Озеро Solina – Przemysl

Самбір - Хирів - Ustrzyky Dolni - oз. Solina - Ustrzyky Dolni - Przemysl - Мостиська
22/08/2009
180

Учасники мандрівки:

SunMetal

Ідею відвідати озеро Соліна, підкинув нам пан Skytalec коли ми поверталися з Полтавщини, за що йому велике спасибі. Нажаль, бажаючих (з візами) поїхати не знайшлось, то значить їдем двоє … романтіка :)
Прийшовши в пятницю ввечері з роботи в мене не було ніякого бажання пакувати речі, було одне бажання – СПАТИ. І я не став себе довго переконувати в тому що треба пакуватись а не спати, вирішв встати на годинку раніше і все спакувати зранку. На щастя Іра була протилежної думки :) … Як добре було проснутись і побачити що більшість речей вже складені на купку і чекають коли їх запакують в баул. Пакуємо все в баул + наплічники. Чіпаю баул до роверка і гайда на вокзал. Мій велокомп був не вдусі з самого ранку, час від часу відмовлявся рахувати кільометри.
Купую квиточки в касі на ас обох. І питаю а як жеж наші коні? Не бути ж їм зайцями lol … На це пані в касі відповіла щось, чого я не розібрав. Нє то нє, спитати можна :) 5:56 електричка рушила все дороги назад нема :)

Зображення

8:05 вискакуєм в Самборі. До електрички на Хирів ще майже 1 година плюс вона волочиться 1 годину. GPS каже що з Самбора до Хирова 30 кільометрі. Вирішуєм їхати своїм ходом. так і веселіше і користі більше, а ніж сидіти чекати потяг і поїдати цукерки :)… Не поспішаючи проїжджаємо різними селами, люди дивляться на нас ми на них :) Приїжджаєм в Хирів, поблукали кілька хвилин перш ніж знайли вокзал. В касі дуже приємна пані розпитувала звідки куди на як довго і всяке таке, як виявилось вона з чоловіком раніше багато мандрували на велосипедах. Наразі бавлять онуків, але обіцяла що будуть катати ще :)

Сідаєм в потяг Хирів – Санок, пані кондуктор (полька) каже: “Я думаю що в вас нема папіросів щоб ховати там” Кажу: “Ні нема”. Вона запрошує нас з роверками і баулами до себе в службове так сказати купе (насправді то пів вагону). Звідки ми спостерігали вже майже звичну картину як пасажири розривають вагон і у всілякі щілини пакують цигарки. Звичайно потім на кордоні митники витягають мабуть відсотків 60-70 того всього “добра”. Через кілька годин ми уже в Ustrzykah Dolnyh, докупляєм всякі дрібнички які не встигли придбати у Львові і гайда … Соліна чекає.

Погода супер, автомобілів мало, покриття супер, мій велоком далі показує коники, Іра задає темп. Подорозі звернули з траси глянути на деревяну церкву, памятку архітектури, але там усім ходом йшли якісь роботи. Тому не фотографуєм навіть не заходим на територію, а назад на маршрут.

Поворот на Соліну і зразу ж підйоми підйоми підйоми і обмаль спусків. Все ж таки видряпались на хребет. І ось щастя … Спуск … Кочусь собі 35 км/год минаю знак обмеження швидкості 30 вже маючи швидкість ~40-45 … Казка … Іра залишилась позаду, мабуть страшнувато стало … а я валю 50 … 55 … 60 бачу що попереду поворот ліворуч тому беру правіше (а якщо зустрічна) тільки почав пригальмовувати, заднє колесо кидає на траву і ось я вже не їду а лечу. Коли шліфував асвальт окрім нецезурних слів промайнула думка “Як добре що я в шоломі”. Швидко підіймаюсь, Іра намагалась мене оглянути, але мені не до того, головне чи велосипед не постраждав. Бо якщо так то тоді халепа. Але на щастя основний удар на себе прийняли роги які були на рулі, якби не вони то думаю що менеткам і гальмівним ручкам тоді б дісталось нормально, ага і мій велокомп після падіння остаточно вкляк. З ровером вроді все впорядку, тепер можна оглянути і мене :) 6 років в медичному роблять свою справу, Іра вправно і швидко обробляє рани і склеює мене докупи. Треба їхати далі.

Спочатку все видалось нормально, пошкрабана права нога, відповідно і рука і плече. Але нічо все рухається. рухаємся далі. Десь через пів години чи то я відійшов від шоку чи що сталось, але рука стала функціонувати відсотків так на 20 … я неміг ніц путнього зробити правою рукою. Іра довго наполянала на тому що потрібно звернутись в лікарню, всі вони лікарі одинакові :) Я категорично відмовився, зійшлись на тому що якщо на наступний день рука напухне то буде зле і тре йти в лікарню. А якщо ні то я молодець :)
Незважаючи та то все що сталось ми успішно добрались до омріяного озера. DSC_0008_2009-08-22_2744

Моє падіння трохи підкоригувало на ші плани, тому вирішили вікласти купання в озері на наступний день а також відмовились від кулка навколо озера. Трохи полазили біля озера і помісцевому базарчику з сувенірами. Знайшли кемпінг з душом і туалетом за 10 злотих. Іра поїхала в магазин, залишивши мене “травмованого” в кемпінгу. За час її відсутності я одною лівою :) розклав намет і розпакував наші речі, чим я її здивував. А вона мабуть думала о я вже на ніц не годен :) Вечеря, плануєм наступний день і спати. Вирішили зранку поматрасити на озері а потім крутити до Перемишля за умови що з рукою буде все нормально, а якщо ні то діяти по ситуації.

Зранку проснувся і першим ділом обстеження руки, на щастя тріщини чи вивиху не виявлено. Тіко сильний забій як сказала пані майбутній дохтор. Але нажаль, корективи в плани внесла не тіко моя травма а й матінка природа, надворі дощ. Покупатись не вийде, ну нічо є причина ще раз зїздити в ті краї. Ідем до озера завезди сніданок рибкам, зробити кілька знимок і ще раз глянути на озеро.

Зображення
Назад до Ustrzykiv Dolnyh дорога знайома а далі на Перемишиль. Весь час падав дощ, але нічо для Іри це перша поїздка на велосипеді в дощ :) Новий досвід, новий драйв. В цей день до Перемишля доїжджати ми не планували. Тому сильно не спішили, їхали так як їхалось. Настав час шукати місце для ночівлі, я довго не думаючи подивився що показує попереду GPS вибрав місцину в лісі біля річки куда вела грунтова дорога лісом, що може бути краще. Звертаєм з траси в ліс, чудова асвальтована дорога лісом, згдіно ЖПСу кілька кілометрів нею а далі в ліво і ще один кілометр грунтовкою. Підїхали ми до того місця де ЖПС показував поворот на грунтову дорогу, а дороги нема. Тільки уважно розгледівши помітили, що всетаки тут колись була дорога тому що “не хватає” дерев :) Назад вертати бажання не було, тому виріши рухатись цією псевдо дорогою до річки, якої там просто нема. В результаті чого ми залишились ночувати в тому глухому лісі, не знайшовши ні дороги ні річки тіко ожину :)

DSC_0139_2009-08-24_2873Практичну всю ніч падав дощ, але на ранок падало тіко з листя дерев. Іра переконала мене не вертатись назад (за всю подорож ми жодного разу не вертались назад, то чому вертатись тут), а гребти тою “дорогою”. ЖПС показував що вона має вивести нас назад на наш маршрут. Ну і ми попхнули тою “дорогою”

Моя права рука все ще нестерпно боліла при будь яких спробах її навантажити, похід тою дорогю то була мука для мене. А Іра в свою чергу тільки те й робила що показува мені всілякі сліди якихось тварин. Чим дальше в ліс тим … “Дорога” плавно перейшла в лісовозний автобан

DSC_0152_2009-08-24_2885Але в тому був і позитив, це знак того десь ось ось і асвальт і нарешті назад на маршрут. Так воно і сталось, брудні як чорти (ровери і ми) вийли назад на наш маршрут, передяглись і вйо в Перемишиль. До нього ми докрутили досить жваво. В Перемишлі піца магазин і вйо на кордон … а то хто його зна які там черги і коли нам вдасться його перетнути.
Але як виявилось пішохідний перехід практично пустий (мо День Незалежності) зробив свою справу, ми за лічені хвилини претнули кордон (тільки поляки ніяк не хотіли відпускати, все розпитували де були шо бачили чи сподобалось запрошували ще).

Останні 10км до Мостиська ІІ для моєї руки тобуло гірше а ніж 170 по польщі, відчувалась кожна ямка. Мостиська … Практично порожня електричка, мабуть знову ж таки День Незалежності нам посприяв … кілька км вечірнім Львовом … Болісний душ (не дуже приємно приймати душ після того коли ти добряче подряпався об асвальт) … Сон … Робота :(

Вийшло таке собі All Inclusive (озеро, гори, сонце, падіння, дощ, багно, блуд). Повернулись задоволені, плануєм ще раз відвідати ті краї.

Залишити відповідь