Сивульський матрацик (зимовий, самонадувний)

Максимець - г. Сивуля - Максимець
  • Загальна відстань: 34 км
  • О п’ятій ранку ми з Lubkoм у Франківську зустрічаємося з Андрієм climberoм і Оленою. Печемо до Максимця, просимо прихистку для авт на якомусь подвір’ї і рушаємо в гори. Після трьох потоків, які проходимо вбрід, переходимо на стежку, що стрімко веде вгору. Йдемо на нартах, поки не доходимо до стрімнини, яка змушує скинути зайвий баласт – беремо нарти на шнурочок і набираємо висоту вже нозями. Видираємося на хребет, де одягаємо їх і вже не скидаємо до полонини Рущина – місця нашої ночівлі. Дорога весь час іде полого вгору, без різких спусків і підйомів, тому рухатися нею суцільне задоволення. Попадаються повалені дерева, але вдається їх або обійти, або перелізти. Андрій спробував пролізти в одному місці під деревом, але тут-же попав в пастку через свої габарити. Довелося йому виламати пару гілок, щоб вирватися з чіпкий пазурів Чугайстра.

    Малу-помалу доходимо до урочища Пекло, яке ховається в тумані, але чітко позначене вказівником, встановленим Василем Гутиряком. Треба віддати належне, що орієнтувалися ми в тумані виключно по маркуванню, за що ще раз подяка п. Василю.
    Проходимо ще якийсь кілометр і о п’ятій стаємо на нічліг. Вибрали затишну місцинку на полонині Рущина, подалі від стежки, щоб зранку збігати на Сивулю без речей. Стандартна підготовка до вечері пройшла швидко, я встиг порізати собі пальця до гострого краю консерви, тому далі сидів на правах важко пораненого, а мене обслуговували: то чай, то гречку, то знову чай і до чаю. 😆 Посиділи знаменито, хоча мороз “крєпчал”. Було градусів 12, хоча Любковий термометр показував стабільних +3. Зранку він показав +4, з чого ми зробили висновок, що стало тепліше 😉

    Спали немов забиті, аж поки гідробудильник не повиганяв з намету. Була 5 година ранку. Холод залізав під калісони, але рис, присмачений згущиком прогнав його, ще кілька горняток чаю і команда дістала дриґу до нових пригод. Нас чекала Сивуля. Беремо в наплечники саме необхідне – пазурі, льодоруби і вже без нарт ліземо вгору.

    Незабаром починає вилуплюватися сонце. Чим вище вгору, тим вище піднімається настрій. Ліс закінчується і починається дивовижний зоопарк доісторичних тварин, вирізьблених вітром зі снігу, навколо кожної одинокої ялинки. Ось притулилися мама і синок динозаврики. Малий немов ховається за спину мами від колючого вітру. А ось стоїть якийсь сивульодактиль з роздвоєним дзьобом. А там рущинозавр застиг в стрибку. Казка.

    Виходимо на перемичку між Малою і Великою Сивулями. На превеликий жаль, вершини заховані в хмарах, отже краєвид буде обмежений, тому любуємося з перемички.

    Вершина вкрита снігом, пазурі і льодоруби нам знадобилися лише до знимки Все, ми на вершині. Кілька хвилин слави і ховаємося від вітру, збігаючи вниз. Треба сказати, що погода нам максимально сприяла. Вітер був цілком помірний, як для такої висоти.

    Через хвилин 40 сходимо до наметів, пакуємося і виходимо в зворотню путь.
    Дорога назад була дуже приємною, бо майже весь час ішла полого вниз, навіть на такому високотехнологічному обладнанні, як в мене можна було спокійно їхати, майже без падінь (ну, як без них). Напрямок можна вибирати будь-який, – хочеш по второваній стежці, хочеш – по цілині. Невдача спіткала лише Андрія – йому відклеївся камус, і як він не старався, нормально так його і не приклеїв, тому 1/3 зворотнього шлях пройшов пішки, але це затримало його лише на парканадцять хвилин, бо кінець траси і так був пішохідний, а де їхалося, то і падалося добряче. Тому він втратив лише можливість отримати кілька замашних синяків на нижній частині тіла, якої я не оминув.

    Втомлені, але задоволені, як слони, пакуємося в авта. Пробуємо дискутувати з господарем, який би – “ні за які скарби світу не пішов би зараз в гори” – мая твая нє панімаєт, – і рулимо на Франківськ.

    Не хочемо порушувати традицію, тому заїзджаємо на двірець, прощаємося з Лєною і Андрієм, а самі знаєте що робимо? Правильно, йдемо наминати хот-доги. І під їх наркотичним впливом та в полеміках про Пласт і пластівців за дві години вкочуємося у Львів.

    Мандрівка вдалася на Славу!
    Подяка всім за чудову компанію! Беріть мене ще!

    П.С. А матрацик, той що самонадувний, виявився бракований. Спускав сам.
    Люди, дотримуйтеся традицій! Бережіть себе і спорядження. Воно ще вам у Пригоді стане! 😆
    До скептиків: я зовсім на відставав, а можна сказати, навпаки. Нехай інші скажуть 😉

    Є що сказати?

    СТАРТ: 31/01/2009
    34 км Івано-Франківська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    Globetrotter та Lubko