“Східний” Піп Іван

Ворохта - Ільці - Шибене - оз. Марічейка - г. Піп Іван Чорногірський - Луги - Рахів
23/06/2008
110

Учасники мандрівки:

akulka, gunlaug, Hulihanka, Korguk та Lubko

Не минуло і тижня як я знову пакую броцак і готуюся до нового походу. На цей раз мене чекав Піп Іван Чорногірський. Швидкий огляд велосипеда, змащування основних вузлів і в 22 – й я виїжджаю в напрямку пригод. По дорозі здибав Любка, а коли ми приїхали до зали двірця то до нас долучилися: skytalec, akulka, Unforgiven, Wied, Толік, Hulihanka і gunlaug.

Потім, як завжди придирання провідниці за ровери, пакування роверів у потяг і цікаві розмови та дрімання в душному і переповненому людьми вагоні.

Як саме нас зустрів Станіславів сказати тяжко, адже всі поспішали на Раховоза, який отот повинен був відправитися. Трохи передрімали, і ось вже Ворохта.

Заспані, ми ліниво висипали на перон. Не довго думаючи сідаємо на ровери і крутимо, що є сил адже ранок у Ворохті видався туманним і досить таки холодним. Та не зважаючи на те після кількох км інтенсивного налягання на педалі народ починає роздягатися. Дуже цікаво дивитися за тим як прокидаються міста і села. Таке враження що туман, який накрив все навколо, навпаки примушує людей ще поспати…

Досить швидко ми видерлися на Кривопільський перевал. Знимкуємося, і тут починається те про що казав Любко. „Не крутиш, а ровер летить 50 км/год, лиш встигай закладатися в повороти”. Відчуття суперові, рекомендую. Та все рано чи пізно закінчується і от буквально через пів години ми вже були в Ільцях. На роздоріжжі я згадав, як рік тому був в цих місцях, тепер приглядаюся що ж саме змінилося за період моєї відсутності.

Дорогою до Шибеного ми зробили контрольний перекус. Так я ще не їв: шоколад з огірками + сирники+помідори+печення, яким чином то всьо перетравилося навіть не уявляю.

Дорога пролягає вздовж чорного Черемоша, тому їхати цікаво, їдеш споглядаєш собі на навколишні краєвиди під шум невеличких річкових порогів. По дорозі ми навіть бачили якихось сплавунів. Які щойно приїхали і вочевидь шукали місце для початку своєї мокрої справи.

Шибене, звичайне прикордонне село, де перевіряють дакументи, а в магазинах на прилавках багато спиртного. Дорогою зустрічаємо місця вирубки лісів і купи багна. Виїхали за село і тут на нас чекав справжній обід з чаєм і канапками. Хто їв, а хто користав моментом і дрімав собі на травичці. Сонечко вже піднялося високо і почало припікати.

DSC_4284Починаємо штурмувати перевал. З першого погляду хочеться сказати, я туди не полізу, а коли пройшли ще трошки то ці слова шо раз то стають актуальнішми. Перепад висот в 500 метрів на відносно невеликій ділянці дається в знаки. Та ще і ровер він тепер не хоче мене везти а лиш ліниво пхається збоку. Та ніхто навіть не думає вертатися, всі прагнуть побачити мету, заради якої вони сюди ідуть.
По дорозі відпочиваємо, але не довго, бо комарі-вбивці одразу ж атакують і то атакують не на жарт. І ось нарешті вона Полонина тут знову привал, іти залишилося зовсім трошки , а часу вдосталь. На перший день ми запланували добратися до озера Марічейка і там вже впасти на нічліг.

DSC_4332Ще пару км і ось вже озеро. Як на гори, то досить велике і спокійне. Мені воно виглядало містичним, там напевне таки живуть русалки. Про озеро можна було б написати окремий креатив, бо отак просто описати його красу тяжко. Сказати красиве це мало. Одне що псувало красу навколишнього середовища, то це людський фактор. Як завжди сміття… Марта показала гарну місцину для ночівлі.

DSC_4292Розбиваємо табір. Я Любко, Wied і gunlaug пішли за молокопердуктами. О дорозі до Марічейки стоять 2 колиби де можна придбати Бринзу , молоко, буц, масло і т.д. Правда всі молокопродукти лише з коров”ячого молока, але повірте на слово смачні. За 1,5 л молока дали 7 грн. А за пів кг сиру (важать на око) 10 грн. Я думаю, що то не дорого. Чим ми і скористалися. Накупили, посмакували.

Перший день ми подолали 65 км. і прибули на місце десь біля 7-ї вечора. Всі були втомлені тому ніяких пісень і масових гулянь не влаштовували. Все було просто, повечеряли, пофотографували нічну красу озера. Небо було просто усипане зорями, а озеро відбивало промені молодого місяця.

З ночівлею було гірше ніж ми собі думали. В будь яких випадках треба брати спальники. В горах навіть вночі холодно. Тож всі спали по черзі у 2-ох спальниках. Окрема подяка за це skytalec-у і Толіку. Всі решта сиділи біля вогню, який довелося підтримувати аж до 3-ї ночі. Не знаю як для кого, але для мене ніч тягнулася довго. Я намагався хоч якось згаяти час, гуляв, щось співав, їв…

Ось нарешті по 2-й.

DSC_4399Час всіх підіймати. Неохоче народ мало – помалу починає збиратися і вже в 3-й ми рушаємо в дорогу. Дорога на ПІЧ (Піп Іван Чорногірський) кам”яниста і після дощів вся вкрита струмками. Навколо ніч, а 9-ро вар”ятів зі Львова пхают свої оверики в напрямі загальної мрії. Дорогою всі мовчазні, деколи лишень лунають вигуки чи ше далеко. Сонні жерепи так і намагаються вхопити коось то за колесо то за наплічник. Вони ніби протестують проти порушення їхнього сну вночі. Під місячним сяйвом видно рельєфи навколишніх хребтів, тільки б встигнути до світанку… З кожним метром набору висоти стає зимніше і відчуваєцця подих 7-ми полонинських вітрів. Місцями на горах ще лежить сніг…

Roll1_A003090-R1-05-12_filteredЯк же ж хочеться пошвидше побачити „слона”, а його все нема і нема, вже потрохи починає брати своє втома. Жахливо хочеться спати. І раптом ось ВІН, слон. Саме такий як його малюють на малюнках і показують на знимках. Нарешті дійшов, подумав про себе. Крім нас на горі були ще 3 намети. Люди теж планують зустрічали сонце. П”ята година ранку, до світанку залишається зовсім трошки, треба займати фотопозицію. Кидаємо роверики і знимкуємося, знимкуємося. Ще кільканадцять хвилин і почнеться ВОНО. Аж раптом чуєтся десь „Люди схід починається”. Фіксуємо то все на наші цифрові носії. Потім просто сідаємо на руїнах обсерваторії і мовчки насолоджуємося краєвидами. Ось Смотрич, там Мармароси, а он дивіться Говерла. В такі моменти відчуваєш справжню суть фрази „Карпати – приємні миті мого життя”. DSC_4521
І ось час повертатися додому, намагаюся запам”ятати того „слоназ усіх ракурсів, кожну стіну, кожен камінчик.

Roll1_A003090-R1-10-19_filteredСпуск видався справді „Роверним”, в Любковому розумінні це означає, що ровер ще можна якось за собою пересувати, значить маршрут роверний. Ну описати спуск з ровером на собі тєжко, краще подивитеся світлини. Складалося враення що тягнеш ровера по Горганах, але це все лиш додавало якось приємного екстріму.

Потім спуск крізь стежку в жерепах, і дорога до Лугів. Дорогою назад зі мною трафилося кілька негараздів. Спочатку я пробив колесо, а потім сів у мурашник і мене покусали муравлі.

DSC_4547За ці дні наші ровери наїлися вдосталь багна, тому вже наприкінці маршруту в мене почав скрипіти ланцюг.

В Лугах помили роверики і щодуху рушили в напрямку Рахова. Дорога минула дуже швидко і вже в 14-й ми були на місці. На спідометрі 110 км. Їдемо перекусити, про сам процес обіду я не буду розповідати, бо не хочу нецензурно виажатися. Одним словом ледь встигаємо на Раховоз, який їде в 16-й годині. І в прямому розумінні слова вимикаємося.

Далі Франківськ. Тут на нас чекала не менш захоплива ерскурсія до озера. Я ніколи не знав що у Станіславові є озеро і до того ж таке велике. Дехто поліз купатися (не буду палити хто), дехто здибав знайомих. Але час підпирав тому мчимо через місцевий парк в напрямі двірця. Потім пакування роверів, „Чернівці-Львів”, потім ніц не пам”ятаю(втома звалила з ніг, можна було мене вкрасти), потім Львів, домівка і робота…

DSC_4453

Ця подорож скінчилася, але спогади про неї будуть жити ще довго.
Всім дякую за кумпанію, Любкови подяка за організацію. А Акулці мега респект за те, що витягнула чугунійовий ровер на висоту 2000м, а потім з поганими гальмами звідти спустилася.

Залишити відповідь