В гості до Попа Івана

Лазещина - г. Петрос - г. Говерла - г. Туркул - оз. Несамовите - оз. Бербенескул - г. Піп Іван (Чорногірський) - г. Вухатий Камінь - с. Дземброня
  • Загальна відстань: 58 км
  • …холодний душ і більш нічого
    здавалось і нічого складного, а було важкувато, хотілось додому , а вже хочеться назад угори, у ті де раніше не був, у чорні.
    На носі вихідні: довго зважувався чи йти і чи йти самому, листав форуми, блоги, читав, дивився, знову читав, і таки наважився.Швидкі закупи, збори, і головне настрій, бажання, передчуття і все це помножено на купу робочих днів.
    З того всього влітаю на вокзал, дивлюсь Чернівці-Ковель відправляється за 3 хвилини, все правильно, мені на Ковель-Чернівці, але це до мене дійшло коли вибігав на перон….ну думаю собі початок чудовий).
    До Франківська довелось їхати по буржуйськи в купе (яких теж залишилось аж два).
    03:20 подають стару клячу на перон, геморойка в допомогу і лавки не такі тверді, пів дороги як завжди холодно, людей не густо, кілька грибників і я. Під ранок додумались включити опалення було аж тепло, чи то так на душі стало тепло від ніжно рожевого туману, чи то від передчуття гір але навіть на дні цього туману було неперевершено, трава вкрита ледь помітним інеєм, приморожує.

    Так як Петрос і Говерлу відвідував минулого року, то впевнено рушив по маршруту через Козьмещик. Мороз ще не той – калина зовсім не солодка).
    КП-реєструюсь (10грн!!!) уже, але за рік зявився пк,принтер…що радує впринципі. Вйо далі…голодний на гори(ось діагноз)Голодним поглядом поїдаєш все і вся, хочеться побільше вдихнути, поменше видихнути, хочеться бігти, притулок і направо.

    Стоїть гора велична
    Стоїть не ворухнеться
    Петросом зоветься….

    Набір висоти, крок за кроком блище і блище, хоч я уже й був на Петросі та хотілось ще раз, всі зараз так би мовити, перша ожина шляху, така холодна і така солодка водночас, тохи гальмує, та все таки мене не зупинити,

    серпантинисту дорогу яка петляє по схилу долаю в чоло, і зовсім наче не важко, пульс 160, трохи поту і пряма до колиб. Мабуть далося в знаки те, як ми з Славком Стій штурмували, тоді було важче, та ще й з міні рюкзаком. Зупиняюсь набрати води (+2кг), перекус планую на вершині.

    З усіх пройдених він видався мені найважчим, чим і заслуговує якоїсь поваги до себе(чи щось таке, плюс до того Петрос був першою 2тис.горою минулого року)Залишити броцак хотілося, ще й як, але і нехотілось теж, нести бозна як канапки, фотоапарат…не було бажання, це була каторга, хотілось швидше на гору, поїсти, відпочити, а він важчезний, згадував сходження бескидівців з роверами,на піів дороги все таки воду відчепив, що можу сказати різниця в кілограми відчутна, але якщо в тебе сталевий чи титановий ніж, чи веделка, думаю це нне відчутне.
    Дорогою мало не відтоптав гадюці хвісст, злякались мабуть одинаково і розійшлись по своїх справах).
    Ще трохи і все…ще б та вершина так підступно не ховалася…

    На вершині тишина(погода всі дні просто ідеальна), кілька груп туристів уже релаксують, хто спить, хто засмагає, хто карти рубається, ось так…довго не ззатримуючись жую канапе з чайом, фото, тест поляризованого фільтра(ЗАЧОТ ТАВАРІЩІ) , оглядини того , що не було видно призахідному сонці минулого року і вниз до Говерли, день ще довгий, чим більше сьогодні , тим не менше завтра)))

    Цей шалений темп все таки не кінь, переривається маленьким посидінням десь на траверсі по дорозі до полонини перед Говерлою, кілька хвилин на сон(дуже корисна річ, організм сам знає коли йому потрібно і все, відключився кілька хвилин і батарейки підзарядились), чого не зробиш коли буде декілька чоловік, у всіх у кожного по своєму, та й насмішки теж будуть мати місце…Сухо, дуже сухо, між Петросом і Говерлою одне нормальне джерело, всі інші тільки мокрі плямки в кращому випадку.
    Години три, три з половиною до сутінків, я перед Говерлою, в планах спуститись з неї і там вже десь впасти, вода є, ще б рівне місце було…
    Знову ж таки Говерлу на одному диханні, на верху як завжди , сміття, матрасники, вино, сємки, напис “тут був Вітя(мажорний)))” .

    Навіть ніде посидіти спокійно, ( якби отак щось то хоч бери і на Говерлу повзи, там не пропадеш, завжди хтось товчеться).Оглядаю далі, вздовж хребта, де, ще не був, про що, читав, чув…куди слід було йти завтра,

    а на сьогодні запримітив маленьке озерце по праву сторону, ось і добре,там і буду ночувать.
    Зустрічаю трьох поляків, йдуть з Попа(як і зрештою всі кого доводилось зустрічати, всі йдуть з Дземброні ( теж так хотів, але з добиранням повна кака, пів дня на доїзд, плюс з тієї сторони я не знав як йти(ще затрата часу))вирушили в суботу, в планах ще Горгани, ото хлопи, мало їм Татрів так вони до нас на “відокі” приїхали, жегнамисє тай на тому).
    Озерце миле, кругом жереп, сонце потихенько заходить, набігли легенькі хмарки, відзеркалення яких шукав у гладі озерця,
    в той час як Мармароси набралися рожевим віддтінком, намалювався чіткий контур.

    Так я тут!!!Яв горах, ось там сідає сонце, а там над головою, по ту сторону хребта, воно сходитиме, шукаю малюнки стежок в західному світлі, щоб досвіта йти на його схід.
    Намет, суп на озерній воді, зате з салом і часничком, пішов на ура, вітру наче нема, в наметі тепло, вперше розтягнув свою Ханнах так як книжка пише, досить непогано)))вмостився, а перед цим ще було горнятко чаю з свіжої мяти з родзинками.Спати й не хочеться після насиченого дня…прислухаєшся втишу, в шорохи, в темноту, в тишу…добре одразу оприділити , що є що, так шумить, трава, так вона шорхає по тенту, так гуляє просто вітер… тоді спокійніше)).
    На випадок чупакабри- я планував попрости її принести мені пива і разом тут випити)), та вона не прийшла.,ну й добре, хтось інший мабуть тої ночі пив пиво.А дальше просто грузнеш увісні і все, саме знання , що ти в серці карпат дихаєш цим повітрям, ковтаєш їх красу….одним словом …”Карпати то наше все” ).

    Схід плюс мінус 06:30 тому будильник на 05 ранку, батарею від фотоапарата до себе в тепло, пі д серце)
    А ось і він, ранок, чай , печиво, після вечері не дуже то й на їсти тягне, складання пакування, і ось я вже на перемичця перед Брескулом, горизонт запалився гарячими кольорами, і що робити, звідси мало видно, але якщо йти вгору, то заховається й те.Все таки йду, біжу, зачіпляюсь, встиг), світило ще там, ще в оранжевій димці, в безмежній лінії. Як завжди це буває – схід – річ дуже швидкоплинна, все напродчут швидко відбувається, але помітив одну річ, до певного моменту так і є, але враз все завмирає, на якусь мить і нічого не відбувається, аж нудно, довелось приділяти увагу Говерлі та Петросу, що плавали в хмарах, саме того на дні якого я був вчора вранці), а сьогодні вже тут, над ним.
    І ось , маленька скибка, всміхається, доброго ранку ГОРИИИИ!!!

    І наче якась феєрія, все оживає, наче кожному відведена якась роль, своя неповторна, а я в ролі спостерігача.
    Туман збунтувавшись, починає перелазити по схилу,по хребту на другу сторону, яка ще в димці голубій, яка ще спить і їй байдуже що там.

    Хмари окутують, але якось по особливому, ніжно, ніби з обережністю весь чорногірський хребет.Повз тебе теж пробігають смужки , полоси цих крапельок вологи, та їх не спинити, вони мчать на зустріч новому дню.

    Покайфувавши, закутавшись,помаленько вниз, теж на зустріч, новим пригодам, новим вершинам, назви яких, раніше тобі нічого не говорили, і вимовити ти їх теж не міг. Під час проходження виникає своє неповторне ставлення, враження, згадка про ту чи іншу вершину.

    Петрос- статечність і поважність.
    Говерла-для галочки, сміття, бухло.
    Брескул-схід феєрія.
    Пожижевська-непомітив)))хіба фотографічні спогади зимового сходження Марти.
    Доки туман вирішува , що йому і як, я милувався цим всім і знову ж таки прикуняв)).
    Данціж-щось гарне, не пригадаю, якби можна було думки виливати одразу в щось(на ходу) в текст, в звук і все це з можливістю подальшого відтворення.
    Голод потихенько спадав, все таки другий день та ще й з таким сходом( навіть на автопортреті видно довольну мармизу).Карту витягати не має потреби, стежка на стільки втоптана, що можна вночі з завязаними очима йти, хіба для уточнення , що за гора(я ж вперше),
    Знову невеличке озерце, групка туристів, з дуже привітним собачкою, мабуть свої вже обридли, так я його потішив своєю появою, не давав проходу, так якби сто років небачив.А впереді був Туркул- щось приближене до Петроса, але красивіше в радіусі на всі сторони, ще й з озером Несамовитим(сподобалось, дуже).

    Сил, ще досить тому спускаюсь до, того ж таки озера, як не дивно, на відміну від того безіменного(а можливо іменнного), де я ночував, у цьому повно живності від пуголовків, до ін безхребетних. Гарне відображення Туркула, контрастно-зелений жереп, і безмежні простори…..мммм.
    З далеку тобто з Туркула виднілися Шпиці(теж не раз читав і бачив на фото) на жаль так і залишились здалеку, трохи перепад висоти та й відстань туди сюди.Тож всякими там траверсами, коли ніц не ма крім сухо-жовтої трави і пагорба(здавалось би безмежного) над тобою.Бребенескул – недосяжний, навіть маючи таку висоту на хребті, він після стількох кілометрів та щей з можливістю траверсувати залишився обабіч,Монотонна стежка, з корінням жерепу, з цекотами, порохами, слідами від трекінгових палок(спочатку було подумав , що це кубіта якась на шпиляках вишиває), слідами вібрамівськими.

    По праву сторону довший час стоїть чорною стіною, сам собі тінь Гутин-Томнатик, в його підніжжі виблискує , ще одне озерце Бребенескул.
    Щось зовсім забув про мету про Піп Іван, ще з Туркула він здавався далеко і далеко, не досяжно, видно контури обсерваторії та все ж таки поглядає ш на нього і подумки вже там, але реальність не така швидка,Йдучи думаєш , що ти все блище і блище з кожним кроком до нього, та як тільки він покажеться так зразу і розумієш , що ніфіга ти не близько, що треба кілька хвилин подрімати, що успішно було зроблено(до речі хто сь ще таке практикує))
    Врезультаті цього правостороннього траверсування у мене такий же ж загар правої півшиї, кумедно.
    Вказівник – 2 год 40 хв до Попа – але ось же він, не може бути так довго, все таки вийшов я швидше на хвилин 40-50.Але це було більш важче морально ніж фізично, хоча подушечки великих пальців на ногах були не в захваті).

    Було близько сьомої вечора, на Попі зустрів двох , мабуть, чехів, привітався по польськи, подумали шо поляк, питають звідки кажу (висолопивши і переводячи подих) що не поляк, тоді він на англійський – “звідки я є?” кажу зі Львова, питає чи руский – я обурено заперечливим тоном, віддихавшись кажу , що я українець,(дивне відчуття , в той момент охопило).
    А загалом багато поляків, і чехів бігає тими стежками, ці двоє й шли з Межипотоків. Побалакали, і вони пішли, а я помало почав оглядини своєї мети, свого місця ночівлі, незнаючи як до нього підступити(тобто до обсерваторії).

    Стільки разів переглядав фото, що видається доволі знайомим, але при західному сонці, наодинці на висоті 2028м. все по іншому.Після цілоденного ходіння просто не можливо сидіти, мало помало так і розходжуєш територією довкола, чи то намагаючись , вгледіти щось нове, зафіксувати інший ракурс, ноги просто носять і носять довкола.Памітно холодніє, сонце перетворюється на ту ж скибку, помало топиться у хмарах, після його заходу ще деякий час світло, знову набігають хмари. І тут гість моєї подорожі- місяць- поміж хмар, не такий як у місті, тут він ближчий, ще трохи і майже на одному рівні, все це в західному світлі сонця , що втопилося в Мармаросах.

    Дальше все не так яскраво…
    Бррррр…
    Вибрав одну з кімнат, порівняно чисту встелену соломою, розклав намет,і сам туди ж.Приготування вечері, стандартна гречка з консервою, чай, та купа думок, абстрагуватися від яких ну ніяк.Чесно- трохи ніяково, хоча з іншої сторони, ну хто ще, в цілій Україні ночує саме в цю мить, на такій висоті з такими краєвидами і всім тим, що з ними повязано.
    Памятаєте – казав , що потрібно все ідентифікувати, що як може шуміти)))).
    Вікна там закладені камінням і застелені клейонкою, яка мене і лякала.Посьорбуючи чайок- роздається шелест, схожий до того якби хтось в чомусь коперсався, я притих, вимкнув ліхтар, так краще чути(не смішно, допомагає зосередитись) ніж в руку і …швидко як можу розсуваю намет і освітлюю навкруги-а у відповідь тишина(на той момент вітер стих), ну думаю вітер, чи який щур(хоча аж тут….малоймовірно, але…не виключено, сміття предостатньо), тільки я в намет, а там тепло, добре, як тут знову той самий шум, (навіть зара пишу і пішли мурашки)думаю ото гадость причаїлось, мене бачить а я ні, і далі шарудить, на скільки можна в тій ситуації, твердим погрозливим голосом кажу “хто тут?” а це клята клейонка на вікні, прижбурнувши в неї каміння- вона заткнулася.
    Хотілося ранку,висунувши пику за намет, при світлі ліхтаря побачив лише туман, ну думаю затягнуло,хоч посплю, але який там сон.Вийшов, звірив що до чого, побачив (бачив , ще з вечора вогні Дземброні(мабуть) так гарно мерехтять(спочатку подумав, що то йдуть туристи, буде веселіше, але то ввечері. Зранку туман вгомонився і горизонт зайнявся жовто, гарячо, червоно, багряними кольорами.

     

    Два заходи, два сходи, кілометри по заду,вміст броцака помалу змінився на задоволення, та враження. До речі про броцак-Терра -какашка(мяко кажучи) одна лямка луснула по швах як булька, перепідмотав і все ок аж додому, згадалося тоді Любкові слова про Дойтер))).
    Ось і все, папа Йване, папа Чорногора.
    Але на тому не всеще.
    Був іще Вухатий Камінь, і маленьких камінців,Дзембронські водоспадики, які так тішили своїм шумом, тішили своїм переспівом якісь пташки, кущі малини….після висоти хребтової- де тишина, яку інколи порушують своїм криком круки, тут здається (та так і є) все живе живе, і ти разом .

    Дуже сподобався ліс, весь всіяний камінням, порослий мохом, але не страшний а навпаки якийсь хай буде – казковий.
    Все, що далі це садомазо, краще два рази вгорку ніж один раз вниз, сходити до низу це мука(по переше вгору в тебе мотивація, вгору- палець не вїдається в носок черевика, в низ дуже відчувають коліна, пробував і задом і боком і з прискоком, здавалось йшов довше ніж аналогічний кусок в гору.
    Пера хата, і тут така картина….
    незнаю, але мені вона чомусь врізалась в память, можливо через ….одним словом:
    йду я в низ вже з лісу такою дорогою вниз і вниз, не йду а ледве ноги волочу, коліно болить, пальці в черевик врізаються …..нище, нище, вже от хатки, тут зліва перша хата і там яблуні в сі в ябках таких червоних, але то фігня, на подвірї хлопчур такий років пять в шортах і камізельці, поруч пасуться коні, малий кидає ябко воно котиться по подвіррї вниз коник намагається його догнати і зїсти, малий навипередки чеберяє так скоро скоро, щось вигукує, луна відбивається від сусідньої гори і така тепла безвітряна погода, якось так …..безтурботне дитинство….а я йду ногами чалапаю , а воно мале так прудко біжить, він так з коником бавився поки той не зжер ябко)))сік аж юшив з пащеки, от, я й собі попробував ябка, смачні, я так довгго не їв їх, а тянути з собою не було сили.

    В селі на мене чекали електрики)) приїхали ремонтувати підстанцію, я до них і напрсився, довезли до повороту на Бистрець, далі пішки аж до траси за 5 км від Верховини.
    Всі і все , що могло мене обганяло, так помало ще не ходив,але добре було одне – було рівно.
    Кілька хвилин на зупинці і я в жигулях кочуся до Верховини, звідти за 20 хв на Франківськ(по часу 07:50 вийшов з Попа і 15:30 був у Верховині).
    У Франеку з маршрутки переходжу на жд вокзал( знаючи яке це прокляте місце, заїхати сюди можна завжди а виїхати не завжди, розмірковую де буду готувати мівіну, що купити і як довго буду тут сидіти, як тут чую оголошення про те, що поїзд ….Чернівці-Ковель буде відправлятись за 5 хв, мчу до каси, вже зе енд, не продасть квитка, бігом на перон, а він ще й стоїть збоку від вокзалу, добігаю першогож провідника прошу взяти зайцьом), ось така експрес самодоставка додому,Іноді краще не знати розкладів поїздів, і не спішитися.

    Можливо , щось робив не так, чи не так як мав би, але досвіду прибавилось однозначно.
    Дякую тому хто дочитав. Можливо виглядатиме, що ніколи не був не бачив не знав, але в соло воно все по іншому, все по новому, все вперше, немає, з ким, кому,….нічого немає, є ти , є вони, і є воно.
    І ще, зявився напис на Петросі
    “ВОНИ НАМ КРАСОТУ
    МИ ЇМ ЧИСТОТУ”

    “СВОЄ СМІТТЯ ЗАБЕРИ З СОБОЮ” теж десь читав.

    Дякую Чорногорі, що пустила на свої терени і все без пригод….

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 24/09/2009
    58 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    _BuR_