селі Команьча, яке майже біля Словацького кордону, і їхати біля 100км, оминаючи серпантини і підйоми, яких в цій місцевості маса. Але не повернули на потрібно повороті, поїхавши по серпантинам, які ми легко проїхали, за одно попали на автопробіг ретро авто майже на самому верху.
    Близько 17.00 не спіша приїхали до Команьчі, де мої родичі були приємно здивовані що я все ж приїхав, думали не наважуся їхати, але .. )) Наступний день відпочивали і їздили на авто в сусідні села, звідки походить моя родина.

    Другим сегментом маршруту був виїзд на найбільший підйом, кордон між словаками і поляками на який виїхали без проблем, звідки закотили в Меджілабірці, в місті де є музей Енді Ворхола. По приїзду як виявилося він в понеділок не працює, але покрутившись біля входу нас певно пожаліли і впустили. Мужчина працівник музею який запросив, вільно говорив українською мовою, потім як виявилося він народився в Луцьку, а батьки його десь з місцевих сіл. Вже пізніше, нам розказали шо були такі як волинські чехи, які після розвалу срср могли переселитися в Словаччину або Чехію. В музеї затрималися десь на голину а то і півтора, він великий і є на що подивитися, крім того якщо людина фанат Енді або взагалі любитель мистецтва). Взагалі, в цих місцевостях майже всі села і позначки написані двома мовами русинською шо рівнозначне українською і словацькою.

    В Словаччині дороги вже не такі як в Польщі, але кращі ніж в нас. Скоротивши дорогу і місті Стропкув, вирішили їхати набагато коротше ніж по трасі, спочатку пожаліли, бо підйомів було багато, сонце пекло не милосердно, води багато з собою не було, магазинів по дорозі взагалі не було. Але дякуючи gps і oruxmaps виїхали до довго очікуваної траси, де думали нормально без проблем котити до Пряшова. Але не тут то було, трафік на відрізку від села Радомна був жестяковий. Дорога по ширині однополосна, в право у випадку чого зїхати було не реально, бо від полоси узбіччю як такого не було, було 20-30см асфальту, 20см грунту і глибокий кювет. Коли обганяла фура то було весь час не по собі. Коли на зустріч ше їхала машина і фура обганяла було жесть а коли на зустріч їхала фура і ще одна обганяла … їхали і молилися. На щастя до Пряшова доїхали без пригод.

    В Пряшові ми мали заночувати в мого друга Петра, за що йому безмежно вдячний за обід, цікаві історії з життя руинів та і взагалі. Ввечері почався дощ і вже думали що наступний день буде таким самим, але перечекавши зранку зливу, ми заодно виспалися і відпочили. Хоча попереду було 110км маршруту, заїзд в Кошіце, і в кінці знайти місце для ночівлі біля озера, де ми мали розкласти намет. По погоді цей день певно був ідеальним, було не гарячо і не холодно, їхалося комфортно). В Кошіце ми погуляли десь зо годину півтора, місто прекрасне і варте більше кількох годин. Нажаль обмаль часу, а то вже була 16 по словацькому часу, і 60км попереду не давали спокою, тому скоро оглянули центр міста, костел , фонтани, покрутили далі в сторону містечка Міхаловце.

    Буквально перед 20.00 по місцевому часі вїхали в містечко, в місті як і всюди по дорозі була проблема, ніде майже немає магазинів з продуктами. На щастя натрапили на один де бігом закупили якусь їду, поїхали до озера Земплінска Ширава, шукати місце для ночівлі. Озеро і краєвиди біля якого просто супер, гори, ліси, дика природа, по дорозі косулю маленьку бачили, на озері качок маса, риби, яка плескалася постійно, причому не маленька . А от яке воно брудне, і сміття довкола .. ((
    Розклали намет на самому березі озера, проблем з розведенням вогню не було, дров кругом маса. Ровери були якось стрьомно лишати, а в намет не влізали. Зв’язали їх, накрили чохлами, шнурком від одного прив’язали до руки, так і пробували заснути) За ніч раз 20 прокидався, то звірі бігали, то риба плескалася, то качки, то парочка яка за метрів 30 розклала намет давалася чути, точніше дівчина)
    Ніч пройшла спокійно, ми на місці, і головніше ровери на місці)

    Краєвиди зранку були вже набагато кращими ніж ті які ми бачили як приїхали, навіть на сміття вже не звертали увагу) . Зібрали речі і думали проїхатися кругом озера, і як варіант планували ночувати ще одну ніч, але вирішили їхати, і тут по виїзді сталася фігня, я зле закріпив каремат на баулі шнурком, який розв’язався і намотався спочатку на касету, а потім на перекидку, ітого погнув сильно лапку. Добре шо не все так печально було, і докрутити якісь 65км до Ужгорода вдалося тримаючи середню 23-25км/год .

    Десь біля 16 по нашому часу були на пішому переході через село Великі/Малі Семенці. Тут суто піший перехід. Історія села цікава, коли тут створили кордон, а сталося то для жителів спонтанно, цілі сімї були розділені, було так що хтось став словаком а хтось українцем, і щоб добратися до своєї родини чи побачити сестру, жінку, чоловіка чи сина, треба було зробити чималий гак. Тому жителі постійно нарікали на цю проблему, і все ж таки зробили там перехід, але як його зробили, то почали нарікати шо збільшився рух і кількість людей через село, і ті немають спокою). Перехід теж проїхали без проблем. Здивувало тільки питання жіночки прикордонника “а де це Медика? де ви її переходили?” , я думав шо всі знають нашу Медику))) але певно на Медиці не знають де ті Селменці, так шо ..))
    Відразу по вїзді з нашої сторони базарчик, де продають всяке барахло, в Словаччині після того як перейшли на євро, ціни значно зросли на все, а зарплати ні. Цікаве кафе ше є там біля переходу, в середині орнамент з молотом Тора, цікаво чи власник знав шо йому зробили і шо воно значить)).

    Далі вже розбита, тобто наша, рідна українська дорога плавно завела до Ужгорода. Спочатку був здивований глянувши на жпс шо Ужгород має бути за кілька км, а кругом якась одна розруха, і тут бац, табличка УЖГОРОД .

    На жаль як планували побути в місті подовше, а тобто десь з 18 до ночі не вийшло. квитків на солотвинський поїзд не було, повезло що був поїзд на Київ (№013л), правда відправлявся той за 20хв. Тому бігом побігли пакувати ровери, за одно Павло ще встиг побігти в ближчий магазин на вокзалі за пивом і колою, того чого власне найбільше хотілося в даний момент).
    Загалом за 3,5 дні крутіння педалів така собі статистика
    дистанція: 371,8 km
    час в сідлі – 20 годин
    середня 18км/год
    Max. Speed: 55 km/h
    Minimum altitude: 60 m
    Maximum altitude: 680 m
    Ascent speed: 403,4 m/h
    Descent speed: -554,9 m/h
    Набір висоти: 5447 m
    Спад висоти: -5561 m

    По грошам, 3 ночі з 4 ночували то в родичів, то в друга, тому за проживання не платили, з харчуванням як де і коли, тому вийшло в Польщі 50злотих, в Словаччині 17євро, 3 яких пішли на магніти в Кошіце. Часу грошей тратити не було, і по дорозі магазинів майже не було, а якшо були то заліплені циганами, що власне досить проблематично. Хоча проблем вони нам не доставляли за весь час, мати з ними якісь контакти бажання не було. Частіше купували на заправках, дорожче, але хоч якось.

    p.s. плацкартна іротіка)

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 15/08/2014
    372 км Львівська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    krool