Вгору-вниз, Боржава

Воловець - сироварня - Великий Верх - Стій - Вовче - Свалява
09/08/2009
45

Учасники мандрівки:

Diak, E-one, Fizkulturnyk, hvvi, March, nnn, Orange, sailor, Unforgiven, usama та Vladek

Загалом поїздка починалася раннім ранком недільного дня. Погода ясна супокійна. Плани наполеонсько-баналістичні: взяти все і всіх лишити живими та ще й вдоволеними. Людисьок у гельмах дійсно було купа, і коли вже запакувалися у лєктричку – всі вагони були повні байкерів. Останні вагон вдався на славу – майже весь бестидівський. Тому їхати було досту весело і швидко. Розпакувавшись у Воловці – виявилося 15 спраглих пригод велосипедистів, з яких левова частка навіть не здогадувалася, що їх чекає велика попа. Та перші ж метри розвіяли всі матрацні затії і гори вдарили не лише у макітру, а й у ноги, руки, нерви.

DSC_0549Помалу то закінчувалася мені знайома дорога, тому шукав обхідних шляхів, бачив як людиськи здаються, падають на ноги і сунуть своїх улюбленців до гори. Я по початках хотів згуртувати всіх до купи, але то стало практично неможливо і я вирішив трохи спробувати своїх сил, техніки і везіння у апхілі. Кілька підйомів були шалено тяжкі, а вважаючи, що їхав на 1-2, то трохи било пу тілу. Але то лише кілька разів до води. А потім смачнюща вода, це дійсно сама жадана мною вода, ну окрім боржавського снігу, який хотілося жерти за відсутності будь-якої вологи. Потім кілька привалів і почимчикували за сироварнею. Відкололися з Марчом і поапхілили далі. Піднялися до метеостанції і потішилися півтора хвилиним льотом понад Боржавами…

DSC_0512Потім трішки чорниці, брусниці, шоколад, траверс Великого Верху. ковбаски, живчик, батіки, хребет. Їхати не було важко, коли можна було їхати, а це більше 70% шляху до стою, тому наздогнав всіх лосів: Марча гіпнозом у кювет, Алекса напором – і ми вже ловимо подихи вільності, рідкої гірної одинокості, і просто вітру, підтягуються ще кілька наших.

Далі мова пройде про адреналін – спу(с)к. :lol:

DSC_0551Зі Стою дуже кам’яний, тому трохи важко, далі калюжний і менш, але доста кам’яний, і це все льоталося, скакалося, рвалося і просто кайфувалося на межі. Потім в’їзд у ліс на Вовче і почалася техніка перескакування з колії у колію, перескакування бур(е)нів, вписування в різкі повороти, їхав виключно на переднії зажатих гальмах і при перескакування маніпулював всіма, щоби мякше то пройти. Швидкість надана деревами, гіллями, камінням, річками, калюжами, валунами била у мізки виганяючи весь здоровий глузд. Пумалу наповнювався щастям і певністю. Зупинка. Передні ободи горять, плювати не став, мені ще їхати :). Все ближче до балтійського озера, і я вмудрився буквально на останніх метрах невдало поекспирементити з вилко, вона сказала, що не перескоче ніяк колію і вперлася тупо рогом, я полишив її, і роверу, і пішов перед рулем шукати носом щастя. Троха побивсі, обдерсі, але всьо функційонувало, і то вселяло надію. Обмивсі, перемотавсі і поїхав.

Жарили на перегонки з Дяком до станції, приїхали за 45 хв до лєктрички, тому навіть не чули лихого. Але за 3 хв недорохувалисі всіх. І я якось навіть не думав, що можна когось лишити пугнав на пошуки в надії, що потяга запізнитьсі і все будо добре, так подумав і Алекс, певно, і помчав за мнов.. Але все розвіялося, коли повз нас проїждало малорогате рейкоидне, дурновато-невмісно-пунктуальне синє творіння :evil:. Розділилися з Алексом і …..ніфіга

Заключна, невідома:

… парилися зі зв’язком, то грошика нема, то зв’язку, то номера, аж поки не видзонили відшельців, які весело мчали поряд нас…на потягу до Києва. Розпачу не було меж. Підтянувся Алекс і я вперся їхати на Воловець, хлопці не мали сили перечити і ми рушили. ПОчатки були багато обіцяючі, а далі повний ппц. То дорога енну кількість йде через шпали, то по щебеню, то втікає в річку. Тому відчував себе аля-Колумбом :): то вбрід через річку, то через джунглі, то через болото, мости, естакади, села, станції. Але загалом це все супроводжувалося лініями  вічного, красивого, прозорого і щирого. Трохи фруктами і джерелами. Їхалося весело, і, наскільки це можливо, піднесено. Легендарна фраза: “…тільки в такій сраці приходить справжній кайф!”(с). Але ми добрели до проявів цивілізації, помилися, і тут не без пригод. Закупилися життєдайними і душезаспокоючими калоріями і рушили у Львів. Як кадрили дівок, як Алекс цілу ніч роздирався між 3, як Сейлор тупо побив провідник розказувати не буду.

Дякі всім за купу позитиву і пригод, без останього етапу – це було би незавершено, принаймі для мене. Тому все на своїх місцях.

Піс. Звиняйте за таку здарову к-ть символів, але колись і мні цікаво буде почитати, коли се я і пост дожиють.

1 коментар

  1. ” як Сейлор тупо побив провідник розказувати не буду.” – а нагадай но, щось я такого не пригадую… Політ фантазій невичерпний?

Залишити відповідь