Закарпатський марафончик
В Славську з електрички повиходила вся гурма молоді, що виїхала на святкові дні в Карпати зі славнозвісними мішочками Boss, повними маринованого м’яса, пива, горілки та інших напоїв для покращення травлення. Ми з energyonbikoм вийшли у Воловці. Не зчулися, як на одному подиху виїхали на перевал Гукливий. Таке враження, що він щоразу стає нижчим, або ми завзятішими. До Міжгір’я була лише одна зупинка біля мінерального джерела зі смачнющою водою. 40 кілометрів за дві години – непоганий темп для марафону.
На Синевирський перевал ми вже раз виїзджали новою автомобільною дорогою, тому хотілося спробувати стару, щоб набратися нових відчуттів. Тим більше заохочували до цього розмови місцевих, що вона непроїзна, довга і т.і. Поїхали і анітрохи не пошкодували. Для ровера вона в нормальному стані, крім того ще й мальовнича, а краєвид на село Синевир і оточуючі гори відкривається з перевалу взагалі неперевершений. Очей не можна було відірвати. Фоткали безперестанку.
До Колочави доїхали якось непомітно і для початку завернули на Меришор, до Тереблянського водосховища. Оточуючі місця були б чудовим місцем відпочинку, якби не гори сміття, яким всіяні всі його береги. Не досить того, що ріка приносить цілі острови пластикових фляшок, то ще місцеві привозять мішки, повні сміття і без тіні сумніву викидають тут, як би так мало бути. Шок! Оглянули греблю і повернулися назад, в Колочаву, виїхали з селе в гори і заночували на березі шумного струмка.
Тільки розклали намет, як линув дощ. Вечерю приготували на газовому пальнику і баю-баю. Вночі шумів і струмок, і дощ. Ранок давав надію на гарну погоду, поснідали і полізли на Переслоп (перевал по-нашому). Перевал зустрів нас новим дощем і туристичними вказівниками від karpaty.net з неправильними, на перший погляд, вказівками. 
Поки не прийшов місцевий хлопака і не розставив все на свої місця, ми ніяк не могли второпати, чому на Колочаву потрібно йти на схід, коли ми прийшли з півдня. Ще він нам розповів, що дорогою на Німецьку Мокру треба буде перейти зворик (потік) і показав рукою в районі коліна. Якби ми знали, скільки разів треба буде перейти той зворик … і що він стає щораз повноводніший, поки не перетворюється в ріку Мокрянка… Але і це було щасливо поборене за допомогою саморобних кладок, накиданого каміння і бродів.
Deutsh Mokra дійсно мокра завдяки дощу і німецька, завдяки будинкам, що вишикувані вздовж вулиці мов під шнурок.
В Усть-Чорній, яка славна, як населений пункт, де сніг зберігається найдовше в Україні, дощ і холод загнав в кафе, де попоїли борщу з м’ясом на кістці і домашнім хлібом. Смакота. Їхати стало набагато легше і тепліше.
Після Усть-Чорної почалося інше Закарпаття, якби більш закордонне, мадярське. Села більш охайні, будинки більш добротніші, тай природа трохи інша, південніша.
В Дубовому знову понесло нас на бездоріжжя, на перевал біля г.Магура. Він ніби і проїздний для легкових машин, але в суху погоду. Сьогодні падав дощ зі всіма наслідками … З перевалу ми з’їхали в село Плаюц і остовпіли. Майже все село забудоване копіями Беверлі Хілз. Як не всі, то переважна частина будинків були такими, що і Конча Заспа не посоромилась би. Такий собі румунський присілок …
Вийшовши зі ступору – покотили далі. В селі Водиця чекав нас ще один перевальчик до Рахова, але місцеві так дружно нас відмовляли їхати тою дорогою і година була біля 7, що з жалем, але було прийнято рішення зробити 50км асфальтом, а не 23 невідомим болотом. Перед Діловим не оминув нас ще один перевал і злива, але вже ніщо не могло засмутити нашої зустрічі з Центром Еуропи, а згодом і вечері на рахівському двірці, де знову став у пригоді газовий пальник, на якому приготували смачнюще картопляне пюре і чай.
Загалом проїхали 210км з середньою швидкістю 14,85 км/год. і п’ять перевалів Wink
Шалена дяка energyonbikу за те, що тягнув намет і склав приємну компанію.