Закарпатський експромпт

Воловець - Міжгір'я - Колочава - пер. Прислоп - Усть-Чорна - Тячів
  • Загальна відстань: 180 км
  • «Воловець – Яремче. Їдемо сьогодні поїздом Київ-Ужгород в 00.30 зі Львова. Старт в 4.00 з Воловця» – поставили мене перед фактом в суботу після обіду. Насправді вийшло все інакше. Цього разу замість Назара на гру вийшов Ігор. Костя їде, як завжди. В поїзд погрузились без проблем, навіть велосипеди не пакували, тільки колеса передні познімали.

    Поспали 2 години. В 3.30 підйом, збори, старт. Воловецька ніч зустріла нас яскравими зірками, ясним місяцем і собачим холодом. Температура була трохи нижче нуля. Ну а в нас літня екіпіровка – синоптики ж обіцяли +20. Швидко почали крутити в гору на перевал, холоду особливого не відчувалось. На перевалі ще раз помилувались зірками і місяцем, поки не почали клацати зуби. На спуску наступило “Післязавтра”, температура близько -4. На підході до Міжгір’я довелось спішуватись – кінцівок не відчували. Так пройшли все місто, аж до підніжжя старого перевалу, поки не вийшло сонце, втративши півтори години. На цьому погане закінчилось… на деякий час. І почалось приємне.

    Старий перевал на Синевір один з найфеншуйніших, через які я їздив. Асфальту нема, лише кам’яна дорога в першій половині і трав’яний покрив в другій. На такого роду підйомах хардтейл суттєво зливає підвісу.

    На підйомі нам зустрівся гуцульський водопровід:
    Зображення

    І дива природи:

    Їхалось легко і невимушено. Не помітив, як опинився на вершині. А тааамм!

    А нам туди, на цю дорогу, між гори, за сніжні хребти:

    В мене слюні потекли від спуску, що нас чекав. Мдаааа. Це було щось! Правда на одному з поворотів з під колеса вискочив камінь, ледве втримався. Зато який адреналінно-ендорфінний душ!

    Через деякий час добрались до Колочави, де є стара церква:

    Там же питаємось в місцевих, куди на Усть Чорну. Нам показали дорогу. Ми поїхали. Доїхали до водосховища:

    Тут нам подзвонили зі Львова, спитатись як ми, де ми. Ми кажемо: «Все зашибісь, вже об’їхали водосховище, десь скоро має бути Усть Чорна». І почули відповідь: «Яке водосховище?!? Ви куда поїхали?!?» Угу. Мінус 1,5 години. Разом з ранковими пішохідними вправами це вже три години відставання від графіку. А нам ще перевал Легіонів штурмувати, щоб в Яремче потрапити. Повертаючись в Колочу, мав два бажання: знайти того дядька, який показав, куди нам їхати; і спитатись Ігора, якого піська ми туди поїхали? До чого тут Ігор? Справа в тому, що він цим маршрутом вже їздив. Ну ладно, провтикати поворот в Колочаві. Але як можна було не помітити водосховища? Для мене це ще й досі загадка. Ігор, не ображайся на мене сильно, на наступному перевалі я вже зовсім не злився.

    Вернули в Колочаву, пообідали. І вже по правильній дорозі поїхали в Усть Чорну, через перевал Прислоп. І знову ніякого асфальту, суцільне крос-кантрі:

    Знову підйом мені дався легко, знову феншуйність, знову пейзажі, знову хочеться кричати від щастя:
    В долині села:

    Навколо засніжені вершини:

    І три вар’яти:
    Зображення

    Все зашибісь. Зараз знов буде спуск! Насторожувало одне: Назар казав, що дорога там не дуже і в серпні він їхав по потічкам. Зараз же там тануть сніги і шум тих «потічків» доносився на вершину. Так і сталось… Десь їхали, десь сплавлялись.
    Спочатку старались акуратно пройти, щоб не замочти ноги. Потім мене то вкурвило і я почав їхати по тих «потічках». Але місцями течія була настільки сильна, що зносило. Тоді, щоб не окунутись з головою, ішов по коліна вбрід. Вода викручувала ноги від холоду. Було надзвичайно тонізуюче відчуття.

    За 45 хвилин спустились з перевалу (стільки ж часу ми на нього піднімались!). Виїхали в Комсомольськ. Знову вжарили по карпатському бездоріжжі. Добрались до Маруськи Мокрої. Там Костя пробив колесо. Поки міняли камеру, навколо зібралось багато народу: дітей і не дуже, на роверах і без. Всі жваво обговорювали наші велосипеди. Я мовчав і слухав. Тут один каже: «Дивисі, які в них педалі!». «З амортізаторами!» – авторитетно заявив інший. Тут я не втримався і, ледве стримуючи сміх, вирішив зайнятись просвітницькою діяльністю. Зато тепер там всі знають, що то за бачок під рамою, і нащо той годинник на рулі.

    А час підганяв. В Усть Чорну добрались досить пізно, з майже чотиригодинним відставанням від графіка. Почали питатись, як нам на перевал Легіонів попасти. А там про такий перевал ніхто не чув. (може хтось з форумчан знає, яка його народна назва?). Сказали, що є коротка дорога в Ясіня… через Драгобрат. Там, правда, ще сніг лежить, висота 1700 м, але запевнили, що лісовози вже би мали її трохи розмити і роверами ми там проїдемо. Ми так переглянулись між собою, глянули на вкритий снігом хребет, який треба перескочити, уявили то все і сказали – ну нафіг! Ранкових приморозків і рік замість доріг нам вже как би хватало з головою. Дістали карту і найоптимальнішим варіантом був Тячів, за 56 км. Куди ми майже без пригод добрались по асфальту. Одна загвоздка – це село Дубове. Мало того, що всі попутні машини сигналять прямо під вухом (тіпа привіт вам, спарцмєни), так ще й кожен другий зустрічний дибіл виїжджає на нашу полосу і до останнього моменту валить прямо на тебе, а потім різко звертає в сторону. Повідрізав би їм ноги, щоб до педалі не доставали!

    Виїхали на трасу в Тересві поблизу Тячіва і чекали 911. Далі було найгірше – добратись додому. Це були найважчі 6 годин, бо всім хотілось спати. Не знаю, як Костя і Іра тримались і по черзі сідали за руль. В 5 ранку ми були у Львові. 26 годин без сну. Зато яких 26 годин!

    Статистика із-за пішохідних ділянок не дуже:
    Відстань: 178 км.
    Середня: 15 км/год
    Набір висот: 1600 м.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 21/04/2010
    180 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    E-one, Kono та Cho