Синевир: ми не шукаєм легких шляхів

Славське - пер.Присліп - оз.Синевир - Сойми
  • Загальна відстань: 90 км
  • В головних ролях: nazariy та E-one

    Добирались до Славська нічним поїздом Київ-Ужгород. В 3.15 я встав з ліжка, а в 3.20 я вже був на полці в поїзді. Магія? Нє – просто перехід на зимовий час. З посадкою в поїзд були проблеми: квитки в нас були в різні вагони і в 15 вагон можна було сідати з запакованим ровером, а в 13 – ні. Але наше наполягання на розмові з начальником поїзда і фраза «вже така одна була – пішла на курси підвищення кваліфікації правила вчити» заспокоїли невгамовну.

    7.15 ранку, вокзал у Славську, -3 на термометрі, збирання роверів, старт. До Волосянки їхалось легко, швидко, а головне – цікаво, лід в калюжах з тріскотом вилітав з під коліс, а полонини морозних Карпат виглядали приблизно казково.

    До хреста на вершині між Ялинкуватим і Волосянкою не їхали, дали вліво на роздоріжжі перед підйомом і попали на Близнеці. Звітам нам відкрилась така картина:

    Спуски по траві нас так захопили, що ми непомітно спустились вниз до Волосянки і прийшлось знов штурмувати підйом. Проїхали ще два хребта – і ми вже в с.Присліп, а звітам рукою подати до лопушного. Тоді ми ще не знали, що дорога, по якій ми їхали – просто рай в порівнянні з тим, що нас чекає попереду.

    Жителі с.Лопушне нас насторожили, показуючи шлях через «ті три високі гори» і питаючись нас, куди ми їдемо, там же такі ліси? Дорога погіршувалась.Але по ній можна було їхати! Ми і їхали. Поки не заїхали в ті ліси, про які нас попереджали.

    В такому дрімучому густому лісі на ровері я вперше, тому було цікаво їхати вперед і навіть вгору і подивитись, що там далі. А далі дорога закінчилась… і почався бурелом-лісоповал, по якому стікав потічок і 45 градусів крутизна. Чому ми не вернутись назад, чому не відкрити очі і не задуматись, куди ідемо? Хороший бойовий настрій і банальна відсутність досвіду сказали нам іти вперед. І тут почалось: мокрі слизькі колоди не давали розслабитись, багаторазові падіння, штовхання і волочіння ровера, пекучий піт, який стікав прямо в очі, а витерти нема чим, бо всі руки в болоті, а зупинятись не можна, бо ти весь наскрізь мокрий і моментально робиться холодно аж зуби стукають… такого крос кантрі я не чекав… Нарешті вибрались ми на якусь галявинку, де просто впали.

    Бачите на фото по центру дерево, а за ним далеко внизу видно зруб дерев? Так вот це там дорога закінчилась і ми звітам вибрались на дану висоту. Бачите колоду зліва в кутку? Вот по таких колодах ми піднімались. Зато краєвиди там… ляпота! Але холодний вітер, відсутність розуміння де ми є і де той Синевір, година на годиннику і мертва тишина, яка аж на вуха тиснула і наївне сподівання, що вот вот ми побачимо Синевірську поляну примушували рухатись вперед вгору. Далі дорога стала більш лояльною до нас, вже можна педалі крутити:
    Зображення
    Як ми зраділи, коли вийшли з лісу і побачили на горизонті хати і як ми розчарувались, коли підїхали поближче і побачили, що це закинуті чабанські криївки… З’явилась ідея там переночувати в самому гіршому випадку, але після того як виявилось, що в нас навіть сірників нема (ну а нашо нам сірники – головне камера запасна і насос, ги ги), ночувати там було поганою ідеєю. Вже все пофік. Назад нема смислу вертатись, тому ідем вперед але вже спускаємся вниз, а там буде, що буде. Спуск був в кращих традиціях крос кантрі. Спускались ми спускались і… о чудо – асфальт!!! Зупинили машину і нам сказали, що Синевір за 2 км, зовсім рядом. Ура!!! Мертва надія ожила!!! І от ми на Синевірі!!! Мені аж не вірилось!!!

    На вході нас зупинили, бо вхід був платним, але послухавши нашу історію і плани подальшої мандрівки, касир просто запхав ці гроші мені назад в кишеню і сказав, що вони нам ще пригодяться!!! Скільки там було матрацників в той день. Всі на автобусах, з фотиками, камерами, чистенькі, мало не в піджаках з галстуками. І ми – два «гуцула» на роверах в болоті з ніг до голови… Якби ви тільки бачили їхні лиця :)

    Попереду нас чекав перевал і спуск в Міжгір’я до Сьойм. Це була винагорода за все те, що ми прожили в цей день, почесний приз за волю до перемоги. Карколомні спуски, круті віражі і швидкість 60+ км/год компенсували ті всі штовхання ровера і падіння в болото.

    Стемніло. Історії Бура про злих провідниць Одеського поїзда не тішили. В Сьоймах ми скористались планом «В», зробили «дзвінок другу» і нас забрала машинна до Львова.

    Пройдено 92 км. З них 60 – жорстке КК.
    Зараз я вже з усмішкою згадую про цю подорож, з гордістю собі говорю «так, я це зробив!» і, вже знаючи, що це таке, собі кажу «більше на таке крос кантрі НЕ підпишусь – один раз попробував і хватає». Але поїздкою задоволений, бо тепер маю розуміння, що таке справжні Карпати.

    Дякую Назару за те, що був поряд, був направляючим, не зламався і мені не дав зламатись в тих блуканнях посеред безмежних Карпатських гір і лісів.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 28/10/2008
    90 км Львівська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    E-one та RotoR