Уммм… Крим…

Ялта - г. Чятир-Даг - г. Демерджі (Долина приведів)
  • Загальна відстань: 20 км
  • Мрії збуваються 😀 :!

    Не буду описувати за яких обставин я попав в инший кут нашої Неньки, але те що одягся відповідно було тільки одним із перших переконань що їду туди аби таки щось побачити, а не тому як спершу плянувалось. Але це тільки маленький ліричний відступ..

    Бо я таки напершті вперше попав в те місце на карті і на кавалку земної поверхні і політичнопросторового місця що зветься Крым!

    Потяг Львів-Семфірополь, напряжна атмосфера ще тільки як сів, ну ж не звик я до рускай рєчі, але добре і смачне лікарство: айпод і вікно лікують ліпше будь яких пігулок! Перебути добу!!!!!!! в потязі, лежачи мерцем, або сидячи на дупі годиннами туплячись в брудне вікно заннять з ненайприємніших, але шо поробиш якшо швидше смертним ніззя. Одним словом за 126 грн 75 коп.(звісна річ тота сволота [щоб не назвати її ліпше], та шо продає квитки на львівському вокзалі свідомо назвала ціну 127 грн і ніякої решти в 25 коп не дала, сука!!! Мені не шкода, але ті скотини ніколи не дають решти копійками і завжди завищоють/округлюють ціни, навіть якшо там решти 50 коп. Так шо будьте пильні і вимагайте решти, як не як арифметика проста – ліваком в місяць пару тисяч є на недодаванні. Ну, то так наболіле 🙄 ) і я в сонячній столиці Крымської республіки – Сімферополі.
    Совковий вокзал, совкове місто, рускоєзичне насілєніє, таксісти…. Клоун Ленін Зображення неподалік вокзалу… короче всьо в луччем віді! Куда я нафіг попав! і вопше шо заставило мене тепріти такі неудобства щоб побачити абсолютно чуже сіре совкове і рускоязічне місто (країну). Так, Крым – це місце де українську мову можна почути хіба що від самого себе, або хіба ще від пасажирів потягу Львів-Сімферополь 😆 . Українська мове є хіба на всеукраїнських біґмордах, або на всеукраїнських мережах торгових центрів.

     

    Оскільки в Крыму мене цікавило тільки дві теми – гори і море, то я робив все можливе аби туди попасти:). І ще в перший же день сів із подругою на маршрутівку до Ангарського перевалу і по схематичній карті і приблизних описах де вийти і в якому напрямку йти потусував туди. Звісна річ, в кару я не дивився 🙄 І йшов по Бейару Ґрілзу вперед 😆 По дорозі попалались якісь лижні траси, певне який біятлон чи шо, бо підйомників не було і траси суто в лісі яко бігові. Трохи фоткав трохи йшов і того 2 години і вже на плато.

    Сонечко акуратно підтопило сніжок і за ніч то всьо гарно позамерзало в суцілюну непробивну кригу. Ще на останньому стрімкому підйомі почувався доволі відносним шматком на поверхні схилу, але коли вийшли з смуги лісу і почали лізти по абсолютно льодовому схилу було весело, кішок то ж нема))). Але лізти було не дуже далеко і якось не навернулися). На горі як і завше – сильний вітер, морозець, ну і ще як на зло хмари які підступно зависали на скелясних вершинах. День котився до вечора, вершина в хмарі, слизько.. тому вирішую спускатись, ну звісна річ не без теплого чайку і любуваннями на краєвиди. А краєвиди… то капець, можу сказати тільки одне – то далеко не Карпати!!! Прірви з усіх боків, в низу видніється дорога на Алушту і перевал звідки ми починали, трохи далі Лучисте і Алушта, Ще дальщіще Демерджі а далі море, ну і хребет Бабуган-яйла.
    Збігаєм в низ по Бейар Ґрілзу, спочатку дорогою, потім по струмку, потім знов навпростець і ось ми вже на трасі. День видався на всі сто!

    Ранок. Спросоння першим ділом на балкон, подивитися на нього, на цього велета!!! на Чатир-Дага!

    я вже точно знав чим я займусь цього дня – покорення монстра)
    Цього разу вже сам. Процедура проста, снідання, збирання, маршрутки і ось я вже знов на перевалі, і знов іду вперед! хоч і сам але абсолютно впевнений, бо вчора тут ішов і вже знаю шо до чого. Хоч і йшов напряму абсолютно нідочого не прив’язуючись але всеодно дуще часто попадав на вчорашні сліди. За ніч сніг доволі відчутно стопився. В лісі його стало суттєво менше. В місті літо, йшов у футболці ❗ Хто би подумав шо в січні місяці буду ходити в футболці 8). Але на вершині справжня зима, і то така справжня шо вобше! Вітер, мороз!!! таки та – мороз! певне біля -3 – -5. Добре шо у мене мембранні штани/куртка і рукавиці з віндстопером, в капішон закутаний як в найлютішу зиму. Іду шукаючи кадриків :). Виявляється саме плато Чатир-Дагу не таке вже і велике, має 2 вершини найвищу Екліз-Бурун і трохи нищу Ангар-Бурун, на яку я і попав. Але окрім самого плато Чєрдака є ще менше плато десь в 4 рази довше основного і яке тягнеться в бік Сімферополя. Ше раз любування обривами, хмарами нищими вершини, краєвидами і пошуріку в низ, бо зимно:) і скоро темно.
    Загалом то всьо діло зайняло у мене 5 годин, ну і забиту картку пам’яті, і не тільки картку)

    Другою вершиною, яку я хотів подолати – це був Демерджі чи то плато 🙄 із її “Долиною привидів”. З Сімферополя по тій жеж трасі як на Алушту тре вийти на повороті на село Лучисте, то якихось пару км за перевалом. А, забув сказати, маршрутка з міста до перевалу 7-8 грн, тролейбус – 4, до повороту на Лучисне 10/5 грн.
    Воно то всьо кльово, в хаті по карті я собі прикинув маршрут на пряму, а по факту там виявилась яма), тому прийшлось то всьо обходити дорогою, що зайняло додатковий час. Бо від траси до Лучистого кілометрів десь під 7. Ну я звісна річ і там намагався скорочувати і лазив непролазними дєбрями, такими непролазними і непонятними, що дцмав же був вертатись, але всеж впертість вивела мене під підніжжя Демерджі. Що правда з того боку де був я, вилізти на гору було не реально, тому я плавно набирав висоту і траверсував ті всі офігєнні каменюкі і неманш захопливою велеччю і перебирався на правий бік, де на мій погляд вихід на гору був більш реальніший. Ну як завше я йшов без карти і без знання місцевости:lol: Але всьо шо бачуть очі, всьо можна переварити і прикинути де ліпше. Хоч стежки і були, але важко їх назвати туристичними, бо були якісь не надто безпечні для рядових зівак із міста які вирішили виїхать на природу.

    Ну, короче поки я фоткав і підбирався все ближче до вершини тим частіше я задавав собі запитання – невже я таки вилізу на цього Велета!! не це Чудо природи і на цю всю Могутність. Ну.. поки я чухався і фоткав, сонечко акуратно сповзло до Чатир-Даґу і я поняв шо нікуди я вже нині не вилізу. Хоча подолава вже десь приблизно 2/3 гори і нарешті натрапив на туристичну стежку, все ж не ризикнув спускатися по сипучому стрімкому і незнайомому схилу в ночі, хоч і маючи з собою ліхтарик. Бо найважливіше не вершина, а атмосфера гори на якій знаходишся, а висота то тільки умовність. Ще декілька фоток при офігєнному світлі і надиво дуже швидко, по стежці, збігаю в низ. Море захоплення, море бадьорості і піднесення!!! Задоволений легенько серпантинами чяляпаю на трасу. Тепер я розумію як всякі там Бейар Ґрілзи можуть на одному хробачкові цілий день в горах рубати. Бо такого піднесення, наснаги і духовної ситості не дадуть жодні клорії. І коли на одному легкому сніданку проходиш цілий день і навіть не думаєш про їжу, а ноги самі несуть все швидше і швидше, щоб побачити щось нове, новий ракурс!

    Гори є, тепер залишається тільки море!
    Вирішив їхати в Ялту. Ну як завше, нічого не може бути солодшого за сон:) Тому швидше 12 я з хати ніколи не виходив. Ще як на зло вистачило клепки сісти на тролік, аби з економити 😆 і прикалатав я в ту Ялту за 3 години дороги. Тобто під вечір. Зекономити то зекономив як не як 12 грн коштує, а відстань близько 80 км! Але я в незнайомому місті, де і спитати нема кого і вобше фіг зна де шукти тоті пляжі з нормальними декораціями для зйомки. Короче за хв 20 збіг на набережну, там нарешті побачив море 😀 !!!! Ура!! мрії збуваються!, але толку з нього якшо до нього не можна доторкнутись, давай тупікувати шкати виходів, пішов квартальчиками. Насилу знайшов, перший кращий вихід. Є море, є якесь мінімальне каміння, сонце вже заходить часу нема, давай клацати що є. Поклацав, стемніло, на коня пропробував море, воно зі мною трохи вирішило побешкетувати і залило практично по коліна 😆 . Але шо поробиш, наша робота і опасна і трудна 8) Мембрана робить своє, правда капці трохи покупалися в неодноразових іграх стихії. Пів сема, темно, купа радості – тусую на автобус, бо як не як а ще тре додому добратись 8)

    Всьо пройшло як сон, після добового-дубового калатання в потязі назад. Всі тіж сірі люди, все той же сірий безбарвний львів, все тойжеж чорний сніг, болото, горбата бруківка…
    і тільки така тепла і життєрадісна ностальгія за тим мегачудовим краєм, яким зветься далекий але досяжний Крым!

    Курча, ото я настрочив 😳

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 01/03/2010

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    Unforgiven