Скала Троніг. Спроба номер раз

Красне - Сторонибаби - Кути - Олесько - Пониква - Підгір'я - Горбалі - Переліски - Літовище - Голубиці - Золочів
  • Загальна відстань: 148 км
  • Він хотів обійняти весь світ, але мав під собою лише 30 гривень і ровер, тому пристав на пропозицію skytalc’я оглянути три замки: Олеський, Підгорецький палац і Золочівський. Все йшло по плану аж до відправлення електрички з Підзамча, де з юрбою пасажирів втиснувся до вагону і Юрко з ровером. Добре, що місце було заброньоване ще з головного двірця, інакше стояти йому до Красного. Отже, додаток до плану називався, – Кути, дерев’яна церква 1697 року.

    Вийшли в Красному і в першу чергу заїхали в Сторонибаби оглянути млин 1911 року. Млин водяний, деякі механізми ще збереглися. Навіть англійські вальці з часів І світової! Далі знайомим шляхом через Ожидів докотилися до Олеська і не заїзджаючи махнули від траси ліворуч на Кути. Церква перевершила всі сподівання. Маленька, охайненька, добре збережена, бо перекрита гонтою в атеїстичні 70-і. Всередину попасти не вдалося, але ззовні пофоткали достатньо.

    Черга на Олеський замок. Перша невдача. Якогось милого 7 і 8 числа, коли потенційні відвідувачі мають вихідний, в замку теж вирішили відпочити. Поцілували замок, зробили декілька фоток полякам-байкерам на Honda’х (що не говоріть, але між роверистами і мотоциклістами з Заходу існує якась таємнича солідарність), перекинулися декількома фразами і побажали одні одним широкої дороги.

    Щоб якось втамувати недосит позитивних вражень він пропонує оглянути скалу Троніг, яка нібито є десь біля Поникви. То нічого, що вже доходить перша, – пообідаємо біля скали. Що нам якийсь гак на 30км. Ага! Щаззз! Але як гарно все починалося! Перед Пониквою чудовий став з чаплями. Білими і сірими. Краса. Але на цьому краса закінчилася. Почалася, звична вже, роверова бляха. По-перше ніхто з місцевих не міг докладно описати, де та скала. Як пси, щось чули, але сказати не можуть. Минаємо Поникву, кінчився асфальт, далі Підгір’я, Горбалі, Переліски. За Перелісками зустріли якогось мольфара, що в літровий слоїк збирав суниці. Суниці були такі великі, червоні, пахучі, що можна було насититися одним ароматом, який стояв над ними, немов туман. Очевидно, щоб швидше позбутися нас, старий післав в першому ліпшому напрямку, який не привів до скали. Але це вони довідалися після того, як попали під першу зливу і доперли розкислими чорноземами до Черниці. Там пастухи направили в зворотньому напрямку, але трохи лівіше. Знову чорноземи, які липнуть до черевиків і коліс, краще від коров’ячих пляцків. Іти не можна, їхати тим більше. Видерлися якимось чудом. Злива знову загнала під дерево. Над’їхала фіра з селянами, – Триног – та ось вона, – показують на гору площею пів-Львова. Але як туди добратися – не знаємо. Така відповідь їх не здивувала, тому сміло рушили вгору болотом лісовозної дороги. Минула ще година блукань, які довели майже до села Літовище, але не до скали. На їхнє нещастя йому на очі попадає маркер пішохідного маршруту №21. Краще б вони його не вздріли. Довго розповідати – мало слухати, але через надцять болотяних кілометрів той №21 вивів до Голубиці, яка була ближче до Почаєва, ніж до Підгірців. Як пити дати, тепер вони не побачать ні скали, ні Підгорецького палацу. З горя напилися в місцевій харчевні персиково-яблучно-мангового соку, закусили печивом і покотилися на зустріч новій зливі.

    Дощовики вже не було сенсу одягати, бо мокрим було все, аж до тальку в колесах. Розслаблятися теж не можна, бо вже сьома вечора, остання електричка з Золочева о десятій, а попереду ще кілька десятків кілометрів грунту, калюж, падіння через безпанського пса, фоткання Пеняківського костелу і червоного заходу перед Золочевом.

    Вони встигли, чи електричка почекала, але о дванадцятій він заводив роверка з цифрою 148 на спідометрі до хати, а skytalec розписував їхні пригоди родині в Золочеві.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 08/06/2009
    148 км Львівська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    Globetrotter та skytalec