Хребет Бескид, гора Явірник

Бескид - хр.Бескид - г.Явірник - Лавочне
23/09/2007
15

Учасники мандрівки:

Golem

В Карпатах не так вже й багато місць, куди можна повести людину в гори перший раз, і бути впевненим шо їй там сподобається. Останній момент є дуже важливим. Знаю достатньо людей, яких перший раз вели в трьохденний похід по Горганах і вони після цього в гори ні ногою. Описаний нижче маршрут до них не відноситься. Він є саме такий, яким і повинен бути перший маршрут. Не надто складний але надзвичайно мальовничий, не надто довгий але достатньо насичений, легкий в добиранні але в центрі гір.

Було нас двоє. Справжній турист і дівчина, що вперше лізе в гори. Сіли в Мукачівську електричку і рушили до станції Бескид. На сусідніх лавочках дислокувалося з десяток малих москалят і дві пенсійного віку бабці, вдягнуті по-спортивному. Вони везли цих дітей до якогось табору в Гребенові. Дітваки цілу дорогу галділи не по-нашому, діючи цим всім присутнім на нерви. Але яке ж було наше здивування, як вони зібралися і заспівали один куплет з Української Народної Пісні на щирій Українській мові. Правда лише один, більше вони не знали Дурниця, але було приємно.

До Славська заїхали досить легко та швидко. Далі піднялися вище смуги туману і опинилися в Бескиді. На карті “Сколівські Бескиди” маршрут починавсі одразу ж за станцією наліво. Але єдина нормальна дорога йшла чомусь направо і всі місцеві жителі, що саме вийшли з електрички, ломанулися якраз нею! Ми попрямували за ними і досить скоро дорога все таки повернула в потрібному напрямку. Це не єдина неточність карти. Потім буде ше одна про витоки річок. Але нічо, рухаємся далі. Під ногами болото середньої густоти навіть незважаючи на те, шо останніх пару днів була досить непогана погода. Йти легко і весело.

DSC06798Знайомися з групою туристів, які також йдуть на хребет та Перекоп. Правда ми їх швидко обганяємо і починаємо підйом лісом. На одному диханні пробігаємо ліс і опиняємся на галявині. Є дві можливості піднятися на Хребет. З галявини наліво, як пише карта, і направо. Дорога направо минає перевал, йде схилом хребта і виходить десь біля самого Перекопа. Але спішитися нам нікуди, тому йдемо наліво. Та й дуже хочеться побувати на тому самому місці, де кілька тижнів тому відпочивав під час тестування траси “Бескид МТБ 2007”. Ностальгія…

Не встигли ми розігнатися як ось і він. Перевал. На небі ні хмаринки. Повітря прозоре. Гір – скільки око бачить. Найвеличніша серед них Боржава. Як на долоні видно Темнатик, Метеостанцію, Високий Верх і десь далеко дзяблик Стою. В бінокль можна розгледіти навіть стежку, по якій ми їздили під час “Роверової Боржави”.

Від перевалу повертаємо направо і йдемо до гори Перекоп. ЇЇ покишо не видно. Зате з кожним кроком відкриваються все нові і нові зелено-бордово-жовто-осінні карпатські краєвиди. Перший і останній раз як я був в горах восени – це два роки тому на Кукулі. З тих часів осінь в горах мені запамяталася сірою травою і особливим повітрям. А тут кожне дерево, кожен кущ як витвір мистецтва! Крона переливається теплими відтінками, трава приємно амортизує кроки. Схили безіменних гір випромінюють спокій і велич. Вони насолоджуються своїм різнобарв’ям і мінливістю перед рівномірною і затяжною зимою.DSC06740

Здалеку помічаємо автомобіль і якихось людей біля нього. Люди зосережено ходять з чудернацькими приладами по насипу, що йде вздовж хребта. Після довгих і наполегливих розпитувань люди все ж таки здалися і признались, шо ж вони тут роблять. Виявляється, шо це і не метод пошуку підземних грибів, і не дослідження покладів золота чи нафти, як вони спочатку віджартовувалися. А, всього-навсього, під цим насипом проходить газопровід і вони перевіряють його цілісність.

О 12 ми були на Перекопі. Відчуваємо себе як на Говерлі. Все внизу. І, якщо знизу здавалося шо вона не надто висока і нічим не відрізняється від інших, то тут розумієш, шо це не так. Розкладаю карту на землі і беруся за наочну географію. Дивлюся на навколишні ландшафти і одразу ж зпівсатвляю їх з тим, шо є на карті. Якість і швидкість такого навчання робить це діло надзвичайно приємним.

Поскидавши броцики сидимо і кайфуємо від цієї атмосфери гір і своєї присутності в ній. Тишина та спокій. Краса та довершеність. Прозоре та густе осіннє повітря резонує з навколишніми пейзажами, підсилюючи та загострюючи їх красу. Надзвичайно м’які та по-осінньому ніжні сонячні промені пестять нашу шкіру. Від цього вона набуває особливого запаху та відчуття, так і хочеться доторкнутися до неї.

Нічо так не смакує справжньому туристу, як заслужена канапка на привалі. З чаєм, звісно. Моя супутниця правильно зауважує, шо який би ти багатий та пузатий не був, а такого обіду з таким виглядом собі за гроші все одно дозволити не зможеш. Гори на подвір’я будинку не перенесеш. Та й не в тому суть. Щоб одержувати від них справжнє задоволення потрібно увійти в них, бути з ними одним цілим.

З Перекопа йде дві стежки. Рухаємся тією, що на північ. Дорога спочатку різко спускається вниз, а далі з невеликим нахилом йде по схилу. Бачимо наших знайомих туристів шо лежать на траві під сонцем. Минаємо їх і спускаємся до наступного перевалу, позначеного Хрестом. Зліва від Хреста тече річка Стрий, 100 метрів зправа – річка Опір. Направду, Унікальне місце! Опір витікає прямо зі скелі. На цьому місці споруджена криниця. Можна попити води. Щоб добратися до витоків річки Стрий йдемо в гору попри потічок ще близько кілометра. На наших очах він все міліє і міліє, аж поки майже при вершині Хребта не зникає зовсім. Тобто він є, але на протязі останнього метра в якості болота, з якого нижче вже тече повноцінний струмок. Місце позначене декількома каменями.

DSC06822Раз ми вже піднялися так високо в пошуках витоків Стрия, то вже йдемо до самого Хребта. На ньому зауважуємо досить симпатичну колибу в якій, при необхідності, можна і переночувати. Мотаєм це на ус і спускаємся вниз на перевал. Звідси направо йде дорога в Лавочне. Надійний орієнтир – Лінія Електропередач. Настільки високовольтна, шо її гул і потріскування чути за пару сотень метрів. Десь за 2-3 км доходимо до роздоріжжя з 5 різними дорогами. Правильна – та шо йде перпендикулярно до лінії електропередач зразу в ліс. Вона досить скоро виходить до села Лавочне, спуск в який лежить через приватні садиби. Ну а вже з села “великою дорогою”, як кажуть місцеві , 5км до вокзалу.

Про Лавочне окрема розмова. Воно складається з двох абсолютно різних частин. Одна – всім відома радянська, попри джалізницю, і друга – невідома та цікава за горою. Цікава вона, насамперед, традиційною бойківською архітектурою. Практично в кожному другому дворі можна вгледіти деревяну хату чи камяний Льох. Дуже нагадує Шевченківський Гай. Але якшо в Шевченківському Гаю воно все мертве і експлуатується як музейний експонат, то тут – живе і діюче. В будинках мешкають люди, в стайнях – худоба, в стодолах – сіно. Виглядає воно природньо і самобутньо. Я б не здивувався, якби на котромусь з дворів побачив бабцю з веретеном чи молодицю з жорнами. Але для цього треба прийти ввечері. Бо вдень село пусте, всі на роботі.

5км по селу минули не поміченими і ми вийшли до вокзалу. Тут я пожалкував, шо зекономив і зрізав петлю. Не пішов правильною дорогою, яка веде попри міст. А стежкою прямо на колію. Справа в тім, шо на колії стояло аж 2 довжелезних товарних потяги і ми мусіли їх обходити

Пів 6. Касир на вокзалі нам пояснює, що краще сідати на електричку “Лавочне – Стрий”, а звідти вже до Львова, ніж чекати на Мукачівську. І дійсно. В Стрию ми були по 7, там сіли на швидкісну експрес-маршрутку до Львова, яка ніде не зупиняється і по 8 ві Львові на Стрийській.

Висновки такі. 15 км. З них 10 по Хребту. Дорога 98% проїздна для велосипеда. Але рекомендую йти пішки. Більше можна буде побачити. Основна частина шляху йде вниз. Безліч чудових краєвидів. Для бувалих туристів можливість продовжити маршрут від витоків Стрия по Хребту і до Скотарського або аж до Тростяну. Маршрут є прохідний як для початківця, так і цікавий для досвідчених туристів.

Окремо хочу висловити великий решпект своїй супутниці. Далеко не всі хлопці так ходять по горах!

Залишити відповідь