Шарівський замок на Харківщині

Привіт Львів. Хочу розповісти Вам про одне вельми цікаве місце на Слобожанщині.
Cталося це минулої суботи, 15 жовтня 2011 року від Різдва Христового, я та мій друг зі славного міста Харків покрутили педалі до цього загадкового місця. Про цей маєток я вперше почув від шкільного вчителя інформатики-активного велотуриста, було це років п’ять тому, я тоді ще був студентом. Давно хотів туди поїхати.

Отже, Шарівка-це село у Богодухівському районі Харківської області, засноване у другій половині XVII ст. козацькою старшиною на прізвище Шарий, саме на його честь й нарекли село. Пізніше, напочатку ХІХ ст, тут будує собі маєток такий собі герой війни Росії з наполеонівською Францією Савва Ольховський, якому цар великодушно дарував тамтешні землі. Цей пан доволі загадкова людина, одні кажуть він був ще тим негідником та розбійником, інші, що він був благородним та допомагав селянам. Але то інша історія.
У другій половині ХІХ ст. цей маєток купує відома вже на той час людина-Леопольд Кеніґ(Кьоніґ)-його називали “цукровим королем Російської імперії”, сам він походив з Ст-Петербурської родини німецьких пекарів. Тобто був простолюдного походження(хоча в історіографії він записаний як барон). Пізніше працював на цукрових заводах, якось взяв у борг гроші та придбав занедбаний маленький цукровий завод десь в Росії. Згодом він його “розкрутив”, поїхав у Німеччину та працював там звичайним робітником на цукровому заводі-переймав таким чином новітній досвід у галузі цукроваріння. Приїхав додому, “проапґрейдив” свій завод й згодом він вже мав кілька цукрових та цегельних заводів, мав інтерес у ріхних галузях економіки. Тобто став заможною людиною. І як всі величні звершення, історія Шарівсього замку, білого Лебедя Слобожанського степу, почалася із жінки- з кохання Кенґа до однієї вельми вродливої панянки, яка його не помічала. Кеніґ хотів щоб вона його покохала та одружилася за власної волі, бо її батьки давно були згодні. Але так і не покохавши його, вона таки дала згоду й стала йому за дружину.
Кеніґ хотів вразити свою кохану дружину й розбудував свій палац у 2-х кілометровій балці серед степу.

Палац у неоготичному стилі височів на горі балки, донизу вели каскадом тераси, на дні балки був(та є) став, який “одягнули” каменем та збудували через нього місточок на інший берег, де на схилах посадили різні, рідкісного виду, екзотичні дерева-від листяних до хвої, які створювали у всі пори року нейомвірне різнобарв’я. У ставках вільно плавали лебеді.
Пані славилася своєю благодійністю, підтримувала селян, допомагала здібним дітям й також дуже полюбляла квіти, тому чоловік звелів збудувати по праву сторону від палацу оранжерею для неї, оріентовану строго на Пд, подейкують, що кожного ранку прислуга ставила у кожній кімнаті палацу букет квітів які наповнювали ароматом всю маєтність.
Є красива історія, що пані закорітло покатися на санчатах, а на вікном було літо…тоді барон звелів привезти 2 тони(!) цукру й насипати гору, й його дружина разом із сільським дітлахами каталася там. Чого не зробиш заради коханої B)

За оранжереєю були господарські приміщення та приміщення прислуги, для яких збудували невеличне село.

Але, якщо все дуже добре-чекай лиха. Й воно не оминуло й цю родину. Дружина пана захворіла на чахотку(туберкульоз)…і Кеніґ був готовий збудувати для коханої свою Швейцарію тут, аби вона одужала. Так запросив він лісника, збудував для нього хатку з дубу, без жодного цвяха. Потроху навколо палацу ще більше розростався ліс, який благодатно діяв на людські легені.

Лісник посадив алею з рідкісного виду лип-так званих “готичних лип”, гілки яких ростуть різко вгору, але я стає схожа на склепіння готичного собору.

Одного разу пан Кеніґ відправив дружину відпочити до Чорного моря, де молода гарна дружина піддавшиь пристрасті зрадила чоловіка із молодим офіцером на великому камені біля моря. Один із слуг доніс про це пану-той у гніві наказав привезти той камінь до маєтку та поставити його серед алеї з “готичних лип”, де полюбляла прогулюватися його кохана. Дружина повернулася, побачила той самий камінь…але чоловік змовчав, що все знає і зміг віднайти в собі мужність та силу, аби пробачити дружину, бо розумів, що вона жила вже останні дні.

Після 1917 року та країна запалала, господарі маєтку емігрували до Німеччини, замок пограбувала чернь та вандали. Й при радянській владі місцеве недалеке й темне “керівництво” нічого кращо як влаштувати тут туберкульозний диспанер не вигадало, так з 192х -по 2008 рік тут був такий диспансер. Зараз триває повільна реставрація під санаторний комплекс….але тривалі роки недолугого господарювання й колишній Білий Лебедь потроху втрачає пір’я та блиск.

Тепер повернуся до моєї поїздки. Я приїхав електричкою у Харків, взяв там друга та разом поїхали до Люботина, звідки трасою Е40(Харків-Полтава-Київ) до повороту на Старий Мерчик трасою Т2106 до Шарівки. Приємно здивувала остання дорога – доволі непоганої якості, хоча місцями траплялися й розбомблені ділянки- шосері їхати можна.

Ось траса на Полтаву, перед поворотом на Старий Мерчик(вельми цікаве містечко…ніби маленька Левада серед степу):

Хочу додати, що у ту сб було дуже холодно, мабуть або +2 або 0, велокомп я лишив вдома на шосері. Але у одному бафі під шоломом та другому на горлі їхалося комфортно.
Далі зліва бачимо знак – Шарівка, повертаємо, дорога веде через прекрасний осінній ліс…ось я й відчув, що таке золота осінь(в Полтаві якось не помічав цієї краси….мабуть через роботу, бо у нас не гірше в парках ^_^ ).

Ось і поворот направо до Шарівскього замку. Нас зустрічає там сама брама з будинком варти. Дорогою туди їхало багато весільних кортежів, там ми вже довідалися чому.

Огляд маєтку ми почали з Пн. фасаду-тобто із задньої частини. Відувається страшне занедбаність споруди та надійність побудови…ще раз переконуюся-раніше вміли будували “на совість”.  Далі, із сходу починається парк, в який веде оця арочка із гербом:

На останньому фото, на за мною, видно добудову для прийняття сонячних ванн – це вже прибудувати за радянської влади.

Перед палацом доволі великий розарій із фонтанам круглої форми…хоча зараз важко назвати це фонтаном. Донизу від палацу до ставка ведуть каскадні тераси…спускаючись якими уявляєш на колоподіних виспупах стояли столики накриті білою скатертиною, та панство пило чай… Very Happy …  Впритул до тераси стоїть дивовижної краси грот-альтанка із вельми вишукано виконаною ліпниною

Нажаль, час та темнота людська(відбиті частини прикрас, обписані стіни, колони…ми не бидло, ми не козли… <_<img>( Як це так – закривати вокзал, це ж як лікарня чи дльниця міліції.  Я відправив свого друга у Харків, сам 2 години чекав свою електричку до Полтави, щоб не замерзнути катався тим селом…нічого особливого не побачив, може через темряву.  Далі дорога додому.

Отака історія.

PS: Подейкують, що те місце хочуть “приХВатизувати”, тобто цілком можливо, що там буде готель чи крута вілла олігарха…хто зна. Але мабуть вільний доступ обмежать. Там і так повно табличок із всілякими заборонами…мони майже всюди…можна заносити в книгу рекордів Гінеса

На кожних дверях – заборона, у парку заборона(палити, ходити…фотографувати… Sad )
Як туди дістатися – ось координати: широта- 50° 2’42.34″, довгота – 35°25’57.56″.