Урочище Плішка, гора Кремінь

Сколе - ур.Плішка - г.Кремінь - Сколе
  • Загальна відстань: 45 км
  • Розповідь Globetrottera

    5 година ранку. Незабаром заторохтить будильник. Гальмую його, щоб не побудив всіх, а особливо нашу кіцю. Зараз поведе мене на кухню, буде тертися до холодильника і всім видом показувати, що вона має мене глибоко десь, але було б непогано її покормити. Ніби цей добрий вчинок зарахується мені після рейнкарнації, а особливо тоді, коли в наступному житті я стану котом. Таких далекоглядних планів у мене нема, тому тихесенько виповзаю снідати, роблю на дорогу чай і чимчикую ще сонним Львовом на електричку.

    На двірець прийшов зарано, тому ще хвилин 20 проводжаю пасажирів на Київ, Одесу, Бердичів і ще Бог знає куди, поки не подали наш Мукачівський експрес. Андрій Golem з Льоликом спритно зайняли для нас цілу лавку, мажорно розташовуємося. Перед самим відходом бачимо через скляні тамбурні двері Любка, який гарячково кудись телефонує. В Андрія дзвонить телефон, тільки тоді Любко нас зауважує. Вся компанія в зборі. Рушаємо на зустріч з горами.
    В Скольому купуємо свічки, фотоплівку і в путь. До Коростева доходимо за 2,5 години.

    Біля вагончика з гордою назвою “Продукти” перша зупинка. Ласуємо, тепер вже традиційним, морозивом. Нічого дивного, погода ранньоосіння. Тепло, а нам тим більше. Наплечники запаковані нівроку – на два дні. Дехто мужньо роздягається до футболки, я знімаю лише куртку.

    Минаємо церкву св.Параскеви, яку псують, на мою думку, покриваючи бляхою золотого кольору. На гадку спадає “Владімірскій централ, залатиє купола …” Ну де, скажіть мені, в карпатській дерев’яній сакральній архітектурі використовувалася бляха, а тим більше, блискучо – золота. Нема слів.

    Ідемо дальше. Минаємо табличку Коростівське лісництво, а нас минають один за другим лісовози, завантажені по самий верх деревом. Цілі схили вже лисі. Вирубка ведеться просто варварським методом. Все порубали, що змогли – вивезли, що не змогли – кинули. Так і лежать ті смереки, немов солдати, покинуті на полі бою. А саме основне, що не бачили ми жодної ділянки, засадженої молодим лісом. Жодної. Знову бракує слів, щоб достойно виразити своє обурення. Слова є, злий модератор не дозволить.
    Нарешті заходимо на ту висоту, куди ще не доїзджають лісовози, не чути бензопил, майже неторканий ліс. Відчуваємо себе важкохворими, яких з реанімації перевели у звичайну палату. Як у всіх виздоровлюючих появився апетит, зупиняємося перекусити по канапці з чаєм. Дуже доречно, бо перед нами стрімкий підйом на сідловину, на якій наша мета – лісова хатинка. Де-не-де лежить сніг, а сідловина вся в снігу. І ось, через 5 з половиною годин болота, назліченної кількості малих і не дуже потоків, подоланої по повалених деревах ріки, ми на місці!

    Роздивляємося з Андрієм по хаті (Любко з Льоликом тут вже були), заглядаємо в піч, мацаємо вкриті сіном і коцами нари. Супер! Не сподівався, що в цьому забутому людьми кутку знайдемо такий гарний притулок. А може, власне, завдяки тому, що не швендяється тут хто-попало, він стоїть не один десяток років.

    Двері, як в добрі давні часи, закриті лише на гачок. В хаті крім коців є ще дещо з продуктів. І що мене найбільше розчулило, то рулон туалетного паперу (спішу доповісти, що від себе теж залишили). Біля хати – дрова, правда теба рубати. Залишили Любка для цієї Челентанівської роботи, а самі пішли на гору Кремінь. До вершини недалеко. Туди – назад кілометрів з 5. Якраз, щоб Любко встиг нарубати дров. Висота гори 1230 метрів. На північному сході гарно видно Парашку і весь хребет. На південному заході – гірськолижний курорт Тисовець. Зфотографували все кругом, налюбувалися краєвидами і вниз. Під час спуску перетинали декілька тваринних стежок. Сліди козуль чітко виднілися на снігу. Перед тим бачили сліди вовка. Видно, бавляться в хованки.

    Обід з вечерею був пишний. Гречана каша з тушківкою, шпроти, солодке, чай і розмови, розмови, розмови … Від політики (не забули о четвертій годині запалити свічку на вшанування жертв голодомору) до роверів, від бізнесу до проблем здорового способу життя.

    Спалося чудово. Сміло можна рекомендувати всім бажаючим сінотерапію.
    Події другого дня були не такі яскраві. Спішили в Сколе на маршрутку до Львова, щоб Любко не запізнився на репетицію. З гір збігли за 4 з половиною години з традиційним морозивом. І якраз вчасно, бо почав накрапати дощ. Програма виконана на всі 200%.
    За два дні пройдено 45 кілометрів.

    Натерто один палець на нозі (відгук про черевики буде у відповідній темі).
    Ноги від незвички болять, але всі інші частини тіла аж літають від задоволення.
    Всім учасникам дуже дякую за те, що взяли мене з собою. Було чудово.

    Розповідь Golema

    Плішка…. Це магічне слово я чув, відколи познайомився з Любком і всією решта гуртожитськокімнатнодвістісьомою компанією. То день народження, то похід туди на мому велосипеді, то пішки з дівчатами. Всі ці оповіді як там класно, яка там дика місцевіть, яка прикольна колиба і так далі. Коли я нарешті перестав бути матрасом то як акт самоствердження мусів відвідати Плішку. Перша невдала спроба була влітку на велосипеді. http://forum.beskyd.org/viewtopic.php?t=137 Тоді недоїхавши 50 метрів до потрібного повороту я втрапив на зовсім іншу дорогу. Тому тепер, коли на пропозицію поїхати кудась в гори Любко сказав шо “Давай на Плішку”, в мене аж серце тьохнуло і я не міг дочекатися вихідних.

    Зібралося нас четверо добре знайомих завзятих туристів. Це і плюс і мінус. Мінус – відсутність нових облич, думок, ідей. Плюси – ніхто не питається “Скільки ше лишилося” і “Коли вже та колиба” :) Нікого не треба чекати і вислуховувати про мокрі ноги та біль у спині.

    Напакували повні броцики всілякої споряги на сніг, дощ, бурю і всю решту можливу карпатську негоду, зібралися на Вокзалі і рушили в напрямку Сколе. Доїхали без пригод. Провідник попалася з гумором і залюбки сприйняла нас за студентів. Навіть вісімдесяти девяти річного Тараса ;)

    Дорога на Плішку починається від від залізничної станції в Сколе, йде направо, перетинає міст і по трасі Київ- Чоп прямує до села Коростів. Приблизно 7 км траси проходяться легко і бездумно. Гарна погода, світить сонце, Кожен про шось там говорить. Справа можна зауважити навіть напівзруйновану частину вузькоколійки, якою колись возили ліс. Якшо з вами новачки – не зайвим буде їх полякати. Сказати шо та велика гора На горизонті – то тільки поворот в село :). Так воно насправді і є, просто гора здається дальшою і більшою ніж насправді.

    Біля роздоріжжя на Славське повертаємо направо. Тут починається Кростів. Минувши 2 мости повертаємо гарною асфальтованою дорогою вправо в глиб села. Тут біля одного з двох магазинчиків робимо привал, їмо морозиво і пємо(господи прости) Кока-Колу.Попереду ше майже 13км бездоріжжя.

    Похід можна було б назвати “Листопадова Весна”. Раптово впавши і розтанувши, сніг створив ілюзію весни. Повсюду лежать білі острівки, безлисті дерева, випари прілого листя, пожовкла і приплюснута трава, запах землі, піднесений настрій…. Якби тільки не сонце. По осінньому жовте воно приводить до тями.

    Саме село вражає своєю чистотою і охайністю. Всі хатки – поремонтовані, подвіря – прибрані. Видно багато новобудов. Відчуваються вливання грошей від вирубки лісу, туризму і близькості траси. Село закінчується невеличкою галявиною з сухим деревом. Дорога направо веде на Парашку, наліво – на гору Перекоп і Кремінь, куди нам і треба.

    Тут закінчується нормальна дорога і починається бездоріжжя. Ситуацію усугубляють лісовози, розбиваючи до неможливості кожну ямку. До речі. Ми помітили цікаву закономірність. Якшо вихлопна труба в лісовоза спрямована в землю – то це важковаговик. Він використовує її для полегшення власної маси. Якшо вгору – то це всюдихід. Гази притискають його до землі і він проходить найслизькішйи лід. Якшо йде рівно – гонщик. Пролітає на скаженій швидкості. Ну а якшо в бік пішоходів – значить має дуже мяку підвіску і мусить компенсовувати масу 3 лісорубів, які, сидячи навіть на капоті, переважують одного водія. :)

    Проходимо близько 5 км лісом і виходимо на велику галявину. Я тут теж колись був. Зразу за нею починається підйом, а від нього дві дороги наліво. Одна перед підйомом, а друга після. Нам треба йти тою, шо друга. І, якшо досі ми трималися лівої сторони потоку, то тепер – правої сторони стежки.

    Хвилин через сорок походу нарешті приводять до галявини з хатинкою. Місце вибране вдало. Навколитшні гори і ліси захижають її від негоди, а 13км болота – від людей. Колиба справляє скоріше враження невеличкої сільської хатинки, ніж притулку лісорубів і мисливців. Всі шиби цілі, в хаті прибрано і позамітано.

    Лишаємо Любка рубати дрова, а самі ліземо на гору Кремінь, яка всього на 30м нижча від загальновідомої Парашки. Гора височіє прямо над нами, якшо стати спиною до входу в колибу. Підйом на вершину не надто стрімкий, але розслабитися не дає. Зате шо на верху! Мальовничі пейзажі навколишніх гір в призахідних

    променях сонця не лишать байдужим нікого. Видно весь хребет Парашки, Перекоп, купу дрібних порослих лісом горбів, які так ускладнюють орієнтування в даному районі.
    В цю суботу проходила Всеукраїнська Акція “Запали свічку!”. В память жертвам голодомору слід було запалити і поставити на вікно свічку. Ми їх взяли аж три :) І тост за загиблих теж випили.

    Так гарно сиділося в тій колибі. Хотілося там лишитися на пару днів, а заодно і облазити навколишню місцевість. За спокійними розмовами, спогляданням полумя і гречкою ми й забули про час. Але ж нам завтра в 6 ранку прокидатися, Любку на 6 треба на Репетицію у Львів.

    Спочатку я про себе його кляв, на чім світ стоїть за ту репу, але коли в Сколе нас ледь не наздогнала гроза – дякував. З Коростева у Сколе Чорні хмари йшли за нами по пятах. Прийшлося б витягувати всю дощову спорягу!

    Зранку посмажили ковбаски і пів на 9 вийшли, подякувавши перед тим колибі за гостинність. Як це не дивно, але назад йшлося не так легко, як вперед. Чи тому шо всі спішилися і майже не розмовляли, чи давила думка шо от ше трішки і знову у той остогидлий смердючий ЛЬвів. Принаймні я старався надихатися гірського повітря до останнього :) У Сколе були о першій годині. Сіли у Маршрутку на ЛЬвів і куняючи та підстрибуючи на горбах під тихе постукування капель дощу об метал даху плавно опинилися у Львові.

    Всім дуже дякую за похід. Було супер знову піти у нормальний похід після Карпатського Трамваю :)

    Підсумок такий: 45км за два дні, висота 1230м, накінець то я знаю, де тоді блудив і де була правильна дорога.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 25/11/2007
    45 км Львівська область UA
    Отримати напрямок