Не вір, або як цвіте рододендрон

Рахів - Ділове - пол. Лисича - г. Піп Іван (Мармароський) - Ділове - Рахів
15/06/2009
60

Учасники мандрівки:

_BuR_, Globetrotter, Hulihanka та hvvi

Я вже з роботи, тому поки не відключився і під повним кайфом, залежністю і задоволенням напишу свої імпрези.

Опісля швидкоручного збирання я вирушив на ж/д вокзал, десь о 15,20. Там стрів Хуліганисту, Буровитого і Тараса. Після впакування байків у потяг, не без моїх пригод:), засіли 4 бійці невидимого фронту на полицях і подекуди і по-інколи знущалися(в доброму сенсі цього слова) єден з єдного. Хтось намагався заснути, хтось подивитися ВВС у вікні, лише Тарас все підбивав всіх підкріпитися. Піддавшись на Тарасові благання :), – поїли троха. Повечеріло і вже спати було реальніше. Раховіз мчав крізь дощ і темряву відбавляючи в нас останні краплі надії зостатися сухими.

Та ось прийшов північ і ми дислокувалися у Рахові. Після малих зборів рвучко рушили по шосе, перетинаючи сухе(на превелику радість) і тепле повітря. Добралися до першої застави біля центру Європи, там відмітилися, кілька фот на память( я забув зняти кришечку :) з фота) і далі помчали.

Ось і друга застава в Діловому і десь 13 км позаду, де була веселіша розмова з прикордонниками та їх портретами. Поїхали далі, трішки звернули не туди, тому поверталися. Та взявши правильний слід ми впевнено торували шлях на ПІМ. Початки були прості, але болотисті. Місцями виднілися місця життя людисьок. Та піднявшись трішки вище все стало майже недоторканним, етнічним, жаданним. Дорога ставала все крутішою, а каміння дедалі більшим і менш прохіднішим, ми все більше здавалися і переходили на піший хід. Лише буреломний Юрко не давав спокою своїм амортам.

Перша перешкода – річка посеред дороги, та щей стрімка, та щей глибока. Ми чамно розбулися і перейшли її вбрід. Та за нею схожа ситуація, а оскільки всі добряче промокли під листям дерев і краплями калюж :lol:, то цю заваду ми перейшли нагло вбрід. Тарас вібмітився – він взяв її своїм натиском і промчав на велосипеді. Перша колиба, бажання відпочити, що компенсується подихом читого, вогкого повітря, надзвичайними лініями гір, увінчаними срібним проміння тільки-що зійшовшого місяця. наснага сама додалася. Вирішено перти далі.

_MG_6842Взято висоту близько 1300, дещо відхилилися від треку, але дорога була – і те радувало. Зачинався світанок. Вимкнулися ліхтарики. Дорога стала менш стрімкою. Лисича. Добряче холодний вітер почав нас протинати. Гар’ячий чай, кілька канапок і десертних бананів – втома і жага їжі минули.

_MG_6890Забралися до колиби, ще трішки піднялися ~1500. Зустріли неймовірно-прониливо-відвертий схід. Такий нагий, такий близький. Лишили там свій транспорт і далі рушили своїм ходом. Йшлося весело і піднесено, зустріли пастухів і їх підлеглих – собак і овець. Бур несамовито їх почав хвотографувати.

Далі підйом, купа рододендрон у очі, у ніс, у вражіння. Йшли з менш вітряної сторони – тому досить спокійно, лише приморозок бив по п’ятам мокрих ніг – що пришвидшувало рух. Хвотографічний шлях минав і наближував нас до нашої мети. Ось і завиднілася наша жадана вершина. Маленька хвотосесія для Хуліганки і гір :). Групове хвото. І повернення…

_MG_6966

_MG_6981

На шляху назад зайшли до вівчарів. Вони нас почастували сиром, хлібом і сілю. Було надзвичайно смачно. Підкріпилися ще. Я склеїв ду купи останки педалі і простелився шлях назад.

Чимале випробувування для байків. Але жоден не підвів. І менш ніж за годину спускового часу ми вже доводили наших улюбленців маталевих до блиску і шику. Виїхали на шосе і помчали грукою на Рахів. Вперед вирвався Тарас і весело вітався рукою з дітлахами, які нас вітали таким же чином. Деякі пробували нас обігнати, але затятий Globetrotter не давав їм спуску :). Дібрашись до Рахова замовили собі свєтковий пір. Ото поїли нашвидкоруч – невдовзі була лєктричка на Франик. Запакувалися туди і круть-сплявши їхали ближче дудому. Ось і Франківськ. До найближчого потяга – майже 5 год. Вирішено їхати на міське озеро.

_MG_7008На озері зустріли неповторний захід сонця, що шалено доповнив його сьогоднішнє народження. Отак ніжачись у променнях краси я дещо кимарив. За той час Хуліганка скомпаніювалася з своїм другом і ми рушили ду нього на чай. Тарас щось образивсі на всьо то і нас, зокрема, і не підтримав такого пувороту. Тому ми втрьох налиминали пілімені, запили то чаєм. Юрко помалу відрубувався у просторацію :). Піднялися і на потяг. Впакувалися вкотре. І вже мервим сном доїхали ду Львова.

Тут розталися і рушили з повними міхами щастя і задоволення кожен ду свого дому…
Дякую всім за те, що вони зголосилисі мене взєти :) і за класну кумпанію

Залишити відповідь