Сколе – Кам’янка – скелі Довбуша – Тишівниця – Стрий

На перон в Скольому ми ступили одночасно. Ми, це Marjana, sailor, gunlaug, skytalec, Nazik, Толік, Фіскультурник, я і дощ, перші краплі якого нагадали мені, що дощову куртку я залишив вдома. А дарма. До прогнозів синоптиків треба часом прислухатися.

До водоспаду на Кам’янці вискочили на одному диханні, і вйо до Мертвого озера. Ті, хто там ще не був, полізли на гору, решта залишилася біля роверків. Дощ підганяв, тому без зайвих слів їдемо далі на хребет Сукіль.
Дорогу на хребет вирівняли, тому їхати було набагато легше. Так, якби не глина, що розмокла на дощі і прилипала до коліс немов скотч. На хребті зупинилися, щоб здерти з ровера кілограми глини. Вона вже залізла всюди. І в зірочки, і в ланцюг, і в кожен проміжок рами. Довго не колупалися, бо дощ не давав розслабитися. Nazik замінив камеру, яку умудрився накрутити на задню зірочку і подерти її на свастику.
Повільно рушили вниз, на Івано-Франківську сторону в надії, що там менше падає. Та де там. Селяни під парасольками тільки дивувалися, – скільки болота вміщається на тих тендітних роверках Very Happy

Козаківку, Буковець, Поляницю минули мовчки. Економили енергію перед підйомом на Скелі, куди виперли з таким завзяттям і, можливо, з такими мінами на лиці, що зустрічні авта зупинялися, щоб нас пропустити. Небачене джентельменство по відношенню до роверистів Laughing

Ось і довгоочікувані колиби під Скелями! Падаємо в вільну альтанку і насолоджуємося ілюзією відсутності дощу. Приходить усвідомлення глибини затертого виразу,- дах над головою. Витягуємо домашні припаси: канапки, ковбаски, помідорчики – все таке смачне, пальчики облизати. Щоб не виглядати скнарами – замовляємо чай Very Happy Вісім чаїв по 3 грн.. Мабуть чай в них закінчувався, бо мав він такий смак, якби один пакетик використали на всі вісім Crying or Very sad Добре, що хоч теплий був. Загрілися.
Поїхали на оглядини Скель. Дехто не мав бажання замилювати око і оглядяти їх в 101-й раз, тому залишився біля роверків і сушився коло шашличниці. Мар’яні Скелі сподобалися дуже і було за що. Вони вражають. Але оглядати їх треба в ясну погоду, щоб була можливість вилізти на них, насолодитися краєвидами, як це роблять ті двоє, на фотці, що вгорі цієї сторінки.

Доречі, одночасно з нами на Скелі виїхали ще двоє роверистів зі Львова, Тарас і Олег. Тільки їхали вони асфальтом з Болехова, тому в порівнянні з нами виглядали аж занадто чисто.

Зі Скель поїхали на Труханів. Дощ перестав, тому вимили роверки в річці, наївні. Тільки виїхали на асфальт, полило знову і не припинялося до самого Стрия.
Електричка була майже порожньою, тому ніхто не заважав куняти і радіти, що нарешті вже той дощ нас не дістає, скоро хата, гаряча ванна, сухий одяг, а тоді вже фотки і гордість за себе, що і не таке можна витерпіти.
Шалений респект і повага Мар’яні, яка на рівні з мужиками стійко витерпіла весь тягар того напівматрацу, який дощ перетворив на бляху. Не скаржилася, не відставала. І по-праву підвищена в званні з матрацника на бляхара Very Happy