Закарпатська “бляха”

Воловець - Міжгір'я - Синевирська поляна - Колочава - пер Прислоп - Німецька мокра - Руська мокра - Усть-чорна - Дубове - Кобилецька-Поляна - Ділове - Рахів
  • Загальна відстань: 200 км
  • Ну от і я трохи відпочив, зібрався з думками і сів писати свої мемуари.

    Почну з того, що ніч перед поїздкою була безсонною, оскільки ми завантажились у потяг об 0:30, а в 4:00 вже треба було виходити, велосипеди поставили на нижню поличку і покімарили сидячи. Старт довелося затримати хв. на 15…20 поки mrGromko міняв камеру (і де він її пробив у потязі?).

    Зображення
    А далі … погнали. Оскільки ранок був досить холодним Назар сходу врубав високу швидкість щоб трохи зігрітися і на перевал ми виїхали уже досить розігрітими і спітнілими (це я про себе, бо їхав у вітрівці). Далі пішов стрімкий спуск, відповідно холодний вітер і, звичайно стало холодніше, почали замерзати руки і ноги. Я з надією дивився на зоряне небо, коли ж, нарешті, зійде сонце:cry: . Поки доїхали до Міжгір’я, стало зовсім світло і потепліло :) . Біля повороту на Синевир наша група розділилась, а ще через 1 км завершився наш асфальтовий матрас :( .

    Але як виявилося далі – це була найкраща дорога з тих якими ми виїжджали на перевали. На перевалі перепочили, поснідали, помилувались краєвидами і поспілкувались із місцевим населенням.

    Дядько порадив нам спускатись напряму: «…тут їздять машинами…» , але глянувши на цей спуск, ми вирішили, що краще серпантином. Хоча і цей шлях був досить складним через велику кількість рівчаків, вимитих водою, та наявність місцевих корів, які намагались кинутись під колеса. Очевидно їх приваблювали Ігореві червоні штани 100_6361

    Від Синевира до Колочави знову трохи поматрасили асфальтом і почали штурм наступного перевалу. Десь на другій половині підйому почалися справжні Карпатські дороги з ровами, коліями, калюжами, «живим» камінням. Тут mrGromko, оцінивши свої сили, побажав нам щасливої дороги і покинув нас, вирушивши простішим маршрутом. Ми відмітились на черговому перевалі, помахали ручками якимось туристам, що зникали на горизонті і поїхали вниз.

    Тут дорога виявилась іще гіршою з елементами місіння болота, продирання через зарослі та катанням на водяних велосипедах.

    Завершився спуск у Комсомольську невеличким перепочинком і поїданням бананів. Що було єдиною радістю для мене у цей момент, бо довгоочікуваного асфальту я не побачив і кілометрів із 10 ми їхали розбитою сільською дорогою.

    Пару десятків кілометрів «відпочили» на асфальті і черговий штурм перевалу, який почався з перекусу.

    Місцевий дядько, який просто горів бажанням поспілкуватися з нами, повідомив, що до перевалу 5 км. Знаючи, що таке «карпатський кілометр», я досить песимістично поставився до цієї інформації і морально був готовий їхати всі 10, але, на мій подив,через 5 км ми виїхали на перевал.


    На спуску я звернув увагу, що моя вилка практично не працює, хід становив 10-15 мм. А я то думаю: «і чого мене так болять руки?» Проїхали с. Водиця, радіючи кускам асфальту і біля Верхнього водяного пішли на черговий штурм. При виході на наступний перевал трохи зблудили, потрапили на не вказану на карті дорогу. Спустившись до Кобилецької Поляни, влаштували військову раду і вирішили, що наступні два перевали ми навряд чи встигнемо проїхати до темноти. Тому вирішили їхати асфальтом в об’їзд через Вел. Бичков. Доїхали до цього славного міста, а далі попри Тису і Румунський кордон попрямували на Рахів. Тут я відчув, що у мене потроху починають «сідати батарейки», а «п’ята точка” навідріз відмовляється виконувати свої обов’язки. До Рахова приїхали, коли уже почало сутеніти. На першій же заправці затирились пивом і покотили до річки. Попили пивка, помили роверки, помилувались зоряним небом, обговорюючи при цьому деякі питання астрономії на НЛО, і поїхали шукати вокзал славного міста Рахова. «Вокзал» виявився невеличким кіоском-касою і трьома кріслами під навісом. Нарешті дочекалися потяга і завантажились у купе. На вантажну полицю вдалося запакувати лише один велосипед, а ще два довелось ставити у проході (добре що до нас нікого не підселили).

    Ось така видалась поїздочка. А наостанок, як пишуть у наукових статтях (я ж кандидат наук :) ), висновки та пропозиції:
    1. Намотали 200 км за день, що, враховуючи рельєф траси, не так уже й погано.
    Набір висоти становить біля 2 км. Тут кілометраж 143 км, але це тільки до останнього перевалу, далі батарейки здохли і мій АСУС 696 пішов спати.
    2. В такі походи варто їхати з людьми приблизно однакового фізичного рівня.
    3. П’яту точку бажано мати дерев’яною.
    4. Їхати спуски з перевалів на велосипеді з вилкою типу RST Capa – це божевілля (це вже не новий для мене діагноз).

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 17/08/2009
    200 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    spirit, RotoR та Cho