Озеро Синевир

Скотарське – Міжгір’я – озеро Синевир – Слобода – Мислівка – Вигода – Моршин – Стрий
08/04/2007
180

Учасники мандрівки:

energyonbike, Globetrotter та usama

День перший.

Скотарське – Міжгір’я – озеро Синевир – Слобода, 85 км.

Дорога від Скотарського до Міжгір’я була легкою, бо після Міжгірського перевалу бігла лише вниз, приємною та ще й прикрашеною джерелом мінеральної води, по типу карловарської, як запевнив місцевий її поціновувач. Те, що вона краща від соймівської ми повірили йому на слово. Турбувало лише, що навколо самого джерела виник стихійний смітник, який щедро поповнювали автомобілісти, які зупинялися тут, щоб набрати води. Такий своєрідний кругообіг речовини в природі. Обмінний пункт сміття на воду.
P4095154В Міжгір’ї повертаємо в гори. Вилізти довелося на висоту 850 метрів. Змучилися, тому на перевалі, між ялинками зробили перший перекус. Їжа традиційно великодня. Ковбаска, яйця, паска. З перевалу чотири кілометри швидкого спуску і ми вже на перехрестку. Направо на Негровець, а нам вліво, на Синевир. Біля шлагбауму, що перекрив дорогу до озера, віддали по 2 грн. за в’їзд і починаємо заздалегідь шукати нічліг. Брамкар гукнув господиню найближчої хати, що скоріше змахувала на курник, і та вилила перший кухоль зимної води нам на голови, в переносному значенні, бо з нагоди обливаного понеділка ми були разів зо три облиті з ніг до голови водою з найближчої канави. ЇЇ кухоль звучав так – 100грн! Навіть не хотіли уточнювати, чи це за всіх, чи за кожну ногу і колесо. Поїхали далі вгору, на озеро. Дорогою попала на очі хатинка, невідомого раніше призначення, а сьогодні порожня і відкрита навстіж. З умеблювання, в єдиній кімнаті стояв стіл, а на брудній підлозі валялася церата. Майже ідеальний притулок для любителів пригод на свіжому повітрі. Настрій у всіх поправився і незважаючи на щораз крутіший підйом, дружно виїхали до води. P4095188Озеро велике, ниркоподібної форми, головне чисте. Видно, ще гості, яких важко назвати туристами, ще не засмітили його після зими. Гості тому, що приїздять сюди щоб попити горівки на свіжому повітрі. Це, судячи з побаченого, найпершіше їхнє завдання, а друге – поблювати перед сходами будинку відпочинку, де нічліг коштує 60грн. з носа.
Об’їхавши навколо озера, вдосталь назнимкувавши себе в озерному антуражі вирішили їхати далі в Слободу, щоб завтра бути на кілька кроків ближче до Мислівки, через яку збиралися їхати до Стрия. На Торунь їхати не стали, вирішивши, що таким монстрам негоже шукати легких шляхів.
Пошуки місця ночівлі почали вже дорогою. Молодиця, яка несла важку торбу, сказала, що взяла би нас переночувати, але невідомо в якому «состоянії» чоловік, тому не обіцяла. Порадила питати біля магазину. Продавщиця, що веселилася в компанії односельців, не виявила великого бажання переривати свято заради таких приблуд. Поки хлопці купували вечірній перекус, підійшов селянин, що вже був в курсі наших пошуків, захотів 20 грн.з кожного, але швидко згодився на 15, показав, де його хата і пішов на, не перші сьогодні, 100 грамів, а нам велів іти до хати. Дуже втішені таким поворотом подій, ми чемно стали під хатою чекати, поки душа господаря стане на мірі. Міра прийшла десь через годину, коли ми вже добре перемерзли на вечірньому вітрі, але вона була не одна … Видно в товаристві хтивих селян знайшлася добра душа, що надоумила брати з нас не по 15, а по 30. Розрахунок був на те, що ми нікуди не дінемося в таку пізню пору. Я ще пробував промовити до його совісті, а хлопці, обурені таким хижим розводом сіли на ровери і покотили вниз.
P4105207Через десяток метрів побачили дідка, з яким розмовляли ще в селі. Почувши, що ми ще не домовились про нічліг, без жодних умов запросив до себе. Дуже вибачався, що хата в нього «може не така». А вона була дійсно не така, бо має понад сотню років, тільки що не курна, тобто має справжній комин. Двері з дерев’яними ручками такі низькі, що я зі своїм не богатирським ростом мусив сильно пригинатися. Віконечка розміром з буквар, стеля такої висоти, що міняти лампочку, яка з неї стирчала, можна не піднімаючи високо рук.
Степан Ількович, наш новий господар, 75 років, читає без окулярів, поховав жінку 18 років тому, живе сам. В цій хаті, лише ночує, бо столується в родичів. Вдома має Біблію, Псалтир, виданий у Львові якогось 1800 року, який перечитав понад 1000 разів. Дуже побожна людина, відмовлявся взяти у нас гроші, бо тоді не зарахується добре діло – переночувати подорожнього – на суді у Всевишнього. Ледве вмовили купити внукам цукерки. Мусить ходити за 9 кілометрів в Синевирську Поляну до грекокатолицької церкви, бо в Слободі тільки православна московська, яку насадив ще секретар райкому в далекому 1944 році, відразу після совєтської окупації, яка так і залишилася.

День другий.

Слобода – Мислівка – Вигода – Моршин – Стрий 95 км.

Спали, як немовлята. Зранку швидко поснідали, зробили чаю в термоси, тепло попрощалися з газдою і ще сонним селом рушили в сторону Мислівки. Стежка вела руслом невеликого потічка. Щастя, що малосніжна зима не напоїла його талими водами і можна було рухатися кам’янистими берегами. Через деякий час ми повернули на право, вийшли на хребет, де ще залишилися кам’яні пограничні стовпчики колишнього польсько – чеського кордону. Дата на стовпчиках – 1923 рік. Деякі вже лежать викопані, але через відсутність нормальних доріг, ще не вивезені. Це вже така звичка – брати все, що погано лежить, нічого не вдієш. P4105227
З хребта пішла така – сяка дорога, перегороджена місцями, впалими за зиму, деревами. Але їхати можна було, поки не доїхали до засніженої частини. Деякі надуви були глибиною до пояса. Ідеш собі по затверділій шкаралупі, аж раптом нога провалюється в нікуди. Чистий атракціон. Так було, поки не дійшли до потоку Свіча. Дорога пропала, береговими зарослями не пропхаєшся, ліс теж густий, старається вчепитися як не гілкою, то сучком за ровер, за наплечник чи куртку. Трохи помучилися, поки не вздріли залишки старої дороги. Переїхали потік вбрід, вийшли на дорогу, а там і вузькоколійка не забарилася. Кілометрів вісім стежкою вздовж вузькоколійки і ми вже біля лісництва, де починається (або закінчується) пристойна грунтова дорога. Роверки заскучили за нормальною їздою, тому полетіли твердим покриттям. Швидкість по каміннях, ямах доходила до 24 км/год. Коли до Стрия залишалося 60 км, почався асфальт. В Вигоді появилася крамольна думка, що коли проїдемо 40 км за дві години, вспіваємо на моршинську електричку і о 8 вечора будемо вдома, а не о 11. Думка про гарячу воду так гріла душу, що ноги самі крутили педалі. На електричку ми вспіли, правда, розрекламованого Миколою, кефіру в шкляних фляшках не було, а ми сильно і не засмутилися. Тим більше, що як не сварила нас кондукторка за брудні ровери, ми за них не заплатили!
Ось на цій щасливій ноті хочу закінчити своє оповідання і подякувати обидвом Миколаям за гарне товариство.

Залишити відповідь