Запрутськими Ґорґанами

Микуличин - г. Леснів - г. Чорний Погар - г. Сихолка - г. Хорде Доброкиївська - г. Версалем - г. Ґреґіт - г. Габорянська - г. Біла Кобила - с. Віче - смт. Верховина
  • Загальна відстань: 52 км
  • Нарешті мені вдалося помандрувати гірськими стежками по інший бік Прута – масивом , що носить назву Запрутські Ґорґани.

    Запрутські Ґорґани займають південно-східну окраїну гірського масиву між Прутом (г.Малева в околицях Делятина) і витоками лівих приток Черемошу. На північному сході він прилягає до Покутських Карпат, на півдні обмежений Верховинськими зниженням. Пересічні абсолютні висот гір 1000-1400м. Найвищі точки Запрутських Ґорґан: Ротило (1481 та 1483 м), Біла Кобила (1477м), Ґерґіт(1472м). (Гілецький Й. Популярно про Українські Карпати та основні пішохідні маршрути).

    Перед початком подорожі розглядалось два варіанти маршруту:
    1. з Микуличина в Космач
    2. з Микуличина у Верховину.
    Зупинився на другому, мотивуючи це кращим транспортним сполученням між Верховиною та Станіславом.

    Отже, доїзд по звичайній для мандрівників Українським Карпатами схемі – нічний раховоз. Стартуємо із з.с. Микуличин. При світлі налобних ліхтарів через автомобільний міст переходимо Прут і за автобусною станцією починаємо підйом у напрямку г.Ліснів.

    Набір висоти невеликий, насолоджуємось п’янким ранковим повітрям, їмо яблука та милуємось світанковими краєвидами. Вздовж дороги підзбируємо шипшину, час-від-часу зупиняємось щоб зазанимкувати навколишні краєвиди. На г.Ягода (об лаштоване оглядове місце із столиком та лавочками) влаштовуємо перекус і насолоджуємося краєвидами засніженої Чорногори. Фактично, найбільший набір висоти вже позаду а попереду дорога із незначним бовтанням вверх-вниз. За перший день пройшли до полонинки під г.Горда(-я) )Гордя Жаб’євська) де і розклали намет.

    Слід зазначити, що вздовж всього маршруту трапляються колиби (здебільшого у непоганому стані) та каплички із придорожніми хрестами. Карпатські горяни далеко славляться як будівничі культових споруд. Каплиці та хрести, встановлені на гірських верхах, під пронизливими вітрами та бурями, могли би стати предметом окремого дослідження під назвою, скажімо “Малі форми сакрально-ужиткового мистецтва”. Каплички, як правило, мають приблизно один квадратний метр в основі, зовні оздоблені різьбою або чеканкою. Переважно замість дверей в них зроблені віконця (якщо багато снігу, двері не відчинити). Всередині – іконки, вишивані рушники, хрестики. Люди завбачливо залишають в капличках свічки, сірники, навіть складають невеликі грошові пожертви. Практично на кожній вершині стоять хрести (дерев’яні, залізні, кам’яні, ще з 1930-х років). Є й більш екзотичні символи. Під г.Гордя Добро київська поруч з капличкою стоїть камінь, на якому вирізьблено око та надпис :”Все минеси але Боже око не минеси”. (К.Т.В. №4 квітень 2007).

    Спалось мені щось не дуже добре. Цілу ніч якась велика тварюка рикала десь поряд. Спочатку думав, що то ведмідь (у страху великі очі, точніше вуха) але тепер схиляюсь до думки, що то був лось.

    Ранок зустрів нас прохолодною та похмурою погодою. Швиденько поснідали і порямували у напрямку найвищої вершини даного масиву – г.Ротило. Поки прийшли – погода зовсім зіпсувалась і сенсу дертись на вершину не було. Похнюпивши носи попрямували на Ґерґіт. За однією з легенд, назва гори походить від чоловічого імені. Нібито одними з перших поселенців найближчого з сіл Космача було подружжя італійських купців, у яких народилися двійнята з іменами Акра та Ґерґіт, і на їх честь назвали вершини гір.

    На вершині зустрілись із снігом і обмерзлими афенами. Поласувавши карпатським делікатесом пішли далі на г.Біла Кобила. По дорозі зустріли подружжя яке придбало корову у Верховині і переганяло її до Космача. Вони повідомили нам, що до Верховини десь зо три години ходу (як завжди виявилось, що фіг там – ібо існує поняття “гуцульського кілометра”))

    На Білій Кобилі було дуже зимно і ні фіга не видно. Спустились до пер. Пересліп Малий, звідти якогось біса подерлися на г. Віпчинка (хоч нам треба було в іншу сторону). Поки роздуплились по жпс і мапі де ми і куди треба то було вже пізно повертатись. Отаборились, зварили рис, попили чайку і під звуки шелестіння падаючого снігу на намет полягали спати. Накрутив будильник на 5.30, встав у 7.30)) Купа снігу, сніданок, пакування, через Віпче вийшли на автотрасу Верховина-Станіслав де зразу ж зупинили маршрутку до Станіславова.

    А далі…сірі будні.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 20/10/2010
    52 км Івано-Франківська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    jack та Unforgiven