Ще раз Парашка

Сколе - г.Параска - Сколе
  • Загальна відстань: 24 км
  • 2007 рік 1 грудня Golem i Коржик пробують вийти на Парашку. Десята вечора цього ж дня – Golem телефоном розповідає, що в лісі завали, на хребті сніг по пояс, сильний вітер, вони дійшли до гори Тимків Верх і о третій повернули назад.

    2 грудня цього ж року. Мирон, skytalec, Strange_R, Bur і я виходимо з елктрички в Сколе і чимчикуємо через трасу до вагончика з написом МАЗ Камаз, за яким ховається стежка на магічну гору. Мало того, що вона найвища у Львівській області (Застарілі дані. Тепер такою вважається Пікуй), то ще й не піддалася нашим славним жестянщикам (виправлено). Це ще більше додає нам азарту, тому довго не зволікаємо, одягаємо гамаші і вйо!
    Початок не передбачав жодних труднощів. Температура біля нуля, в повітрі кружляють поодинокі сніжинки. Сонця не видно за хмарами, лише вітер розхитує вершечки дерев, але внизу тихо. Без труду, на одному диханні вискочили на хребет. Треба признатися, нам дуже стали у пригоді свіжі сліди, що немов нитка, героїні стародавніх казок на ім’я Аріадна, вели нас серед хаосу повалених дерев. На безлісому хребті вітер розгулявся не на жарт. Кожна травинка, кожна гілочка обліплені сніговими кришталами, якими вітер попроштрикував їх, немов ножами. Почуваєшся, як Кай в царстві Снігової королеви. Втрачається почуття часу, простору. Розгледіти щось можна не далі, як на 50 метрів. Видно найближчі снігові гори, що нагадують дивних кораблів, які змайстрував Вітер. Борсаємося в цьому морі снігу, залазимо в корабель, але він нікуди не пливе. Перевалюємось через другий борт і борсаємось далі. Вітер все сильніший. Одяг наїжується сніговими ножами. Палиця вже не допомагає йти, лиш би утримати рівновагу.

    Раптом зі снігової хвилі виринають чотири юнаки, наші незнайомі помічники. Вітаємося. Це члени ОУМ «Спадщина», які вже не один раз були на Парашці, але в сьогоднішніх умовах не дали ради. Повертаються назад. Наші запевняння, що через годину будемо на горі їх не переконують, а дарма. Хлопці зробили велику справу і заслужили бути на вершині. Тепло прощаємося і починаємо самостійно топтати стежку. Напроста це справа, коли провалюєшся по пояс. Коли за кілька кроків нічого не видно і йти доводиться тільки по ЖПС. А ще коли на шляху стає ялинковий гайок, засипаний снігом до половини. Обходимо і йдемо далі з заплющеними очима, бо вітер з кожним метром вгору стає вже ураганним..
    Деремося на ще один схил, а ЖПС потішає, що це вже останній. За два кроки від нас виринає зі снігової пелени, немов корабель-привид величезний Хрест. Все! Ти наша, Парашко! Ти сильна, але ми сильніші! Хапаємося за Хрест, бо здуває. Натурально здуває в прірву. Почуваємося полярниками. Групової знимки не робимо – камеру здує вмить. Душа літає, а тіло вже проситься вниз. Наїлося екстріму на цілий тиждень. До наступного разу. Не зловживаємо і стрімко сходимо вниз.
    Не обійшлося без казусу. В одному місці так захопилися, що не зчулися, як зробили коло і своїми ж слідами знову пішли на Парашку. Врятувало те, що вітер, який весь час дув в праве вухо, раптом став дути в ліве. Це насторожило, ЖПС підтвердив, помилку виправили і о пів-шостої їхали в маршрутці Сколе – Львів. Дорогою мені приснився сон, що ми заблудилися в Сніговому королівстві, де править Парашка і її слуга Вітер.
    Львів зустрів калюжами, в чиїй мутній воді красувалися одинокі ліхтарі. Час від часу в калюжу влітало брудне авто і вихлюпувало коричневу рідину на тротуар. В цій воді не можуть плавати снігові кораблі майстра Вітра. Вони там не виживуть. Хочу в гори …

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 02/12/2007
    24 км Львівська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    Globetrotter, skytalec, _BuR_, Strange_R та Myron