Зі Сколе до Стрия

Сколе - хр. Ключ – Скелі Довбуша – Болехів – Стрий
  • Загальна відстань: 64 км
  • Не гасайте по селах в фулі – люди лякаються і можуть чимось кинути…

    Команда і байки:

    Тарік Comanche Tomahawk
    Нарік (Elf) Magelan Polar X Table top
    Фарік (я…) GF Advance

    Транспорт (потяги):

    В Сколе зі Львова: 07:01 Львів-Мукачево з Головного вокзалу
    У Львів зі Стрия: 20:39 Трускавець-Львів

    Ділянки маршруту:

    1. Сколе – водоспад Кам’янка. Асфальт, розбитий асфальт, грунтовка. Спусків немає, підйоми не складні. Останній підйом найдовший, за ним відразу водоспад.
    2. Водоспад Кам’янка – початок підйому на хребет Ключа (долина потоку Лужки). Дороги практично нема, місцями є, але розмита, місцевість болотиста, потім кам’яниста, постійні водні перешкоди.
    3. Підйом на хребет Ключа. Стабільний стрімкий підйом. Місцевість поросла високою травою, далі меншою, потім розмита дорога, практично без каміння.
    4. Спуск в с. Труханів. Кам’яна дорога. Спуск спочатку стрімкий, потім пологіший, але в деяких місцях небезпечний. Спочатку великі калюжі і болото, потім сухо, але великі вимоїни і каміння. Останні 500 м – широко, не стрімко і по траві.
    5. Підйом до Скель Довбуша з с. Труханова. Стабільний підйом по лісі. Доволі стрімкий та ненав’язливо затяжний.
    6. Спуск від Скель до Тисова. Стабільний нестрімкий спуск спочатку грунтово-кам’яною дорогою, потім полого асфальтом.
    7. Тисів – Болехів. Легкий спуск асфальтом.
    8. Болехів – Стрий. Рух по трасі Стрий – Івано-Франківськ зі спусками та доволі неприємними і затяжними підйомами. Дорога дуже вузька – по 1 смузі в кожному напрямку. Перед Стриєм за 3-4 км пряма рівна дорога.

    Суть справи:

    Приїхали в Сколе класично – народним байкер-потягом Львів-Мукачеве в 08:55. На пероні зустріли немаленьку команду львів’ян з велосами та настроєм на довгу цікаву подорож. Серед них впізнали Сашка (Westsider) та п. Мирона. Привітались, поділились планами та роз’їхались. Відвідали місцеву церкву і не встигли виїхати з центру міста, як почався некислий дощик… Вирішили перечекати, бо їхати було зовсім нерентабельно: співвідношення рясності дощу до довжини маршруту попереду насторожувало… Але чим рясніший дощ, тим швидше він проходить, кількість вологи в атмосфері обмежена, тому через 40 хв. ми вже котилися в сторону водоспаду Кам’янка по мокрій дорозі та під майже сонячним небом. Та була ще одна причина, що ставила нашу мандрівку під загрозу, але про НЕЇ в останньому реченні.

    Попали на водоспад, пофоткались і задля економії часу скоренько продовжили маршрут. Знову почався дощ. Варто сказати, що кількість людей, автомобілів і наметів на полянах за водоспадом в цей день реально вражала – таке відчуття, що ми зі Львова так і не виїздили…

    Біля другої поляни, що належить сільраді села Кам’янка, за мостом, повернули ліворуч і поїхали долиною потоку Лужки (згідно мапи), разів 12 перетинаючи його вбрід колесами і ногами, а іноді перелітаючи з розгону (привіт, Elf!). Мені на швидкості залетіла довга палка між ланцюгом і перекидкою. Довелося робити майже хірургічне втручання.

    Тоді я чомусь подумав, що нам пощастило, порівняно з ситуацією 10 днів тому, коли мені доводилося шукати місце глибиною не вище коліна, щоб можна було більш-менш впевнено переправити байк. Тоді швидкість течії на глибших місцях просто валила з ніг. За словами місцевих жителів, ця долина 5 років тому під час повені була дуже затопленою, вся дорога розмитою, а згодом потік знайшов собі нове русло, в плани якого існування дороги не входило… Через недобру прохідність місцевості селяни тепер рідко ходять сюди за сіном чи ягодами, не гонять худобу та й камінь колотий (популярний і недешевий зараз будматеріал) добувають лише ближче до мосту, про що свідчать складені піраміди на залишках дороги. Чим далі ми рухаємося, тим частіше… ногами… Болото стає все липкішим, каміння більшим, потік постійно петляє… Теоретично припускаю, що в період між дощами тут рухатися набагато простіше.

    Після “захоплюючого” 2-кілометрового продирання через болото, воду і зарослі ми добралися до невеличкої дуже порослої травою полянки зліва, куди ми піднялися перепочити і пофотатися. З цього місця починається колись чітка, тверда та дуже! помітна дорога власне на хребет. Зараз цей шлях не має жодної з цих ознак: трава по пояс, в якій не помітно калюж, болота і маленьких кущів. Відразу біля початку підйому поперек лежить величезне дерево, що, судячи із зеленого листя, впало не так давно. Обходимо його справа і вперед наверх. Протягом руху то справа, то зліва доєднуються якісь інші дороги та стежки, тому, якщо повертатися назад цим же шляхом, треба пам’ятати звідки прийшов або робити помітки. Чим вище підіймаємося, тим менше трави на дорозі, дорога стає все чіткішою, помітно сліди від “бойових” ГАЗ-66 чи ЗІЛ-131, починаються краєвиди.
    Виходимо на хребет, г. Ключ ліворуч і залісена. Економлячи час, ми вирішили не відвідувати вершину, а розпочати спуск в с. Труханів. Біля верхівки Ключа розташована капличка пам’яті загиблих Січових стрільців та їх могила, та, як я вже казав, ми спішимо!

    Спуск в Труханів (4,5 км) виявився доволі неприємним:
    • перші 200 метрів дуже стрімко,
    • далі пологіше, але дорогу час від часу займали калюжі площею 200-250 кв. м, які об’їхати просто нереально,
    • далі дорога стає кам’янистою і з’являються глибокі сліди від вантажівок
    • потім сліди перетворюються на небезпечні вимоїни, а на дорозі з’являється дуже велике каміння
    • останні 500 м – казкові: краєвиди зліва і прямо, травичка, стабільний спуск.

    Увага! На спуску закладає вуха!

    Цим шляхом виїздимо прямо до автостанції в Труханові: стоїть львівська маршрутка… львівські обличчя ностальгія…. ТАК! Зібрались! Повертаємо праворуч і прямуємо селом до виїзду в поле. Спуск-підйом… В Elfa злітає ланцюг…та так, що затискає колесо (2,4) об нижнє перо… Дивом він залишився на колесах… Так, як це сінглспід і самозажимна втулочка, ми вистукуємо віську, ставимо ланцюг, забиваєм віську, затягуємо гайки…
    Ми поки що без травм, та згадалося мені, як Elf виконав на Буковелі трюк “А спорим я перепригну через вон той бетон?!” Тоді на його фрірайдне тіло ми вилили 4 банки перекисі, 3 банки йоду і 1 зеленку. Охоронці Буковеля чомусь довго розпитували нас, звідки ми приїхали і коли поїдемо геть…

    Поле… Перед загородою зліва повертаємо ліворуч, знову чарівний спуск по траві, переїжджаємо потік і перед нами стабільно стрімкий апхіл на 1,5-2 км – лісова дорога до самої каплички перед скелями. Дорога розмита, іноді дуже сильно – обходимо по “бережку” справа між деревами.

    Скелі Довбуша. Тут ми зрозуміли, що випереджаємо графік на 1,5 години і вирішили відпочити на повну… годину. Сказано – зроблено! Попоїли канапок, шоколаду, попили кампоту з мінералкою, Elf зробив 25 автопортретів на фоні скель, бо ні я, ні Тарік вдесяте за життя не хотіли драпатися догори. А взагалі Скелі зараз такі урбанізовані стали – жах: всюди розписані вуглем і надряпані історичні тексти типу “тут був…” або “Дрогобич – 2006” тощо. До речі, у бесідці біля самого водоспаду Кам’янка я нещодавно знайшов напис “Большой Московский Цирк 1996” (в році не впевнений). Кожен хоче лишити свій слід в історії…

    Дороги зі Скель в с. Тисів ми просто не помітили… Легко, весело і вниз! Постійно спуск: спочатку по грунтово-щебневій дорозі до КП біля стоянки автобусів, а потім асфальтом власне до Тисова..
    З Тисова до Болехова рівненька дорога без підйомів, а іноді з легкими спусками. За кілька км до Болехова дорогу на висоті 10 м перетинають велетенські білі труби (є інформація, що це рідкий поліетилен. Достовірність не перевіряли), за ними шукаємо перший-кращий поворот праворуч… 25 м і ми на березі річки. Як приємно було залізти в прохолодну воду після дня пилюки та поту (фу… як сказанув…). З новими силами на дорогу… Болехів.

    Болехів – Стрий, 24 км. Шосе з підйомами та спусками, рельєф якого нашими втомленими м’язами сприйнятий не був, а навпаки зіпсував настрій та реально втомив. Крім того, траса дуже вузька, особливо спочатку. Вилки позабивалися пилюкою, працювати на всі 100% не хотіли. І хоч покриття дороги перфектне, та Тарік на швидкості знайшов все ж таки десь злу вибоїну, яка травмувала його праве зап’ястя. Неприєно. Перед самим Стриєм довга пряма дорога, монотонність якої нервує та присипляє…

    Такими напівсплячими нас зустрів Стрий! На кільці ліворуч… виїзд на міст. Справа з мосту страшне видовище: жертва повені – старий міст. Його залишки тут скільки себе пам’ятаю… може років 20…

    Вокзал… пиво… Трускавецька електричка в 20:39.
    В 20:57, до речі, зі Стрия на Львів їде мукачівка – це був наш план “Б”.

    Епілог

    Маршрут непростий, цікавий та насичений. Попри втому, брудні байки, непрацюючі вібряки та тупіння вилок, – лише приємні враження та емоції. Тут можна і покантрити, і фрарайдери не заснуть, і шосейна ділянка присутня. Тому різношерстність нашої команди скорше сприймалася як мозаїка, ніж як конфетті .

    З чого дивувалися

    1. Як Тарік всі спуски літав на шаленій швидкості сидячи в сідлі
    2. Як Elf підривав на торчки на передачі 2-6 (іншої нема)
    3. Як ми взяли себе в руки і таки вирушили зі Сколе після того, як побачили СУПЕРСИМПАТИЧНУ ТА ЧАРІВНУ БРЮНЕТКУ біля церкви…

    Мапа маршруту

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 22/07/2009
    64 км Львівська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    mr_farik