Сколе – Славське через Тухлю
Ніхто так і не зголосився поїхати зі мною на Росохач, тому рушив сам один.
Мені це не вперше. Поки зі сколого доїхав в Коростів встиг розігрітися. Далі до Козьової і повороту на Тисовець. Ві львові квіти ростуть, а тут маківки гір вкриті снігом. Все вище сто метрів – туманом. Але дощ не падає.
Аж до самого Тисовця дорога йшла рівно з невеликим, але постійним, підйомом. Безпосередньо перед базою – досить стрімкий підйом і знак, шо автомобілям без ланців порбувати на нього дертися категорично заборонено Smile
На самому Тисовці(точніше на базі нижче) навіть є сніг, шо мене сильно здивувало. Каталися небагаточисельні лижники. Тільки переїжджаєш цей перевал і опиняєшся в чудовій і мальовничій долині села Росохач. Прикольна вона великою кількістю простору навколо. ТИ на висоті, але гори тебе оточують десь аж за декілька кілометрів, а все навколо – плавні горби. Друге Міжгіря. Дорога перетворилася на суцільні ями і камені, болото аж стікало з трансмісії. Добре шо болотники почепив вдома. 11 Година.
Церкви всі старі, але відремонтовані, помальовані на оранжевий колір і вкриті бляхою. Аж нецікаво, одна на одну як дві каплі води схожі. Підйом на Росохацькі полонини починається біля 3 церкви. 35км від Сколого. Суцільний глино-бетон. При спробі пхати ровера кулка заблокувалися після 10 метрів такої мурдації. Взуття грузне аж по вершечки підошви. Та й нема особливого бажання пхатися по туману вверх, ітак ніц видно не буде.
Тому їду далі в маленьку Заваду і селами аж до траси. Села тут достатньо глухі, автомобілів практично нема, електрика теж не всюди. Була неділя, всі, кого я бачив, йшли або з церкви або до неї. Дуже мені дивувалися, розглядали… Smile Всі в вишиваних сорочках. Так і хочеться “Слава Україні” кричати.
Якшо спочатку переїхавши з асфальту на грунтівку тішишся, то після кількох десятків кілометрів суцільних поворотів, підйомів-спусків і ударів – зхарюєшся і хочеш знову асфальту Smile
З мукачівської траси рушаю до траси на Славськ ше через кілька карпатських сіл. Тут дорога на кілометрівці позначена як штрих-пунктир, хоча на 750 як нормальна. Скажу так – для велосипеда годиться, хоч і залишає бажати кращого. Попри гору Маківка виїжджаю до Тухлі, а далі до Славська. 4 година. Маршрутчик за додаткову плату погодився взяти мій ровер і я щасливо прибув на святкування останнього дня перед постом Smile
Сума – 86км і купа літрів вдиханого гірського повітря. Похід без пантів, просто розминка для ніг як то часто бескидівці роблять. Правда вона має перевагу над поїздками рівниною навколишніми містечками – Горрри! При тому самому кілометражі користь і приємність більша.