Там, де Ще є зима

Кваси - Шешул - Рогнеска - Петрос - Печеніжеська - Ясіня
  • Загальна відстань: 40 км
  • Бррр. Яке це місто гидке. Сірі стіни, сірі люди.

    А втім, якщо заплющити очі, відразу в голові пролітають слайди побаченого…
    Вийшовши з Квасів, пройшли перші 4 км за 80 хвилин, зробили сніданковий привал, розморилися на сонці,позасмагали, налаштувалися на потрібну хвилю. До Петроса -8,5 км. Кілька крутячків, а далі- траверс Шешула по майже рівному рельєфу(хочу туди на ровері). Ще піднімаючись до біостаціонару, топтали ногами щось схоже на перший сніг в осінньому лісі, а Шешул приніс відчуття справжнього свята: ТАМ ЗИМА!!!!

    За 3 години дісталися колиб на Рогнесці, стан їх не дуже презентабельний, більш-менш жилою здалася одна-єдина, яка виявилася дуже маленькою і гостинною, окрім того пічка в ній давала таке тепло, що я вперше зимою ночувала без спальника..Для колонії колиб на цій полонині спеціально спорудили навіть окрему церкву і капличку. Стан снігу на всій ділянці був задовільним: досить жорсткий і глибокий, не провальюючись можна йти, якщо обережно. Правда, від повороту і до самого Петроса щільний фірн і деякі місця хотілося пробігти пошвидше. Загалом підйом зі сторони Квасів схожий на приємну прогулянку і технічно не вимагає нічого спеціального спорядження(за сприятливих погодніх умов). З перемички ситуація кардинально протилежна: льодоруби ставали в пригоді товаришам з Богородчан). До речі, в неділю на привалі між Петросом і Говерлою вони мали 100% атракцію: просто на їхніх очах 3 альпіністи(?), піднімаючись на Петрос сніговим карнізом(?!), спустили лавину і врятувалися лище тим, що були зв”язані, і знаходилися на лавинному гребені. Чекаєм на відео:)

    До речі, якшо пройти дорогою-траверсом далі, можна натрапити на гарненьку ззовні хатину лісників, з якої відкривається казка на весь Чорногірський хребет, Петрос, і навіть Мармароси.. Ліворуч внизу знаходяться ще одні колиби.
    Ніч видалася на диво зоряною. Ледве стрималася, шоб серед ночі не полізти зустрічати світанок на Петрос)

    Вихід о 8 годині дозволив нам полюбуватися останніми гарячими барвами світанку, а настрій був ще той…Ох, хотіла б я, щоб кожен недільний ранок так починався)))
    Пошкодувала, шо не взяла лижі- біля підніжжя Петроса можна сміливо ставити підйомники і мостити фрірайдні траси.

    За 2 години ми вже стояли на вершині зачаровані, як космонавти на Місяці або як аргонавти, які таки знайшли Золоте руно. Я ще ніколи не бачила Петроса таким лагідним,відносно безвітряним, погідним..І все здавалось би саме таким: рідним, доступним, безпечним, якби не зірваний стихією з каплиці дах і звернутий в бублик металевий хрест..

    На Печеніжеській сонечко таки остаточно розморило. Приємно, тихо, спокійно. Тепло, сидимо у футболках. Потім якось збираємося з силами, вдягаємся, кутаємся від лагідного проміння в терми і фліси; збігаємо до Ясіні старою розбитою дорогою. Повінь знесла всі мости, покриття, залишилося багно і лід. В самому селі загрузаємо в карпатських болотах, долаємо останні метри до вокзалу підйомом. Йдемо поміж хатами, за спиною Петрос,справа- Хом”як, Довбушанка, попереду масив Драгобрату, а в голові думка: чи ж я би кудись тікала звідси? Міняла би дерев”яні стіни на бетонні клітки, обшиті вагонкою і пластиком?Заробляти за кордоном на кусок хліба? Тут, здається, можна наситися одним повітрям..

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 09/02/2009
    40 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    Hulihanka