П’ятничанська вежа та інші…
… розвалені, знищені пам’ятки архітектури побачили skytalec i Globetrotter під час мандрівочки 1 квітня маршрутом Бібрка – Соколівка – П’ятничани – Вибранівка – Поляна – Новосілка – Раківець.
Перше, що ми надибали – був костел зі зруйнованим дахом в с.Соколівка. Він стоїть без дверей, тому ми оглянули його і всередині. Видовище макабричне. Мало того, що за совдепії там зробили склад якоїсь хімії, що дотепер лежить по кутках і пекучий смак її відчувається на губах, то ще й мародери добралися до підземелля і не пожаліли навіть мерців, які там спочивали. Людські кістки тепер лежать серед решток впавшого даху. Правду кажуть, що руйнівник не може бути творцем. Зараз біля костелу, що руйнується, стоять руїни якихось колгоспних будівель. Історія повторюється по колу. Найгірше те, що народ привикає до руїни. Вона його не шокує, це стає звичним середовищем його існування. Він привик до безладу. Тепер для нього вивезти мішки зі сміттям до лісу, чи в рів біля дороги, що два пальці … Розруха не в під’їздах, а в головах … Потрібна негайна реанімація, бо пацієнт в глибокій комі. Звичайна хірургія тут не допоможе, потрібне хірургічне втручання.
За Соколівкою, на пагорбі в П’ятничанах стоїть оборонна вежа XIV – XVIст. Вона відреставрована ще в 1985 році зусиллями невтомного Б.Возницького. В неділю вона відкрита для екскурії. Оглянули її, маленьку експозицію, послухали легенду про підземний хід, що з’єднує її з соколівським костелом і вже з кращим настроєм вирушили на Вибранівку. Дорога пішла вгору, тому перекус ми відклали до поконання перевалу, щоб не заважав повний шлунок. В дорозі нам попадався ще не один такий підйом. Найвище точка, яку ми подолали в цій поїздці – була 404м, майже як Високий замок.
В Березині нас знову зустріла неприємна картина – костел, в якому влаштували стайню. Вершина святотатства. Варвари. Я вже мовчу, про ікону, яку вирвали з рами рік, чи два тому.
І як доказ, що не все втрачено – сусіднє село Поляна, з наголосом на першому складі. Кругом відносний порядок, сміття в ровах відсутнє. На цвинтарі, біля церкви 1862 року, стоять німецький 1873 року, польські, українські пам’ятники тих років. Стоять рівно, нерушені. Отже не все так зле, не все ще втрачено. Треба тільки прикласти трохи своїх зусиль не до пивної фляшки, а до цеглини, щоб її рівніше вмурувати, стіну побілити, подвір’я замести і сміття не викидати в річку. Такі висновки цієї Лозової неділі.
І накінець цифри: проїхали 102 км за 6 годин 25 хвилин.