Як ми чухали Білого Слона за вухом

Дземброня - г.Піп-Іван - Дземброня
  • Загальна відстань: 22 км
  • Прогноз погоди на неділю не обіцяв нічого доброго. Ворохта мокне під дощем, в ліпшому випадку накрита суцільними хмарами. Перевірити, правду кажуть метеорологи, чи знову помиляються можна, зателефонувавши черговому на залізничному двірці. Але тут можливі два варіанти. Або він підтвердить, сонним голосом, невтішний прогноз, або сповістить, що небо чисте і тоді гимзати цілу неділю, докоряючи собі за брак цілеспрямованості і невикористану можливість. Муляло ще те, що чорногірський план лежав не реалізований. Отже, була можливість одним махом зробити дві добрі справи: відвідати кінець-кінців Чорну Гору та перевірити на вошивість Acuweter з Gismeteo.
    Реалізовувати план вирішили вдвох (через брак в авті зайвих місць) зі Skytalcem. Після довгих нарад вирішили дещо змінити попередній план, не брати роверків (бо який сенс брати, коли Любко переплюнув всіх і виперся на саму Гору разом з ровером).

    Отже, в суботу, ввечері, пакуємося і вже о пів на першу ночі вмощуємося на нічліг біля скруту на Дземброню. О сьомій прокидаємося, перекушуємо на швидку руку і доїзджаємо до села, щоб залишити авто на подвір’ї. Ранок видався морозний, що давало надію на суху погоду. Одягли всі теплі речі і, керуючись вказівками ЖПС, рушили в бік Вухатого Каменя. Стежка без довгих роздумів стрімко пішла вгору. Через півгодини, на висоті 1000м вийшли з туману, небо проясніло і сонце загорілося на повну осінню потужність. Піт став заливати очі, тому зимову куртку замінив флісовою блузою.
    Наступною причиною для короткої зупинки був водоспад на потоці Мунчел. Водоспад, хоч і невеликий, проте голосний. Його шум доходив до нас ще в лісі. Попили смачної води з потоку і рушили далі вже альпійськими луками вкритих снігом, стараючись попадати слід в слід, які залишили наші попередники кілька днів тому. Снігу було небагато, проте місцями досягав середини гомілки.

    Траверсами доходимо до перших скельних виступів на відрозі Вухатого, далі йдемо на нього в чоло. Скали чудернацьких форм стоять вряд, немов рогові пластинки на хребті доісторичного чудовиська, що застиг тут з давніх часів (навіяно чужими роздумами).
    Чим ближче до голови, тим скелі більші, а саму вершину вінчає найпотужніша каменюка, як брильянт в короні.

    Залишаємо в пам’яті фотокамери наші зображення на фоні фантастичних краєвидів, підживлюємо змучений організм андрутами Артек і чаєм. Протоптаною стежкою прямуємо на чорногірський хребет, на завершенні якого манить нас поранений, але нескорений Білий Слон, давня польська обсерваторія. Зліва проводжає нас в добру путь Смотрич. Він хоч і вищий трохи за Вухатого, але не такий цікавий, тому не заслужив нашої, більш детальної, уваги.
    Під останньою, перед Попом Іваном, гіркою, бачимо трьох туристів. Перша думка – чи не СМСки знову задумали якусь підлість? Але хлопці привітно відповідають державною мовою, ще й попереджають про сліди ведмедя, бачені на снігу. Побажавши щасливої дороги, долаємо гірку знову в чоло, хоча була можливість траверсувати і перед нами останні 200м по вертикалі. На вершину вискакуємо одним духом. Віват!


    Обсерваторію (язик не повертається сказати руїни) оглянули докладно. Подивували давні будівельники, що вміли будувати, дійсно на віки. А чого варта лише цегла Reiss! Вже нема тої Речі Посполитої, вже СРСР здох, а цегла Reiss стоїть! І нічого її не бере. Не підвладна вона ні дощу, ні снігу, ні морозу, ні вандалам, ні часу. Вічна цінність. Думаю, вона варта біль детального наукового дослідження, може і на десертацію потягне.

    Легкий обід на вшанування нашої перемоги над собою (в першу чергу), на відзначення помилок метеорологів, що дали нам можливість любуватися просторами в променях яскравого сонця, на відзначення Гір, що дають нам таку насолоду.
    Повернення, з невеликими змінами пройшло майже тим самим маршрутом, але за три години, а не за чотири, як підйом.

    Машинка чекала там, де ми її залишили, а ми залишили солодощів для господарських дітей і покотили 300км додому.Підсумок такий: Метеорологи теж люди, а людям властиво помилятися.

    Гора набагато скадніша для подолання, ніж Говерла. Любко вчудив здОрово, запхавши туди ровера. Ми теж молодці, що там побували. 22 кілометри пішки принесли купу задоволення. Дякую Skytalcю за приємне товариство.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 28/10/2007
    22 км Івано-Франківська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    Globetrotter та skytalec